Порятунок дверей, або Як франківські реставратори стали детективами

За шість років активісти ініціативи «Франківськ, який треба берегти» реставрували близько 40 дверей у будинках, які є історичною спадщиною. З початком війни робота не припинилася. Радше навпаки: часом старі двері отримують нове життя завдяки меценатам з інших міст.

Реставрація дверей починається з ініціативи небайдужих людей. Спільнота «Франківськ, який треба берегти» підтримує їх у цьому, допомагає оцінити вартість проєкту і шукати джерела фінансування. Аби постійно наповнювати скриньку для порятунку спадщини, активісти вирішили ще проводити безкоштовні екскурсії «Відкриваючи двері – відкриваємо місто». Тут відвідувачам, які мандрують від дверей до дверей, розповідають про історію Франківська, місцеву спадщину і важливість її збереження, а після екскурсії люди можуть залишити будь-яку суму на добру справу. Від початку війни волонтерка та авторка ініціативи Марія Козакевич, яку в місті називають «феєю дверей», провела вже близько 80 таких екскурсій. До однієї з них доєднався Укрінформ.

КОМАНДУ РЕСТАВРАТОРІВ ЗІБРАЛИ ЗА ТИЖДЕНЬ

Екскурсії Марії Козакевич розпочинаються у вихідні біля соціального ресторану «Urban Space 100». Треба зауважити, що 80% прибутку його засновники - а це сотня активних людей - скеровують на соціальні проєкти. Тому поїсти чи випити тут горнятко кави означає підтримати місцеві ініціативи.

Віднедавна до їх числа увійшла й ініціатива Марії Козакевич. Ідея реставрувати старовинні двері виникла в неї шість років тому зовсім випадково. Попри те, що Марія виросла біля самої Ратуші Франківська, досліджувати місто вона почала не так давно. Точніше – у декретній відпустці.

«На той момент в мене вже було троє дітей, і ми з ними просто гуляли містом, заглядали у привідчинені двері та у дворики. Так я побачила, скільки в моєму Івано-Франківську є красивих будівель, про які я навіть не здогадувалась. Натомість збагнула, що більшість містян теж не бачать цієї краси - зважаючи на те, в якому стані вона перебуває. Мої діти питали: «Чому тут не затишно і не прибрано, невже тут ніхто не живе?» Ми бачили на красивій плитці у під’їздах купи сміття, через які пробивалися гарнезні узори. А неймовірні ліпнини на фасадах будинків були у пилюці та павутинні. Вікна та двері, які через свій вік вже розвалювалися, люди замінювали на пластикові, і місто почало втрачати своє обличчя. Тоді я себе запитала: «Чим я можу зарадити, аби це зупинити?» - розповідає Марія.

Вона перебрала кілька варіантів можливої участі у порятунку місцевої спадщини і зупинилась на реставрації дверей. Каже: вікон багато, це потребує великих видатків, тоді як тішитись буде лише кілька людей, а ось двері – своєрідний оберіг, а у давніх будівлях є навіть порталом, який переносить людей в інший світ, в інше життя, і без них перейти цей поріг неможливо.

«Інколи ми звикаємо до старих дверей, які відчиняємо по кілька разів на день, але після реставрації вони відкривають нам справжню свою красу, закохують у себе», - запевняє екскурсовод.

Найперше Марія Козакевич свою ідею озвучила у департаменті архітектури міської ради, але її пропозицію прийняли там не дуже серйозно. Каже, отримала відповідь, буцімто і людям це непотрібно, і реставраторів немає. Але жінка рук не опустила.

«На той момент у Фейсбуці вже існувала група «Франківськ, який треба берегти». Я виставляла там красиві фото міста, ми організовували флешмоби, в яких відомі містяни - Юрій Андрухович, Ростислав Держипільський, Тарас Прохасько - фотографувалися на тлі давніх дверей. Я спитала у групі, чи є реставратори, які б хотіли долучитись до порятунку дверей. Не повірите, але за тиждень ми зібрали команду, з якою працюємо вже шостий рік поспіль», - розповідає Козакевич.

За весь цей час команді вдалося реставрувати понад 40 дверей. Своїм досвідом спільнота «Франківськ, який треба берегти» готова ділитися з усіма бажаючими. А якщо в інших містах реставраторів не вистачає, двері везуть до Франківська.

«Два роки тому ми реставрували двері Черкаської музичної школи. Кілька місяців тому у Тернополі панянка заїхала автівкою у двері костелу, зведеного наприкінці 19 століття. Жінка повністю знесла металеві двері, і ми теж їх реставрували. А два тижні тому ми відвезли троє дуже красивих відреставрованих дверей у Луцьк», - додає Марія.

І веде екскурсантів до будівлі, що на вулиці Грушевського, 17, де зовсім недавно двері теж отримали нове життя.

БУДИНОК ІРИ МАЛАНЮК

У цьому будинку свого часу проживала Іра Маланюк – українська оперна співачка, більше відома в Європі, ніж на своїй батьківщині. Сам будинок майже сотню років тому звів її батько, лікар Осип Маланюк. На першому поверсі була розташована його приватна ординація. Коли почалась Друга світова війна, родина вимушена була виїхати за кордон, рятуючи своє життя. Розповідають, що вже у поважному віці Ірина Маланюк таки наважилася провідати рідні стіни, в яких минуло її дитинство. Та нові мешканці, які оселилися тут після того, як «визволителі» звільнили будинок від його господарів, відому співачку не впустили.

Нині іменем Іри Маланюк, яка виступала на найпрестижніших сценах Європи, названа Івано-Франківська обласна філармонія. Цей заклад культури теж долучився до реставрації. Доклалися і підприємці, які працюють в будинку, і мешканці, і навіть місцеві енергетики: тих захопила ідея відновити давній ліхтар над дверима, який освітлював не лише вулицю, але й будинковий номер. Результат реставрації настільки вразив усіх меценатів, що нові двері урочисто «відкривали» із солодощами та музикою.

«Як виглядали ці двері до реставрації? Великою коричневою плямою. Зрештою, в такому стані майже всі двері і потрапляють до нас: скло закладене металевими листами, картоном, дошками, фанерами… Наче люди боялися пустити світло в будинок», - міркує Марія.

Тепер у будинку Іри Маланюк - ошатні двері з віконцем. Для його відновлення використали фацетоване скло, тож коли на нього потрапляють сонячні промені, віконце виблискує на усі боки. У нових дверях вставили чотири металеві ручки, як було колись. Реставратори про це здогадалися, знайшовши 8 отворів у старому полотні дверей.

«Я часом жартую, що ми не лише реставратори, але й детективи. На жаль, не завжди є інформація на старих фото та в архівах, як виглядали ті чи інші двері, тому ми їх ретельно досліджуємо перед роботою», - запевняє волонтерка.

ДУЖЕ СМІЛИВИЙ КОЛІР

Під час екскурсії Марія Козакевич звертає увагу на те, що майже усі будинки в історичній частині Івано-Франківська зведені після «мармулядової» пожежі. Вона трапилась у Станіславові, як тоді називалося місто, у 1868 році. Розповідають, що на вулиці Липовій (нині Шевченка) в обійсті однієї вдови двоє наймитів варили у великому казані повидло зі слив – мармуляду. Вітер поніс жаринки від багаття на сусідню будівлю, спричинивши пожежу. Вже за годину, як стверджують історики, палало усе середмістя Станіславова, бо майже усі його будинки були на той час дерев’яними. На щастя, «мармулядова» пожежа минула без жертв, але спричинила великі збитки. Майже всю центральну частину міста довелось відбудовувати, ті споруди і сформували його нове архітектурне обличчя.

«Погляньте, дуже красиво виглядає ця кована квітка на дверях. Вона є і на віконних решітках, і на фасаді. Навіть на сходовій плитці усередині будівлі, і зображена настільки точно, що по ній можна вивчати ботаніку», - розповідає Марія Козакевич в одній із таких будівель на вулиці Грушевського.

За австро-угорської влади тут був фінансовий заклад, за радянської ці будинки зробили закритими для людей, бо тут були партійні чи інші установи.

«Мене тут приймали у комсомол», - пригадує жінка, яка приїхала на екскурсію з іншого кінця міста.

До речі, на подорожі містом з Марією Козакевич у той день люди приїхали з Чернівців, Вінничини та Коломиї. Часто до пішої екскурсії Івано-Франківськом приєднуються переселенці.

Аби порівняти двері до і після відновлення, Марія Козакевич пропонує пройти кілька кроків вперед - і перед нами постає зовсім інший «оберіг». Точніше, та ж коричнева пляма, але вже з новим склом.

«Раніше ці двері виглядали ще жахливіше. Тут було наполовину розбите скло, наполовину – забито фанерою. Очевидно, людям стало соромно, і вони засклили… Зверніть увагу на елементи над дверима. Якщо придивитися, бачимо дуже красиве різьблення. Дошка, яку на них недавно прилаштували, зовсім не пасує… Як визначити, якого кольору були двері? Найчастіше під кількома шарами різних відтінків радянського коричневого ховається дуже сміливий колір. Виявляється, 100 років тому люди були сміливіші, бо робили двері зеленими, бордовими, сірими, чорними, але не коричневими … Тому ми завжди досліджуємо і шукаємо найперший шар фарби. Він у нас вважається «рідним», і до нього ми вже добираємо відтінок під час реставрації», - аналізує Марія і запрошує заглянути через віконечко, щоб побачити унікальну плитку, яка через століття збереглася без жодних тріщин та втрати кольору.

Після розповіді про цінність і популярність кахлів, які донині виробляють європейські фабрики, наша екскурсія підходить до дверей, що їх подарував місту закоханий чоловік.

ДАРУНОК ІЗ ХАРКОВА

Ця історія почалася минулого року. Молодий красень з Харкова приїхав до своєї дівчини в Івано-Франківськ, щоб відсвяткувати її день народження. Закохана пара гуляла містом, із захватом розглядала місцеву архітектуру та красиві двері, відреставровані ентузіастами.

«Харків’янин знайшов мене через Фейсбук і написав, що у нього виникла ідея - на наступний рік подарувати своїй дівчині відновлені двері в історичній будівлі. Йому неважливо було, в якому саме будинку, тому ми підготували для нього пропозицію», - продовжує екскурсовод.

Утім, коли почалась повномасштабна війна, усім стало не до дверей. Принаймні так думала волонтерка, доки замовник не нагадав про себе телефоном. І навесні закипіла робота.

«Чи я колись могла подумати, що нам доведеться реставрувати двері під час війни?» - усміхається Марія.

Каже, у тій розмові Олександр назвав ще одну причину свого дарунку – хотів віддячити Івано-Франківську за гостинність до своїх земляків, які змушені були переїхати з Харкова до нашого міста через бойові дії.

До вересня реставратори оновили усю дерев’яну частину дверей і вивели їх зі стану «коричневої плями». Також у двері вставили скло, якого тут давно не було. Тепер у цьому вітражі можна роздивитись елементи каштану. Майстри його створили у пам'ять про дерево, яке квітне поряд із будинком щовесни.

«Цей хлопець став головним меценатом, але й мешканці доєдналися до його ініціативи. Ба більше, люди зробили своїм коштом ремонт у під’їзді і встановили нове освітлення. Замість «лампочки ілліча» тут з’явилися гарні ліхтарі. А банк, який працює на першому поверсі, після встановлення нових дверей погодився зробити часткову реставрацію фасаду будинку», - розповідає волонтерка.

Романтичний момент вручення дарунку наближався. Закохану пару чекали Марія та мешканці оновленого будинку. Кілька разів був фальстарт, бо цією вуличкою люблять гуляти закохані. Меценат із дівчиною підійшли до дверей дуже несподівано. На запитання мешканців, що пара шукає біля під’їзду, Олександр просто відповідав, що милується гарними дверима. Молодих людей запросили зайти. Розповідають, вони були щасливі, але жодним словом про свою причетність не прохопилися.

«Олександр так і не зізнався, що його коштом було відтворено цю красу. Наше екстремальне завдання було виконане. Але, повірте, якась магія у нас відбувається майже з кожними дверима», – запевняє Марія.

До речі, пригадує вона, у Черкасах меценат реставрації дверей у музичній школі теж побажав, аби його ім’я залишилось неназваним.

НАЙВАЖЛИВІШЕ ДЛЯ КОЖНОГО МІСТА – ЦЕ РОЗУМНИЙ МЕШКАНЕЦЬ

Поки екскурсанти розглядають ошатні і красиві двері, з будинку виходить поважна пані, привітно вітається до незнайомої групи. Очевидно, мешканці вже звикли до того, що їхній під’їзд став локацією для туристів.

«Одна справа – фізично рятувати двері, а інша – про це розповідати, закохувати людей в місто, пояснювати, чому ця спадщина нам так важлива. Для цього ми проводимо екскурсії, організовуємо інтерактивні виставки просто на вулицях міста. А ще маємо лінійку сувенірної продукції, яка теж привертає увагу до історії, спадщини та архітектури Івано-Франківська: починаючи від дверей на шкарпетках, магнітах, горнятках та блокнотах, і до вулиць та архітектури в настільних іграх, які вчать маленьких дітей любити своє місто», - каже Козакевич.

Нині в Івано-Франківську відновлюють ще двоє дверей на вулиці Чорновола. Це було побажанням мешканців будинків попри те, що ціни на реставрацію суттєво зросли. Вартість робіт тепер сягає 90 тисяч гривень - залежно від розміру дверей, їхнього стану, кількості втрачених елементів та матеріалу. Робота над відновленням триває до двох місяців, але результат стає справжнім надбанням міста.

«Коли ми тільки починали, люди нас не зовсім розуміли. Просили зробити фасад будинку чи інші речі. А от коли бачать у інших двері після реставрації, то вже самі до нас звертаються, бо хочуть такі ж», - розповідає Марія Козакевич.

Ініціаторка реставрації, яку в Івано-Франківську називають «феєю дверей», запевняє, що кожен з нас може бути чарівником для свого будинку. Варто лише цього захотіти і приділити справі трішки власного часу.

«Найважливіше для кожного міста – це розумний мешканець, а тому ми не лише працюємо як реставратори, але й запалюємо відповідальність у людей. Бо коли є зміни в головах, то вони відбуваються і поряд з ними», - переконана Марія.

Мандрувати від дверей до дверей у Франківську можна годинами, і біля кожних слухати неймовірні історії сучасності і минувшини, любові і вдячності, дбайливості і уваги.

Цього разу Марія Козакевич завершує екскурсію на вулиці Франка, біля нових дверей ліцею №5. Вона залишає слухачам пам’ятні листівки і поспішає додому: разом із дітьми має провести на фронт чоловіка, який на кілька днів приїхав додому після поранення. А ще, каже, має турботи з волонтерською справою, бо ж разом із іншими жінками затіяли приготувати військовим «Станіславський борщ».

Вже прощаючись, на запитання, чи важко бути берегинею сім’ї та місцевої спадщини, Марія Козакевич говорить просто і щиро: «Це допомагає триматися на плаву і не опускати руки».

Ірина Дружук, Івано-Франківськ

Фото із соцмереж