Життя і робота у стані «форс-мажор». Репортаж з котельні
Харківські комунальники – це вже легенда. На своїй «передовій» вони тримають стрій, як наші захисники на фронті. Раз у раз повертають понівеченому місту воду та опалення після чергових підступних атак рф. Їхня щоденна робота дає відчуття стабільності і не дозволяє втратити надію, що все врешті-решт буде добре. Виглянувши вранці з вікна, харків’яни неодмінно бачать свого двірника. Трохи згодом, поспішаючи на роботу, викидають сміття до майже порожнього контейнера, бо вивезення відходів працює так само стабільно, як і до війни.
А щодо тепловиків містяни жартують: більше ніколи не повірять, що задля підготовки до опалювального сезону треба влітку вимикати гарячу воду на півтора-два місяці. Починаючи з 14 жовтня опалення в Харкові запустили «з нуля» вже учетверте, бо без електрики все зупинялося.
Про самовіддану роботу працівників «Харківських теплових мереж» і буде сьогоднішня розповідь Укрінформу.
ВІЙСЬКА РФ «ДЕМОНТУВАЛИ» СТАРЕ ОБЛАДНАННЯ
Котельню на Північній Салтівці – одному з найбільше постраждалих житлових масивів у Харкові - загарбники рознесли на початку березня. Але зараз тут сучасне обладнання, нові вікна - і ті ж самі працівники.
«24-го, коли все почалося, черговий оператор зрозумів, що йому не дістатися додому і зміна не приїде. Попросив мене привезти хліба. Важко було оцінити ситуацію: то там бабахне, то там, а ще й чутно було автоматні черги, - згадує заступник начальника з виробництва Салтівської філії «ХТМ» Сергій Монахов. – Обстріли щоденні. Але виходили на роботу. Бригади виїздили на аварії. П’ятого березня влучили в цю котельню – прямо біля котла. І сильно обстріляли магістраль. Разом із колегами з Київського району ми перекрили задвижки на цей «кущ». Опалення на мікрорайоні, де мешкали 14 тисяч людей, не стало. Як тільки трішки дозволила військова обстановка, ми повернулися на об’єкт, почали підготовчі роботи до реконструкції».
На службовій «четвірці» Монахов потрапляв під обстріли «Градами», вважає, врятувало диво.
«Осколки пробили машину і застрягли в пасажирському сидінні. Чоловік, що проходив поруч, загинув, припаркований поруч автомобіль перетворився на решето», - зазначає комунальник.
У теплових мережах він із 1998 року, був слюсарем, майстром, керівником дільниці.
«Мені подобається, коли ти виконав певну роботу - і вона принесла користь людям. Нам зараз говорять, що ми «на передовій». Це справді так. Порив - і хлопці копають під вибухами. Не зупинялися хоч там що, бо в березні дуже холодно було, треба було людям опалення відновлювати», - говорить Монахов.
Він підтверджує: робочих рук не вистачало. Як і інші містяни, комунальники вивозили свої сім’ї з-під обстрілів, хтось згодом повернувся, хтось – ні. Нинішню ситуацію описує лаконічно: «Справляємося».
У котельні, де ми розмовляємо, реконструкцію провели за проєктом Світового банку. Роботи були заплановані на цей рік, через повномасштабне вторгнення їх почали пізніше.
«Війська рф дещо «допомогли» з демонтажем, але, на жаль, суттєво посунули термін початку робіт. Згідно плану, в березні ми мали взятися за підготовчий етап, але не могли, бо людей би просто накрило тут «Градами». Тим не менш зараз уже практично все зроблено. Три старенькі котли, які вже текли та потребували постійного ремонту, замінили на нові, більшої потужності. Раніше ми не могли видавати потрібну температуру, тепер температурний режим повністю витримується. Подаємо опалення та гарячу воду у 46 багатоповерхівок», - зазначає Монахов.
«РОБОТА ДАЄ СИЛИ ВРАНЦІ ВСТАТИ»
Більше сорока років оператором у тепер вже відновленій котельні працює Наталія Сотник. 23 лютого після зміни вона поїхала додому в Черкаські Тишки під Харковом - і опинилася в окупації. Село звільнили 10 травня.
«90 днів під постійними обстрілами… Це такий жах, що неможливо передати. Важко говорити. 28 березня втратила чоловіка – вбило осколком від снаряду, - ділиться Наталія. – Діти евакуювалися через Росію в Прибалтику. Було дуже страшно. Весь мій город у вирвах. Будинок пошкоджений. Продуктів не було».
На телефоні жінка показує фото вівчарки – та допомагала рятуватися.
«Вона лежить і починає аж пищати, на небо дивиться, і тоді ми з нею бігом у підвал. І починається обстріл», - згадує Наталія.
Розповідає: народилася в Росії, там могили батька та брата, з далекою ріднею практично не спілкується.
«Хто ж міг подумати, що таке колись буде…» - зітхає комунальниця.
«Напевно ж, діти кличуть до себе, за кордон?» - запитую.
«Ох, кожного дня… Нікуди я не поїду. Я в тепломережі 44 роки, з 1 серпня 1978-го. Це мій другий дім. Після окупації я виїхала тимчасово на Полтавщину, а потім мене викликали на роботу, за що я дуже вдячна, бо все ж таки я вже пенсіонерка. Робота допомагає мені, дає сили вранці вставати. Залишаюся і працюватиму. Тим паче нам зараз обладнання нове поставили, освоюємо. Керівництво нас дуже підтримує. Я на цьому районі знаю кожний куточок, знаю жителів. Дивишся увечері, а вже більше вікон світиться, люди повертаються. Я сподіваюся, що скоро війна закінчиться, настане наша перемога, а ми й далі будемо працювати – створювати комфорт у наших будинках. Від нас все ж таки багато залежить», - каже Наталія.
Наразі в котельні завершуються ремонтні роботи. Після них, обіцяє оператор, почне наводити тут красу.
«Знаєте, яких тільки квітів у нас тут не було! Заведемо знову, щоб радували око. І клумби навесні біля будівлі. Все буде», - усміхається Наталія.
Перший заступник технічного директора КП «Харківські теплові мережі» Олексій Лука зазначає: співробітники, а їх зараз чотири тисячі, від 24 лютого працюють у режимі постійного форс-мажору. Неможливо спрогнозувати, який об’єм робіт та в які терміни потрібно виконати.
«Кожне відключення електроенергії призводило до того, що виникали крупні масовані пориви, і ми всім підприємством концентрували зусилля в певному місці. Чотири рази запускали опалення. З проблемами, із ввімкненням, із заповненням системи, із розповітрюванням… Працюємо. Колектив у нас дружний», - зазначає Лука.
За його словами, на підприємстві немає заборгованостей із заробітної плати, КП підтримується за рахунок міського бюджету.
Юлія Байрачна, Харків
Фото В’ячеслава Мадієвського
