На Запоріжжі прифронтове село потерпає від засухи, пилових бур та обстрілів

Село Приморське знаходиться неподалік від Запоріжжя вздовж узбережжя Каховського водосховища. Мешканці кажуть: раніше потерпали від обстрілів, а зараз додалися пилові бурі. Велика територія, яка ще донедавна була дзеркалом водосховища, нині більше схожа на пустелю.

СЕЛО НА УЗБЕРЕЖЖІ ПУСТЕЛІ

"Раніше, якщо вітер дує із східної сторони, то відчувався запах пшениці, дерев, трави, а якщо з водосховища, то запах води. А сьогодні вітер з водосховища несе тільки запах дохлої риби та гнилих водоростей. Клімат змінюється", – розповідає староста села Олег Максименко.

Як він зауважує, в селі наразі проживає близько 2400 жителів. До війни тут жило 3300-3400 селян. Це близько 1100 дворів. Село знаходиться неподалік від так званої "сірої зони". До позицій ворога (тепер вже по дну водосховища) можна пішки дійти. Тут постійно чути звуки вибухів, час від часу "прилітає" і по самому селу, але попри це в населеному пункті працюють господарства, вирощують врожай. Щоправда, зараз усе під загрозою і більшістю – мова не про обстріли.

Після знищення водосховища село залишилось без технічної (поливної) води.

До речі, через постійні обстріли в громаді часто пошкоджуються лінії електропередач, скаче напруга та виходять з ладу насоси, які качають і питну воду.

ЗАМІСТЬ ЗРОШЕННЯ – ПОЛИВ ІЗ КРУЖКИ

"До війни і ще навіть кілька місяців тому технічною водою забезпечували селян з Каховського водосховища. На сьогодні його не існує і виникла велика проблема з поливом. На нашій території ґрунти піщані, й усе, що люди вирощують, зокрема малину, виноград, полуницю й іншу городину – потребує постійного поливу, інакше засихає все. Питної води не дуже багато, аби її використовувати для побутових потреб. Село отримує питну воду з двох артезіанських свердловин", – пояснює староста.

У день нашого приїзду в село в тіні стовпчик термометра сягнув позначки +39. На сонці все буквально горіло.

Питаємо у старости, а як же вирощувати хоча б щось у таку спеку та ще й без води.

"Набрали у відерце з колодязя, у кого він є, взяли кружечку та пішли поливати. Перейшли на крапельний полив, знов таки, у кого є свердловина чи колодязь. У кого немає, то все…", – відповідає.

Якщо ж говорити про великі сільгосппідприємства, то тут із "кружечкою" врожаї не врятувати.

Наприклад, СВК "Мир" має 1100 га землі. Цього року, як і минулого, тут сіяли ріпак, соняшник та кукурудзу.

На одному з "мирних" полів стоїть новенька зрошувальна система. Її господарство купило та встановило перед війною. Кажуть, розраховували мати хороший врожай. Поливалка мала їздити по колу та зрошувати поле – 120 га. Нині вона не працює, снаряди перебили лінії.

Поливна система встановлена на полі, де планували вирощувати кукурудзу, але замість неї тут росте соняшник.

"Посіяли соняшник, але поле було підготовлено під кукурудзу. Це дуже ризикована культура. Треба багато вологи аби отримати хороший врожай. Без води не варто навіть і намагатися. Нині вся надія на дощі", – розповідає агроном підприємства Руслан Боровський.

Чоловік раніше жив у Гуляйполі, де також працював в агрофірмі. Росіяни знищили його будинок та вже понад рік бомблять рідне місто. Руслан разом з родиною переїхав до Запоріжжя, знайшов роботу в селі. Згадує, як минулого року під час жнив росіяни гатили по полях. Жовті поля вмить ставали чорними. Зараз близько 200-300 га підприємства не використовується, бо "всіяні" мінами та іншими снарядами – лінія фронту поряд.

Але цього року ворог вирішив якщо не спалити, то висушити все.

"Через війну наше господарство не має технічної води. Ми не маємо змоги поливати. В минулому році у нас не було поливу, бо насоси, які качали воду з водосховища, постійно виходили з ладу через те, що ворог перебивав лінію електропередач. Цього року маємо проблеми серйозніші – Каховського водосховища не стало", – додає агроном.

За його словами, з електрикою важко і зараз. Наприклад, у день нашого приїзду господарство було знеструмлене. Попри це, господарство забезпечує своїх працівників гарячими обідати та питною водою.

"Боляче було дивитись, як водосховище зникало. Без води важко. На дощ уся надія. Без полива нічого не росте", – розповідає механізатор Сергій Павленко.

Він працює на полі й в +39, і коли "гупає". Каже, що зараз збирають рапс. Виходять на поле о 8-й, працюють до 21-ї.

"Ми планували і сіяти, й збирати. На війну не зважали. Погода була гарна в цьому році й урожай більш-менш, а от, що далі буде…", – каже механізатор і йде до комбайна.

ПИЛОВІ БУРІ ТА ПУСТІ КОЛОДЯЗІ

Те, що зараз горить під сонцем, ще кілька місяців тому було затоплене. Місцевий мешканець Андрій Лупашко з десяток разів повторює, що весною окупанти затопили городи і його, й інших селян. Вода була скрізь, навіть у погрібі, де ховалися від обстрілів.

"Раніше вода у Каховському водосховищі була трошки приспущена, але росіяни її спочатку підняли й у нас усе залило", – розповідає чоловік.

Поки розмовляємо, він показує сухий город і йде до старенького колодязя.

"Ось наша вода. Все, що залишилось. Навіть відро не можна набрати", – каже він, піднімаючи майже пусте відро з дуже брудною водою.

Він має ділянку в 25 соток, але частина городів стоїть пуста. Іншу частину, де росте картопля, цибуля, перець, поливає з так званого питного колодязя.

Ще до війни він посадив по периметру городу бамбук, каже, привозив його здалеку, витрачав сили і час на вирощування. Хотів мати "живу" огорожу від очерету, який буквально атакує городи. Але через спеку та засуху він висох.

Пан Андрій живе за кілька метрів від тепер уже колишнього водосховища і жаліється, що крім безводдя – він та інші мешканці потерпають від пилових бур, і що з цим робити – ніхто не знає.

Ольга Звонарьова, Запорізька обл.
Фото – Дмитра Смольєнка