Як у Житомирі благодійник де Шодуар переміг космонавта Гагаріна

В історії з перейменуванням парку культури та відпочинку в Житомирі нарешті поставили крапку. Тепер замість імені радянського космонавта Юрія Гагаріна він називається Шодуарівським – на честь барона-благодійника Івана Максиміліановича де Шодуара, який на початку ХХ століття побудував на схилах річки Тетерів палац та, власне, заклав дендрологічний парк.

Радянська влада спочатку викинула хворого Івана Шодуара з його маєтку, а потім зробила все, аби надовго викреслити ім’я цієї людини з історії Житомира.  

Ким був Іван де Шодуар, який слід він залишив у історії Житомира та чому його постать важлива для міста, – читайте на Укрінформі.

КАВА «ШОДУАР» І 3D-МОДЕЛЬ ЗРУЙНОВАНОГО ПАЛАЦУ

Дискусія про необхідність перейменування однієї з візитівок Житомира тривала не один рік. Відповідну петицію подали до міськради ще наприкінці 2015 року, й вона зібрала тоді необхідну кількість голосів. Утім, назву парку змінили лише сьогодні, 11 квітня.

Поки містяни чекали на перейменування, небайдужі всіляко популяризували постать барона де Шодуара. Так, у Житомирі зняли фільм «Де Шодуар?», започаткували літературний фестиваль «Шодуарівська альтанка», в одній з кав’ярень почали готувати каву «Шодуар», а студенти та викладачі Житомирського державного університету ім. І.Франка в межах проєкту «Дендрологічні таємниці парку родини Шодуар» встановили біля рідкісних дерев інформаційні таблички з QR-кодами.

Фото: Житомирська міська рада

Окрім того, житомирський художник Юрій Дубінін намалював портрет барона, архітектор Максим Гордійчук створив 3D-модель його зруйнованого палацу, а письменник Мартин Якуб зобразив де Шодуара за допомогою штучного інтелекту.

У березні цього року в межах відзначення 165-річчя Івана Шодуара в парку культури та відпочинку відкрили пам’ятну дошку на його честь. А 11 квітня Житомирська міська рада нарешті проголосувала за перейменування парку на Шодуарівський. 

ІСТОРІЯ ШОДУАРІВ НА ЖИТОМИРЩИНІ

Постать Івана де Шодуара оповита місцевими легендами, а дехто досі сподівається знайти його скарби.

Як розповідає спеціалістка Державного архіву Житомирської області Олександра Горпинич, історія родини Шодуарів на Житомирщині розпочинається з прадіда Івана Максиміліановича – Яна Йозефа, який був баварським купцем третьої гільдії. Він займався торгівлею і в 1804 році переїхав у місто Бердичів, яке на той час було центром торгівлі Волинської губернії. Згодом Ян Йозеф купив маєток у містечку Івниця та отримав від баварського короля титул барона. З того часу до прізвища Шодуар почала додаватися частка «де», що означала його шляхетське походження.

Сином Яна Йозефа був Станіслав, який захоплювався читанням книг. Загалом він зібрав близько 40 тисяч книг і склав до них опис у семи томах. В його колекції були також картини, археологічні матеріали, китайська порцеляна, дерев’яна скульптура.

Первісток Станіслава помер, а його другим сином був Максиміліан. Він мав юридичну освіту та захоплювався ентомологією (наука, що вивчає комах – ред.). Максиміліан зібрав декілька колекцій комах, які передав Французькій академії наук, та опублікував майже 100 наукових публікацій і каталогів. Саме сином Максиміліана був Іван де Шодуар, доля якого пов’язана з Житомиром. Він став останнім представником цієї родини.

- Сто років предки Івана де Шодуара підтримували розвиток науки та освіти в Україні, – говорить завідувачка художнього відділу Житомирського обласного краєзнавчого музею Лідія Дахненко. – Прадід Ян Йосип допомагав становленню Кременецького ліцею та дарував книги для його бібліотеки. Зокрема, на позичені в нього кошти була придбана знаменита бібліотека короля Станіслава Августа Понятовського. Дід Станіслав був почесним доглядачем Києво-Подільського, Києво-Печерського повітових дворянських училищ та парафіяльних училищ Київського повіту, а також членом ради Київського інституту шляхетних дівчат. Батько Максиміліан служив почесним доглядачем Теофіпольського повітового дворянського училища. Родинну традицію опікування навчальними закладами продовжив Іван де Шодуар.

ОСТАННІЙ ІЗ ШОДУАРІВ

Краєзнавці стверджують, що Іван де Шодуар народився в родинному маєтку в Івниці 19 лютого 1859 року.

- Правду кажучи, в Державному архіві ми поки що не знайшли метричних записів про його народження ні в Івниці, ні в Житомирі, ні в найближчих населених пунктах, – зауважує Олександра Горпинич. – Усе своє дитинство він провів у маєтку в Івниці, а згодом поїхав на навчання до Ризького університету та здобув вищу освіту за спеціальністю «хімія». Його студентські конспекти зберігаються в Національній академії наук ім. В.Вернадського. Маючи вищу освіту, багато грошей та зв’язків, Іван де Шодуар тричі призначався на посаду мирового судді й сумарно обіймав її близько 9 років. Крім того, два роки він був повітовим предводителем дворянства.

У 1898 році Іван купив землю на лівому березі річки Тетерів у Житомирі та оселився в цьому місті. З часом перевіз сюди з Івниці, де продав маєток, родинну колекцію, а на місцевому лютеранському кладовищі перепоховав своїх рідних.

За словами краєзнавця Сергія Собчука,  на березі річки Тетерів барон побудував палац у бароковому стилі, до зведення якого долучився архітектор Зиновій Журавський, відомий своїм проєктом залізничного вокзалу в Жмеринці. Поруч заклали дендрологічний сад із рослинами з різних куточків світу. Ним займався майстер садово-паркової архітектури з Варшави Мартін Затон.

Іван де Шодуар та Анна Вальд

У 43-річному віці після перенесеної хвороби Іван де Шодуар стає прикутим до крісла колісного. Ним опікувалася Анна Вальд, яка залишалася поруч із бароном до його смерті. Іван з Анною не перебували у шлюбі, але мали одне до одного почуття.

Де Шодуар був відомим благодійником. Зокрема, з його ініціативи в Житомирі з’явилося Товариство покровительства тваринами, він опікувався Товариством по боротьбі з туберкульозом, допомагав Товариству по боротьбі зі злоякісними новоутвореннями, дешевій єврейській їдальні, різним сиротинцям. За гроші барона в місті побудували дитячий притулок, де зараз розміщена спеціалізована школа. Він також зробив свій внесок у розвиток Товариства дослідників Волині, яке підтримував фінансово та був його почесним членом.

Олександра Горпинич додає, що відомо про три заповіти Івана де Шодуара. Зокрема, в одному з них  він заповів розділити свою житомирську садибу  якомусь жіночому училищу ремісничого типу та під дитячі розваги й ігри (саме останнє – єдине, що було втілене в життя за його волею), а гроші – передати прислузі, друзям та різним товариствам.

МУЗЕЙНА ШОДУАРІВСЬКА КОЛЕКЦІЯ

Коли Житомир захопили більшовики, вони викинули барона де Шодуара з його маєтку, який підлягав націоналізації. Івана Максиміліановича разом із Анною Вальд прихистила лікарня Червоного Хреста, якій він неодноразово допомагав. Там барон склав останній заповіт, усе своє майно заповідаючи Анні. 5 травня 1919 року Іван Шодуар помер у лікарні від серцевого нападу.

- Івана Шодуара поховали на лютеранському цвинтарі, але після смерті йому не дали спокою. Більшовики викинули його тіло з труни і поховали там радянського ватажка Василя Боженка, який помер у лікарні в Житомирі. Коли в місто зайшла армія УНР, він був звідти викинутий. Нібито труну повернули назад у склеп. Але де вона зараз – невідомо, бо склеп був розграбований, – додає спеціалістка архіву.

На території садиби Шодуара діяв музей, але через історичні перипетії колекція барона була розкидана по різних установах, а частина експонатів – утрачена. Палац зазнав руйнувань під час обстрілів Житомира в роки Другої світової війни. Те, що від нього залишилося, потім демонтували. Палац де Шодуара тепер можна побачити лише на старих фотографіях. Та й дерев-свідків тих часів росте в парку зовсім небагато.

У колекції Житомирського обласного краєзнавчого музею зберігається один із найцінніших експонатів шодуарівського спадку – мармуровий барельєф дружини Станіслава де Шодуара Алоїзи.  

- Цього року – 105 річниця з дня створення художнього відділу нашого музею, – додає Лідія Дахненко. – До травня 1919-го, коли помер останній із Шодуарів – Іван Максиміліанович, такого відділу не було. Після його смерті почалися пошукові роботи з виявлення картин і гравюр із колекції де Шодуара, які перейшли до нашого музею. Вони були розпорошені по різних закладах та установах. У складі художнього зібрання нашого музею колекція Шодуара посідає особливе місце. Завдяки його збірці в Житомирі зберігається найбільша в Україні кількість творів Лампі Молодшого, що походять з однієї колекції, та роботи художників, які мало чи зовсім не представлені в інших музеях України – Ла Ріва, Тьопфера, Був’є, Тьормера.

Тепер пам’ять про Івана де Шодуара повернулася в місто, яке він любив і якому допомагав.

Ірина Чириця, Житомир