Безпекова ситуація у звільнених селах Луганщини важка. Росіяни не припиняють обстрілювати ці населені пункти ані на день, а бойові дії точаться зовсім поряд.
Із двох сотень людей, які там залишалися під час деокупації восени 2022 року, тепер ще мешкають більше ніж тридцять. Донедавна їх було близько півсотні, однак поступово луганчани погоджуються виїхати в інші регіони країни.
Очільник Луганщини Артем Лисогор розповів Укрінформу про допомогу, яка надається під час евакуації, і гуманітарну підтримку тих, хто залишається.
- Доволі близько до лінії бойового зіткнення у звільнених селах Луганщини ще залишаються десятки людей. Як вони живуть в таких умовах?
- Дійсно, села щодня піддаються обстрілам з боку ворога. Руйнація населених пунктів становить від 85%, як-от Новолюбівка, до 99% – якщо казати про Макіївку. Є в нас і на 100% знищені окупантами села, але вони давно порожні.
Коли кількість і ступінь пошкодженого житла росли, а від евакуації більшість відмовлялася, за підтримки держави, міжнародних організацій та разом із Національною поліцією та волонтерами ми завозили туди будівельні матеріали, щоб відремонтувати хоча б вікна, дахи, підлоги. Не можна було залишати наших людей, українців, напризволяще. Тому доставляли необхідне і допомагали в ремонті. До зими забезпечували теплими речами і генераторами.
Налагодили доставлення замовлень для тих, хто хотів придбати товар з безпечних регіонів країни. Допомагали з оформленням і привозили посилки з найближчих поштових відділень. Приємно дивував оптимізм людей – навесні вони замовляли насіння, засаджували власні городи.
Звісно, що постійно підвозимо продукти харчування і воду. Хліб – щотижня. З моменту деокупації роздали понад 2700 пакунків з їжею – загальною вагою більш ніж 46 тонн. Гігієнічних наборів – понад 1300 одиниць.
- А з пенсіями в них як? Як отримують люди поблизу фронту належні їм виплати?
- Від березня 2023 року пенсії виплачували постійно. Для тих, у кого не було карток, іноді виплати відбувалися з перервою, обумовленою безпековим складником, але усі державні зобов’язання, попри ризик для життя, виконувалися, за що окрема подяка очільникам Пенсійного фонду України й АТ «Укрпошта».
За період деокупації пенсії отримували 48 жителів прифронтових сіл. Багато з них вже виїхали. Наразі 12 осіб одержують виплати на банківські картки, шестеро користуються послугами Укрпошти. До пунктів видавання теж допомагаємо їм дістатися.
- Окупанти перебувають доволі близько від Макіївки та Невського – сіл Красноріченської громади. Що мотивує місцеве населення не виїжджати?
- Багато з них – літні люди. Вони не готові до змін у житті. До останнього тримаються за свої помешкання та худобу, яку вирощували і не хочуть кидати. У нас доволі часто траплялося, що згоду на евакуацію вони надавали тоді, коли від житла залишався суцільний попіл, або воно зазнавало руйнацій і не підлягало відбудові. На жаль, були випадки, коли місцеві гинули під час російських обстрілів чи зазнавали поранень. Деякі люди після евакуації поверталися жити під обстрілами, а потім знов просили, щоб їх вивезли подалі від небезпеки. На сьогодні у звільнених селах проживає 35 осіб, із них 27 – у Невському.
- На яку підтримку вони можуть сподіватися? Чи не залишаться самі – без речей, документів і житла, коли виїдуть?
- Кожний евакуаційний рейс відрізняється від попереднього. Ставалося таке, коли в людей згорало усе. Кожен переселенець з цих деокупованих територій може розраховувати на підтримку Красноріченської селищної військової адміністрації. Робоча група допомагає з пошуком житла, відновленням документів, оформленням різних грошових виплат, а також дістатися до населеного пункту України, де людина забажає проживати або має родичів. Таку ж роботу проводила Коломийчиська сільська військова адміністрація, але в них евакуація наразі завершена.
- Хто допомагає в евакуації? До кого йдуть люди, коли вирішують убезпечити себе?
- У селах Красноріченської громади постійно перебуває представник військової адміністрації. Його всі добре знають десятки років. Звертаються не тільки з приводу евакуації, а й із побутовими питаннями.
- А якщо раптова хвороба або травма?
- Тоді одразу евакуюємо до медичних закладів на Донеччині. Раніше ми привозили бригади медиків. Надавали необхідну допомогу, проводили обстеження, консультували – все, що можна було зробити в польових умовах. Тоді ситуація на фронті була не такою гострою. Сьогодні – виключно госпіталізація.
Також людей із хронічними хворобами регулярно забезпечуємо ліками. Звичайні аптечки є в кожному помешканні.
Ви запитували про евакуацію. Усе вирішується залежно від подій на фронті, наявності сил і засобів, кількості людей, що забажали виїхати. Наприклад, минулої неділі чоловіка з Макіївки вивозили наші військовослужбовці, бо він залишався вдома до останнього. В евакуації задіяна наша робоча група, завжди допомагали луганські поліцейські, волонтери. У когось була самостійна можливість виїхати – і вони нею скористалися. Із Красноріченської громади ми вже евакуювали 130 осіб. Багато хто оселився на Харківщині та Донеччині. Інші – углиб країни. Адже і там, і там значно безпечніше, ніж у Невському чи Новолюбівці.
Михайло Бублик, Луганська обл.
Фото надала пресслужба ОДА-ОВА