Фортеця Тягинь на Херсонщині: історія без московитів і новоросій
Тепер, коли проводити розкопки фортеці не можна, археологи та волонтери працюють над створенням віртуального музею цієї пам’ятки.
На якому етапі ця робота, як вдалося врятувати частину експонатів з розграбованого ворогами обласного краєзнавчого музею, чому росіянам не подобаються дослідження Тягині, й чому вони важливі для України у контексті цієї війни – говоримо з керівницею громадської організації «Інформаційний ресурсний центр «Правовий простір»» головою правління Херсонської міської громадської організації «Культурний центр Україна – Литва» Наталею Бімбірайте, експерткою Катериною Чуєвою та заступником начальника Херсонської обласної військової адміністрації Михайлом Лемаком.
ФОРТЕЦЯ ПІД ОБСТРІЛАМИ
На Півдні України вздовж Дніпра в часи середньовіччя проходили кордони Литовського, Руського і Жемайтійського (ВКЛ). Інколи ВКЛ називають навіть прототипом майбутнього ЄС. А коли наявний кордон, то є фортеці, поселення, митниці, що поєднували східну та західну цивілізації. Це спростовує поширювані росіянами міфи про те, нібито саме вони освоїли Південь сучасної України за часів Катерини II.
- Проєкт «Фортеця Тягинь – форпост європейської історії українського Півдня», у рамках якого ми створюємо віртуальний музей, з’явився як продовження нашого шестирічного дослідження, експедицій до повномасштабного вторгнення Росії. Нагадаю, що Південна середньовічна експедиція Інституту археології НАН України на чолі з докторкою історичних наук, археологинею Світланою Біляєвою досліджувала фортецю на острові Велике Городище, біля села Тягинки, з 2016 до 2021 року включно. Фортеця була побудована за часів Великого князівства Литовського, вона входила до лінії фортифікаційних споруд на південному кордоні цієї держави, нині це Південь України, – каже Наталя Бімбірайте.
Крім того, що ця територія потерпає сьогодні від обстрілів, частина Великого Городища була затоплена після того, як росіяни підірвали Каховську ГЕС.
Пані Наталя працювала в експедиції: на ній були й організаційні моменти, і допомога у пошуку фінансів, логістика, забезпечення побуту тощо. Протягом усіх років дослідження проводили коштом меценатів та волонтерів. Наприклад, у 2021 році гроші на розкопки фортеці зібрали завдяки благодійній ініціативі місцевих художників. За весь період експедиція отримала лише один грант – від МЗС Литви у 2018 році, і цільове фінансування на видання наукової монографії – від Херсонської облради у 2021 р. Загалом найбільш плідними вважають саме 2018 і 2021 роки.
- Мрія про віртуальний музей була давно, але до 24 лютого 2022 року пріоритетом залишалися археологічні дослідження. А тепер, коли розкопки проводити не можна, руки дійшли і до реалізації ідеї віртуального музею. Проте ми наголошуємо – розкопки тільки призупинені, ми дуже хочемо до них повернутися, експедиція продовжить роботу на Херсонщині, коли це стане безпечно, – каже Бімбірайте.
Вона нагадує, що колекція артефактів, знайдених під час розкопок фортеці Тягині, складається з двох частин. Одна – передана до Херсонського обласного краєзнавчого обласного музею з 2016 до 2020 року. Керівниця експедиції Світлана Біляєва наполягала тоді, що знайдене на Херсонщині має бути представлене у регіоні, збагачуючи колекцію саме херсонського музею.
- Але щороку ми розуміли, що ці знахідки в музеї складають у якісь сховища, і вони не працюють – жодної виставки, жодної реставрації артефактів за кілька років. Ми почали розуміти, що там діла не буде. І ті, хто в Херсоні, знають, чому так відбувалося, чим дихала тодішня директорка музею (екскерівниці Тетяні Братченко у жовтні 2022 року оголосили підозру в колабораційній діяльності, а в 2023-му РНБО внесло її до санкційного списку, – ред.). Ми навіть порушували питання, що треба окремо прописувати в законодавстві, що знайдене археологами й передане в музеї має працювати, не лежати у підвалах. Адже одне з головних завдань таких закладів, крім збереження, – це якраз промоція культурної спадщини.
А коли у 2021 році під час експедиції знайшли булаву XV століття, вирішили організувати виставку в Києві. Попросили в Херсонського обласного краєзнавчого музею на рік експонування близько ста найцінніших знахідок з фортеці, був підписаний відповідний договір між обласним краєзнавчим музеєм та Інститутом археології. Вивезли артефакти з Херсона у січні 2022 року, 16 лютого відкрили виставку у столиці. Так урятувавши – адже обласний краєзнавчий музей росіяни пограбували. Нині договір між музеєм та Інститутом археології пролонгований.
Наразі, за словами Бімбірайте, їхній експедиції не відомо, чи вкрали росіяни з музею в Херсоні інші експонати з фортеці Тягині, які не потрапили в експозицію столичної виставки. Не знають і що сталося з артефактами, які знайшов на тій території на початку минулого століття Віктор Гошкевич (археологічне вивчення пам’ятки поблизу с. Тягинки розпочав у 1914 році Віктор Гошкевич – засновник Херсонського археологічного музею, на базі якого створений обласний краєзнавчий музей, – ред.).
- Друга частина колекції – артефакти, знайдені за час розкопок після 2020 року: ці знахідки досліджували науковці, і після вивчення вони залишалися в Інституті археології. Знаєте, у нас 2021 рік був багатим на відкриття, як ми зрозуміли, «немісцевого значення». Та ж залізна булава – восьмикутна, грушоподібної форми, з орнаментом, із залитим усередину свинцем, – це найбільш рання булава, знайдена на північному Причорномор’ї. Унікальна річ. Нагадаю, що булава – це ознака влади і бойовий атрибут того часу як в Україні, так і в Литві. Вона, кажуть наші експерти, датується XV століттям, належала високому чину – поки що не знаємо, литовському чи українському.
Серед цікавих знахідок 2021 року є також вапняковий камінь із геральдичним знаком, який, імовірно, належав представнику християнського литовського княжого роду з найближчого оточення Вітовта, – капітель колони із сельджуцьким орнаментом. Ці та інші артефакти дають комплексне розуміння важливості кам’яної фортеці, яка відігравала роль морського порту міжнародного сполучення, прикордонного пункту, митниці.
- Близько 30 монет різних народів були знайдені: і кримськотатарські, і польські, генуезькі з кафінською контрамаркою. І кераміка, і скло – тоді це був дуже дорогий посуд. Це свідчить, що це було місто з високорозвиненою цивілізацією, де жили дуже небідні люди, велася торгівля.
3D-МОДЕЛЬ ФОРТЕЦІ: ЯКОЮ ВОНА БУЛА
За словами Наталі Бімбірайте, віртуальний музей – це проєкт громадської організації «Інформаційний ресурсний центр "Правовий простір"» разом з партнерами – Культурним центром «Україна – Литва», Центром культурного розвитку «Тотем», Інститутом археології НАН, «Асоціацією миротворчої школи України» і литовською громадською організацією «Допомога Півдню України» (Aid for Southern Ukraine) за підтримки програми «Долучайся» та за фінансування Агентства США з міжнародного розвитку (USAID).
- Ми вивчали міжнародний досвід віртуальних музеїв, перед тим як братися за цей проєкт. Найбільше сподобався Чиказький, – ділиться пані Наталя.
Дизайн сайту вже розробили: він буде двомовним, українською та англійською, тут буде представлено оцифровані експонати. Їх розмістять у розділах-«залах», з розповіддю про них, описом. Наразі триває робота з оцифрування та опису експонатів.
- Днями ми вже отримаємо остаточну версію 3D-моделі самої фортеці. Вона буде доступна на сайті віртуального музею, а також надрукована на 3D-принтері, демонструватимемо її як експонат на виставках, – каже Бімбірайте.
Тривимірну модель створювали на основі досліджень, переважно розкопок, які провели Південна середньовічна експедиція ІА НАНУ та Гошкевич. На жаль, малюнків чи гравюр Тягинської фортеці не зберіглося.
Створенню моделі передувала робота науковців та архітекторів: Михайла Ієвлева, Тетяни та Лізи Євсеєвих, які раніше були учасниками експедицій на Тягині під науковим керівництвом Світлани Біляєвої.
- Перед тим як братися до 3D-моделі, треба було зібрати джерельну базу, пройтися по ній і кожну деталь описати й намалювати, зробити креслення. Над цим працювали кілька місяців, і тепер ще більше знаємо про нашу фортецю і про фортеці того часу загалом. Бо Тягинь розкопана не вся, дещо нам довелося реконструювати на підставі того, як будували фортеці цього типу в той період, наприклад, Тракайський, Гродненський, Луцький замки, що були резиденціями Вітовта Великого. Важлива кожна деталь.
У віртуальному музеї, до речі, будуть викладені наукові праці, які стосуються фортифікацій XIV–XV століть і Тягинської фортеці зокрема.
- Важливо все зібрати в одному місці, така у нас мета, – пояснює Бімбірайте.
СЕРЕДНЬОВІЧНА ІСТОРІЯ ПІВДНЯ УКРАЇНИ – БІЛА ПЛЯМА
Паралельно триває процес створення мистецької виставки, пов’язаної з фортецею Тягинню. Кураторка цієї виставки – керівниця Центру культурного розвитку «Тотем» Олена Афанасьєва.
- Виставка буде представлена в чотирьох містах Центру й Заходу України. Ми акцентували на цьому, бо в цих областях майже нічого не відомо про середньовічну історію Півдня. Ми хочемо доводити фактажем, що Південь країни – не менш український, ніж інші регіони. Фінальну мистецьку виставку і презентацію віртуального музею Тягині хочемо провести в Литві. Оскільки нам дуже важливо просувати в європейський простір цю європейську історію Півдня України, – каже Бімбірайте.
За її словами, у другій половині вересня презентація віртуального музею і мистецької виставки відбудеться в посольстві Литви в Україні.
- Чому ми продовжуємо навіть в умовах широкомасштабного вторгнення дослідження Тягинської фортеці? Бо це маловідома сторінка нашої історії, вона про нашу ідентичність, про витоки і про безперервність розвитку української нації. Коли я кажу про витоки – це і про козацтво: саме у XIV–XV століттях почав формуватися цей клас вільних людей, які наймалися до війська на добровільних засадах. Пізніше козаки ставали лицарями, і це дуже важлива теза, що козацтво – то не голота, як нам нав’язували імперські сусіди-московити. Звісно, були різні люди у війську, але загалом – це була еліта. Наша фортеця і наш Південь напряму до історії козацтва дотичні. І ще дуже важливо – історія фортеці, яка вже відкрита, відкопана, усвідомлена, спростовує імперські наративи про так званий їхній проєкт «малоросія» (чи «новоросія»). І про те, що нібито російська імперія у XVIII столітті принесла на наш Південь цивілізацію, і те, що московити і ми – начебто один народ. Це брехня, бо до XVIII сторіччя жодного російського культурного шару в нас немає – нуль. Не існує. Їх тут не було. Крапка. А інші були: поляки, литовці, українці, кримські татари, генуезці, сельджуки – і так далі.
Наталя нагадує, що саме зрадник Сальдо, який нині очолює окупаційну «адміністрацію» на тимчасово окупованій території Херсонщини, на посаді мера Херсона постійно «підсовував» образ Катерини ІІ: тоді робили театралізовані постановки, нав’язували ідею, що нібито до росіян на Півдні України був дикий край.
- Наша Тягинь показує, що в XIV–XV століттях на Херсонщині вирувало бурхливе життя високорозвиненої цивілізації. Тут у XIV сторіччі був керамічний водогін – його знайшли за межами фортеці. Тепер у Росії не скрізь є каналізація. Оце таке важливо говорити. І важливо, щоб ми усвідомлювали: а що відбулося тоді, у XVIII столітті? А відбулося те саме, що ми бачимо тепер: прийшли московити на наші землі, зі зброєю, руйнували, грабували, потім Катерина II наказала написати «свою» історію. Що було до них – знищували або перейменовували і присвоювали. Вона закріпачила український народ. Власне, російський також. Оце їхні заслуги реальні – відкинула в розвитку на сторіччя власну країну. Катерину II мають не поважати навіть на Росії, а не тільки в нас. А для нас вона – ворог, бо знищувала козацтво. Вони, російські імперці, не змінилися, не змінилися їхні методи. Ми з пані Світланою Біляєвою говорили про це відкрито в 2020–2021 роках. Тоді не всі нас розуміли. А тепер ми це бачимо реально, на власному житті. Вони руйнують цивільні об’єкти – як були дикунами, так ними і лишилися, – каже Наталя Бімбірайте.
ЦЕ ПРОДУКТ, ЯКИЙ МОЖНА БУДЕ ДЕМОНСТРУВАТИ СВІТУ
Для заступника голови Херсонської ОВА з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації (СDТО) Михайла Лемака тема Тягинської фортеці та віртуального музею цікава з огляду на те, що він курує питання цифрового розвитку, а також відповідає за міжнародне співробітництво.
- Тягинська фортеця – це об’єкт, який поєднує історію українців та литовців. Це про звʼязок Херсонщини з козаччиною і про те, що Росія намагається затирати, знищувати, нівелювати цю сторінку нашого минулого, яку ми не дуже добре ще знаємо, – що відбувалося на Півдні України у XIV–V століттях.
Він наголосив, що проєкт віртуального музею Тягинської фортеці – один із вагомих інструментів протидії дезінформації та історичним фейкам, які російська пропаганда поширювала і поширює про Південь України. Лемак зазначив важливість того, що віртуальний музей буде двомовним: українською та англійською. Це означає, що не лише українці, але й люди за межами країни матимуть можливість дізнатися більше про нашу історичну спадщину.
- Думаю, що це гарний продукт, який можна буде демонструвати на міжнародній арені, розширивши доступ до артефактів, до наукових досліджень та до самої пам’ятки. До речі, ми обдумуємо, як безпечно провести презентацію віртуального музею на Херсонщині також.
Загалом цифрові інструменти дуже корисні в контексті викликів, з якими стикнулася країна. Ворог щодня руйнує не лише наші інфраструктурні об’єкти, але й об’єкти культурної спадщини. Дуже важливо зберегти їх для майбутніх поколінь.
За його словами, ще один суттєвий акцент – цей об’єкт позитивно впливає на українсько-литовські відносини.
- Якщо казати про цю війну, то треба згадати, що саме Тягинській громаді передовсім почали допомагати литовці після деокупації правобережжя Херсонщини. І не останньою на це вплинула саме наявність Тягинської фортеці на території громади. Бо й литовці вважають цей об’єкт частиною нашої спільної історії. І це стало гарним місточком для побудови різних взаємозв’язків. А тепер, завдяки вдалій взаємодії на рівні Тягинської громади, зокрема взаємодії археологів та громадських інституцій довкола фортеці, наша область суттєво розширила відносини з Литвою. Нещодавно в нас був дуже вдалий виїзд до Литви, у рамках якого ми провели зустріч з головою литовського сейму. За підсумками цієї зустрічі ми домовилися про розширення патронату Литви з однієї громади на всю Херсонську область.
ДУЖЕ ВАЖЛИВО ПОШИРЮВАТИ НАУКОВО ВЕРИФІКОВАНУ ІНФОРМАЦІЮ
- З огляду на той досвід збереження культурної і природної спадщини, який маємо на сьогодні, упевнена, що ні силами тільки державного сектору, ні силами лише фахівців чи організацій громадянського суспільства неможливо здолати виклики такого масштабу, які принесло зі собою вторгнення Росії, – каже дослідниця, експертка з питань музейної справи та культурної спадщини, членкиня правління Спілки археологів України Катерина Чуєва.
Експертка нагадала, що українська культурна спадщина зазнавала втрат протягом двох світових воєн у минулому столітті, а також фактично залишалася заручницею імперської політики Росії та постраждала від репресивних політик Радянського Союзу. У ХХ сторіччі Україна втратила тисячі обʼєктів культурної спадщини й багатьох дослідників, музейних фахівців, діячів культури. Вони були носіями традицій, а також досліджували, зберігали й поширювали знання про спадщину, як-от про архітектуру, археологію, музейні колекції, зібрання рукописів і стародруків.
Катерина Чуєва звернула увагу на те, що з 2022 року в Україні стартували масштабні цифрові ініціативи. Це стосується і музейних колекцій, і навчань, і створення мобільних лабораторій з оцифрування, і використання сучасних методів моніторингу пам’яток, починаючи від супутникових знімків до безпосереднього обстеження на місцях із 3D-скануванням, і знімання з дронів. Вона назвала безпрецедентними масштаби оцифрування архівних документів. Усе це певною мірою страхує в разі надзвичайних ситуацій і втрат.
Як зазначила експертка, нині важливо, щоб усі, у кого є змога, докладали зусиль до збереження культурної спадщини. Мають значення навіть найменші проєкти, які часом можуть стосуватися навіть одного музейного предмета. Тим паче, коли йдеться про такі пам’ятки, як фортеця Тягинь.
Катерина Чуєва зауважила, що ідея віртуальних екскурсій ще з часів пандемії набула великої популярності, і багато українських музеїв реалізували такі проєкти. Зазвичай використовували найпростіші доступні технології, які, проте, давали можливість зафіксувати нехай не фонди, але хоча б постійні експозиції музеїв.
- Віртуальний музей – це не лише фотографії, викладені на сайт. Такий проєкт потребує досліджень, концепції і ресурсів для її втілення та подальшої підтримки. Це також питання авторського права, співпраці з різними інституціями або правовласниками, які надають матеріали для такого музею. Віртуальний музей фортеці Тягині, над яким працюють колеги з Херсона, – це проєкт, що стосується визначної пам’ятки та розкриває важливу сторінку історії України, пов’язану з Великим князівством Литовським. І те, що науковці тепер працюють у таких складних умовах, те, що вдалося зберегти матеріали розкопок фортеці Тягині, які до повномасштабного вторгнення були перевезені до Києва на виставку, те, що їх далі досліджують і презентують широким аудиторіям, – це надзвичайно важливо. Оцифрування музейних колекцій, матеріалів археологічних розкопок допомагає зафіксувати, що саме ми маємо на сьогодні, зафіксувати, що ця спадщина, яка є частиною світового культурного надбання, знайдена тут, на українській землі, – це обов’язково потрібно робити.
Також експертка наголосила на необхідності наукових досліджень, що лежать в основі проєкту віртуального музею фортеці Тягині. Адже на сьогодні критично важливо поширювати лише перевірену, науково верифіковану інформацію, що стосується нашого минулого. Це питання довіри до України та українських фахових спільнот особливо гостре, якщо взяти до уваги масштаб поширення російської пропаганди та фейків стосовно України. Тому наукове знання, збереження спадщини, використання сучасних технологій – усе це нам сьогодні дуже потрібно.
Ірина Староселець, Херсон
Фото з архіву «Культурного центру Україна – Литва»
