У Франківську презентували книгу «Жити попри все: розповіді жінок про війну, 2014 та 2022»
Про це повідомляє кореспондент Укрінформу.
«Ми вирішили створити книгу, яка з одного боку задокументує історії про травматичний досвід війни від першої особи, адже те, що розповідає безпосередньо людина, те як вона описує свої емоції та переживання, дуже сильно впливає на людей, має глибший емпатійний відбиток. З іншого боку ми просили авторок, які пройшли через втрату рідних, полон, проживання в окупації, обов’язково згадувати і підсвічувати ті моменти, які в цих обставинах допомагали їм», - зазначила представниця організації «Східноукраїнський центр громадських ініціатив» Надія Нестеренко.
За її словами, до книги увійшли історії 11 жінок, які знайшли сміливість поділитись про власні втрати, знущання та поневіряння, любов і підтримку у час війни. Серед них – Людмила Біленька, в якої син перебуває в полоні 11-й рік поспіль.
«Син пішов воювати з Майдану. Азовець, розвідник. 27 серпня 2014 року, коли регулярна російська армія зайшла на територію Донецької області з новоазовського напрямку, а це Широкине і Маріуполь, його підрозділу було доручено зібрати інформацію, скільки живої сили і техніки зайшло на територію нашої держави. Хлопці виконали завдання, але коли повертались, потрапили в засідку. Одинадцятий рік я шукаю сина, чекаю на нього», - розповіла Біленька.
За її словами, спершу вона не розуміла, що робити і як бути. Допомагали лише товариші сина.
«У мене не було опори. Вона почала з’являтись лише тоді, коли мене покликали до центру громадських ініціатив і я розповіла історію сина. Тоді я збагнула, що мені треба шукати гурт людей із спільною метою», - додала Біленька.
Вона зауважила, що до життя її повернуло об’єднання «Надія», його створила жінка, яка у пошуках сина свого часу пройшла увесь шлях «Іловайського котла».
Ще одна історія належить Галині Тищенко, яка більшість свого життя прожила у Краматорську, що на Донеччині. Після чергового обстрілу її родина вирішила виїхати у більш безпечне місце. У селищі Дмитрівка поблизу Ірпеня на Київщині звели будинок, сподівались на мирне життя. Але на початку повномасштабної війни у селище на танках зайшла псковська дивізія. Поряд розмістили військову техніку і організували штаб. Дітям Галини Тищенко вдалося виїхати, а жінка залишилась в окупації.
«Оце місяць я була з ними. Приходили додому, всі будинки обкрадали. Їх було багато, більше сотні. Всі на танках… Мені якраз виповнилось 60 років, коли прийшли знущатись наді мною. Це були зовсім молоді люди, не старші 25 років, і вони робили це з великим задоволенням… Дуже знущались, ґвалтували. Вони не дозволяли мені виходити, хоча мені потрібен був жіночий лікар і допомога», - розповіла Тищенко.
Жах і страх закінчились лише 30 березня 2022 року, коли воїни ЗСУ вибили росіян із селища.
«Я боялась навіть вийти з будинку…. Але в мене вже був такий стан – або вмерти, або просити допомогу. Тому я наважилась вийти. Дуже зраділа, коли почула українську мову», - додала жінка.
«Ця книга може викликати багато сліз, але не треба боятись її читати, бо поруч з усвідомленням того, який жах переживають українці, насправді, прийде усвідомлення того, які ми сильні», – переконана Надія Нестеренко.
Вона зауважила, що книга містить ще розділ психолога, який теж має на меті показати, де шукати опору і підтримку для людей, які пережили втрати війни та російську агресію.
Наклад книги «Жити попри все: розповіді жінок про війну, 2014 та 2022» сягає 1300 примірників. Її розповсюджують на презентаціях та у бібліотеках.
Книгу вже презентували у Києві та Львові. В Івано-Франківську знайомство з виданням організували за підтримки обласної організації «Молода Просвіта» та КП «Дім Воїна».
Як повідомляв Укрінформ, у Києві презентували книгу «Мистецтво війни і миру» на досвіді України.
