Голубці з картоплею від лемків із Донеччини

У Хлібодарівській сільській громаді Волноваського району Донеччини є село Сонячне, що до 2016 року мало назву Краснівка. Його заснували державні селяни, козаки й військові обивателі з Чернігівщини та Харківщини. У 1844 році до Сонячного прибули перші переселенці із Заходу України, а в 1951 році тут знайшли притулок лемки, – їх примусово виселили з територій Лемківщини, що відходили до Польщі.

Лемки, важко приживаючись на новому місці, берегли свої надбання, до яких належить, зокрема, приготування голубців. У 2023 році традицію приготування і споживання пісних голубців із картоплею внесли до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України. Село Сонячне та загалом Волноваський район наразі окуповані Росією. Та нащадки лемків, які знову вимушено залишили домівки, передають свої звичаї від покоління до покоління.

СЕЛО СОНЯЧНЕ СТАЛО ДРУГОЮ БАТЬКІВЩИНОЮ ДЛЯ ЛЕМКІВ

Фольклористка, дослідниця Донеччини Ірина Крюченко родом із Хлібодарівської сільської громади. Вона розповідає, що у 1951 році до Сонячного переселили 115 родин, які налічували 528 осіб. Пані Ірина зауважує, що на Донеччину депортували всіх лемків, які проживали в селах Рябому й Ліскуватому Дрогобицької області (нині – Польща).

- Літні люди згадували, як їм було важко. Переселяли з пожитками, хтось брав худобу – корову, теля, – до вагонів заганяли окремо тварин і людей. Щодо речей, які люди брали із собою, то один дідусь показував дробилку для кукурудзи і казав, що з Лемківщини її привіз ще його дідусь. Жінки хвалилися красивими вишиванками з бісером, – каже Крюченко.

Додає, що лемків депортували восени, а будинки, куди їх заселяли, зовсім не були пристосовані до зимівлі.

- Бабуся із Сонячного розповідала, що її родина зайшла в хату, а там немає ні печі, ні даху... А зима на підході, і діти маленькі… Не було де розмістити худобу. Лемки одне одному допомагали, ламали якісь кущі й комиші, щоб накрити хату, будували з глини пічки. Дуже важко було їм на новому місці, – зауважує пані Ірина.

За її словами, село Сонячне стало одним із куточків, де лемки-переселенці знайшли свою другу малу батьківщину. Дослідниця зауважує, що вони намагалися робити все, що й місцеві, проте й не забували, звідки родом, пам'ятали про свої звичаї.

- У селі Званівці Бахмутського району лемки легше адаптувалися, там їх було більше, – розказує далі Крюченко. – Навіть збудували греко-католицьку церкву. Там прижилася лемківська традиція водити вертепи на Різдво. А в Сонячному, як приїхали лемки, то їхні хлопці взялися водити вертеп, але радянська влада пригрозила, мовляв, якщо ще раз у масках вийдете, то посадимо. Люди боялися, і вертепу не було.

Додає, що у селі Сонячному була лише православна церква Московського патріархату, тому лемкам не було куди ходити, вони відзначали свята родинним колом у домівках.

- Найчастіше збиралися на Різдво. Ніхто ж не бачив, що відбувається в обійсті... От батько виходив на вулицю, дідуха носив кругом, кошарами. А тоді казав: «Чи дозволите зайти до хати?»… На Святий вечір лемки готували 12 пісних страв. На Донеччині місцеві теж накривали столи, співали пісні, але ж не дотримувалися такої традиції приготування, – каже пані Ірина.

ЛЕМКИ ГОТУЮТЬ ПІСНІ ГОЛУБЦІ ТАК, ЯК ЇХНІ ПРЕДКИ

Вона зазначає, що на Святвечір у лемків другою за важливістю стравою після куті є пісні голубці з картоплею. Сьогодні нащадки лемків готують ці голубці саме так, як їхні бабусі і прабабусі.

- Спочатку відварюють картоплю – її кількість залежить від того, наскільки велика родина. Наприклад, беруть п'ять картоплин, роблять товченку. Потім натирають стільки ж сирої картоплі. Усе змішують і додають дрібно нарізані сушені гриби. На олії готують засмажку з цибульки та моркви і додають до картопляної суміші. Знаєте, чим більше цієї засмажки та грибів, тим смачніше. Тоді й капусту відварюють, як зазвичай. Потім у кожен листочок загортають начинку і кладуть голубці до каструльки, заливаючи невеликою кількістю окропу. Ставлять до печі й тушкують до напівготовності. А коли водичка випариться, голубці заливають засмажкою з томатною пастою чи томатами, і тушкують, доки не будуть готові. Вони дуже смачні! – ділиться пані Ірина.

Дослідниця наголошує, що до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини увійшли саме пісні голубці. Проте додає, що лемки шанують страву і в скоромному варіанті.

СКОРОМНІ ГОЛУБЦІ ПОДАЮТЬ НА РІЗДВО

- Замість грибів до таких голубців кладуть будь-яке м'ясо, здебільшого свинину. Тушкують у сметані. Як і в першому випадку, готують із картоплею, без рису. Це теж дуже смачно. Тобто за традицією пісні голубці готували на Святу вечерю, а скоромні – будь-коли, та зокрема – на Різдво, – додає дослідниця.

І пісні, і скоромні голубці з картоплею називають тирчані – тобто з тертої картоплі. Крюченко зауважує, що саме такий склад надає страві цікавої крихкої консистенції, що схожа на рис.

- Бабусі-лемкині показували мені від початку до кінця, як готувати цю страву. На жаль, їх уже немає серед живих, але залишилося багато їхніх родичів. Хоч Сонячне нині в окупації, але знаю, що лемки, які виїхали, бережуть цю традицію. І ми завжди на зв'язку – коли готуємо такі голубці, обов'язково обмінюємося фотографіями, поширюємо у мережі. Традиція приготування голубців хоч і не в самому Сонячному, але в цих родинах, живе далі, – розповідає дослідниця.

ТРАДИЦІЇ ЛЕМКІВ НА ДОНЕЧЧИНІ ДОСЛІДЖУВАЛА ЕКСПЕДИЦІЯ

Пані Ірина каже, що через російську окупацію нащадки лемків переживають нині переселення, як колись їхні предки.

- Я спілкуюся з трьома сім'ями, які виїхали на Захід України. Це покоління, яке від предків знало про радянську депортацію. Вони душею і серцем плекають лемківські традиції. Але є й ті, що залишилися в окупації, підтримують ворога. Їх уже не можна назвати лемками, тому що вони відреклися від свого роду, – зазначила Ірина Крюченко.

Додає, що цьогоріч на Святу вечерю планується онлайн-зустріч Хлібодарівської громади, до якої кожен приготує одну з обов'язкових святкових страв, поділиться рецептом тощо.

- Ми живемо в різних містах, але ж спробуємо зібратися у такий спосіб, – зазначає пані Ірина.

Наприкінці нашої бесіди вона зазначила, що для вивчення традицій лемків, депортованих у радянські часи у село Сонячне на Донеччині, відряджали експедицію.

- Донецький обласний навчально-методичний центр культури попросив мене доєднатися до їхньої команди. У тій експедиції брали участь і фахівці з обласного управління культури, кореспонденти. У Сонячне приїхали з камерами, фотоапаратами... Спілкуючись із людьми, я дізналася про ці голубці, але без командної роботи цього б не сталося, – наголошує вона.

Олена Колгушева

Фото надала дослідниця, фольклористка Донеччини Ірина Крюченко