Патріарху Кирилу в Кремлі шукають заміну
Про те, що патріархом Кирилом в Кремлі незадоволені, мені доводилося чути від різних церковних аналітиків. Кажуть, що у скарбничку незадоволення, крім постійної суспільної обструкції, падає ще й звинувачення: Кирил, мовляв, не справився з ситуацією в Україні.
Вплив патріархії виявився мізерно малим на настрої української пастви, а ті чи інші адміністративні рішення відверто слабкими. А нещодавно відбулася кадрова подія, яка дає підстави припускати, що святішому плетуть лапті та готують наступника. Архімандрит Тихон Шевкунов став єпископом, а це необхідна кар'єрна сходинка для здобуття права балотуватися на патріарший престол. Я не вважаю за потрібне слідкувати за всіма переміщеннями та хіротоніями, які відбуваються в РПЦ. Інтерес у нас до всього російського звужується. Але Шевкунов - особливий випадок. Не виключено, що саме його готують наступником на заміну патріарху Кирилу. Західні ЗМІ писали, що Шевкунов духівник Путіна. Російські блогери пишуть, що в 2000 році Шевкунов відверто агітував по телебаченню за Путіна, натякаючи на його Богообраність.(Тож Путін вибрав собі духівника з власних пропагандистів та його ж хоче зробити патріархом).
Крім того, патріарх Кирил - людина неавторитетна для частини церковної інтелігенції Росії, його кандидатуру вважають нав'язаною Путіним. А інтелігенція вона така, що бачить і відсутність аскези, і ставлення до Богослужінь, і цвітіння голубого лобі в РПЦ. Та й сміливість Кураєва щодо Кирила, на мою думку, пояснюється тим, що він відчуває підтримку спецслужб та частини влади, які незадоволені Кирилом. Тож, не виключаємо, що вл. Тихону Шевкунову готують патріарший куколь, і не виключено, що паства РФ буде цьому рада. Бо його книга про відродження Псково-Печерської обителі "Несвятые святые" та монашества, написана легким стилем колишнього професійного сценаріста, була розкуплена мійльонними тиражами.
А тепер конкретно: що нам з цього... Які наслідки матиме це для Української церкви?
Тихон Шевкунов авторитетніший за Кирила, але його погляди на Україну насправді мало чим відрізняються. Він не дозволяє собі прямого тексту засудження, схвалення Путіна та анексії Криму, просто вважає "невипадковим, що приєднання відбулося у день св. Луки". (Натяк на символізм події). Такими самими є його оцінки подій в України, непрямолінійні, але пропутінські. Наприклад, здатність бачити громадянський конфлікт, але не бачити російських Буків та російської армії. Бідкатися з приводу війни, її наслідків, але упускати причини, головна з яких - рішення про війну було прийнято власним духовним чадом.
Шевкунов є носієм тої самої традиції та поглядів. Політика на утримання під собою Українcькою церкви залишатиметься. Ніхто не хоче втрачати могутність та вплив. Не виключаю, що нам пропонуватимуть автокефалію, як радить Кураєв, залишивши на кожному кроці ставропігійні монастирі (тоді всі Лаври залишаться у прямому підпорядкуванні Москві), Інтер показуватиме візити Шевкунова, а заборонити йому в'їзд буде вже значно складніше. І таке культурне проникнення може стати ще однією перешкодою на шляху до створення Єдиної Помісної Церкви.
Наші співрозмовники підтверджують цю думку. Священик Петро Зуєв вважає, що "патр. Кирил завжди сприймався у церковних колах як "ліберал", який опанував консервативну аудиторію. Вл. Тихон - це навпаки консерватор, який опановує "ліберальну" мову інформаціної доби (інтернет, наприклад). Для Кирила - втрата України (автокефалія) - це історична прикрість, якої він уникатиме за свого понтифікату. А для вл. Тихона - це справа ідейна, бо "втратити" Малу Русь, Київ - це втратити зв'язок зі Святою Руссю. Перспективи отримання нового канонічного статусу за патріарха Тихона для УПЦ рівні нулю".
Цікаво, що владика Тихон є членом так званого Ізборського клубу, серед засновників та членів яких є Олександр Дугін, Олександр Проханов (він голова цього клубу), Іван Охлобистін, Михайло Леонт'єв та Максим Шевченко. Самі вони себе позиціюонуть, як патріоти-державники імперського штибу. Нагадаємо, що керівник клубу Проханов взагалі хотів канонізувати (визнати святим) Сталіна.
Критики пишуть, що цей клуб пропонує "ізоляціонізм, як абсолютне благо і панацею у всі часи", а Росію хотіли б законсервувати в часах Івана Грозного. Сайт цього товариства, який претензійно вважає себе клубом інтелектуалів в самих заголовках демонструє рівень психічного здоров'я та інтелекту "експертів". А в січні туди, окремі Шевкунова, вступив ще один єпископ РПЦ, який у вступній промові "Покайтесь, єхидны" назвав Сталіна великою особистістю та вождем та досить зневажливо висловився до України.
Перечитавши це все, я втім заспокоїлася. Українська паства Московського патріархату якось прозріває. Імперець в патріаршому куколі не матиме тут успіху, якби він не камуфлював свої погляди. Хоча адміністративні рішення для УПЦ МП він зможе продукувати, і вони можуть бути ну дуже конфліктні. Вдається ж їм зараз нагинати нинішню церковну владу України, роздмухувати ненависть до Київського патріархату та возити скарги по Європі. Але сподіваємося, що влада нарешті уважніше приглядатиме за справами церкви. Одним сидінням на пічці тут не обійтися, потрібні стратегії.
І найостанніше. Думаючи про нас, я дуже співчуваю російській пастві. Напевно, це дуже гірко, коли патріарха тобі обирає обер-прокурор чи президент. Ну подумайте, спочатку Кирило, якого обрав Путін. А наступні претенденти або митрополит Іларіон Алфєєв (креатура Кирила, відділ Зовнішніх Церковних відносин, який всіма узами пов'язаний із ФСБ) чи Тихон Шевкунов (людина Путіна, який тими ж узами пов'язаний із Кремлем, пишемо Кремлем, ФСБ - в умі), один гірший за іншого.
Вирішила поцікавитися: а що думають російські експерти про перспективи нового патріарха, як цю ситуацію розглядають у самій Росії? Тому звернулася до керівника порталу «Кредо», відомого експерта Олександра Солдатова.
- Незважаючи на цілком природний "інформаційний шум", - зазначив Олександр Солдатов, - слід визнати, що все-таки "в найближчі дні" Тихон Шевкунов патріархом не стане. Це можлива перспектива на 5-10, а то й більше років вперед. "Інформаційний шум" пов'язаний з тим, що вже майже 15 років в РПЦ МП зберігалося кричуще протиріччя: "духівник президента", дуже енергійний і талановитий церковний адміністратор, архімандрит монастиря, розташованого прямо на Луб'янці, ніяк не стає єпископом. Було ясно, що його відверто боїться вище священноначаліє Московської патріархії, тому з кожним роком інтрига загострювалася.
Патріархові Алексію II народний переказ навіть приписує таку фразу: "Якщо Тихон стане єпископом, то ким буду я?". Тому нинішня його хіротонія виглядає як результат зовсім вже грубого тиску Кремля на патріарха Кирила. На користь цієї версії свідчить і незвичайна швидкість хіротонії - менш ніж через 2 дні після відповідного рішення Синоду. Однак Тихон поки є вікарієм, а за Статутом РПЦ МП, кандидати у патріархи висуваються тільки з числа єпархіальних архієреїв. Безумовно, кар'єрні перспективи Тихона вельми великі, оскільки він набагато яскравіший, розумніший і популярніший практично за всіх архієреїв РПЦ МП. Але про реальні патріарші перспективи варто говорити не раніше, ніж він займе якусь престижну кафедру типу Крутицько-Коломенської, Санкт-Петербурзької або навіть Київської.
Останню я б теж не став виключати. У Москві (особливо в Московській патріархії), слабко уявляють реальний стан справ у Києві (позначається півторарічна ізоляція), переконані, що режим Порошенко дуже слабкий і з дня на день завалиться. Певні надії в цьому зв'язку покладаються на "марш на Київ", намічений промосковськими активістами в Україні на кінець листопада. Якщо в Києві знову запанує промосковська влада, вважають у Москві, було б добре замінити предстоятеля УПЦ МП.
Зрозуміло, що митрополит Онуфрій НЕ націоналіст і нічого проти Москви не має, але, з точки зору пропаганди, він все одно асоціюється з "хунтою", оскільки прийшов до влади "при Порошенку". Патріарх Кирил неодноразово виступав з ініціативою зміни статусу УПЦ МП - повернення їй статусу екзархату у складі РПЦ МП. Для реалізації цієї програми ідеально підійшов би екзарх з Москви, ніяк не пов'язаний з Україною. Крім того, відправка Тихона у Київ позбавить Кирила від небажаного конкурента в Москві, де неприємно мати поруч із собою архієрея, ближчого до Путіна, ніж сам патріарх.
З одного боку, Тихон дотримується явно антиукраїнських, "великодержавних" поглядів. Він один з ідеологів "русского миру", який розуміється ним як сильна неовізантійська імперія з центром у Москві і з претензією на світове панування. З іншого боку, він дуже обережний і хитрий політик, який здатний лавірувати залежно від реальної політичної обстановки, не нав'язуючи свою точку зору "силою зброї". Він більш тонка людина, ніж той же патріарх Кирило. Принципово не розуміючи, в чому полягає "українська ідея" і не визнаючи право України на свою державність, не рахуючи український народ окремим народом, Тихон, тим не менш, буде будувати свою політику, виходячи з реального політичного статусу української держави і її міжнародного становища. Я можу навіть припустити думку про те, що Тихон погодиться на автокефалію УПЦ МП, якщо це посилить його особисті позиції в Москві або у "світовому православ'ї". Поки Тихон не усвідомлює історичної логіки процесу, оскільки перебуває в ілюзіях щодо того, що розпад СРСР був диверсією і непорозумінням, а Україна "за визначенням" не може бути самостійною державою. Він - носій імперсько-радянського світогляду, він переконаний у тому, що Росія "не втратила шанс на перетворення на велику державу і на світове панування. Але з віком і з придбанням політичного досвіду Тихон стає більш прагматичним, тому, опинившись у новій для себе ролі, рухомий якимись практичними інтересами, він цілком може піти на надання автокефалії. У нього все це сильно пов'язане з геополітичними підходами: якщо Росія буде програвати війни, в які вона вплутується, і поступово розпадатися, то доведеться надавати автокефалію, якщо ж Росія буде зміцнюватися (на що Тихон ще щиро сподівається, хоча і розуміє: "щось пішло не так"), то про автокефалію мови йти не може. З боку здається, що Тихон переживає зараз певну ідейну кризу. Якщо раніше він активно висловлювався на підтримку путінської політики і знімав фільми типу "Візантійський урок", то тепер воліє задумливо мовчати. Навіть у тріскучої пропагандистської кампанії "Кримнаш" він практично ніяк не брав участь, хоча Кремль дуже потребував артикулированої церковної підтримки цієї авантюри.
Лана Самохвалова. Київ.
