28 з 30 військовослужбовців, у загибелі яких звинувачують Карпюка і Клиха, в ті дні загинули досить далеко від розслідуваного місця, зокрема - згорівши в підбитих бойових машинах
- Зокрема, що «свідоцтва» Олександра Малофєєва, на яких будується обвинувачення, не відповідають дійсності. На грозненській площі Мінутка в ці дні (31 грудня 1994 - початок січня 1995 рр., - ред.) боїв не було. Це місце залишалося тилом чеченських загонів. Сюди бої перемістилися тільки в кінці січня... Також в обвинувальному висновку багато невідповідностей, насамперед, по місцю і способу загибелі потерпілих - російських військовослужбовців. Тому що велика кількість людей (18 з тих 30, у загибелі яких звинувачують Карпюка і Клиха, - ред.) у ті дні загинули досить далеко від того місця, де, за версією слідства, начебто, воювали наші підзахисні. А майже всі з тих, хто залишився (10 з 12, - ред.) загинули, згорівши в підбитих бойових машинах. В той час, як нашим підзахисним висувається в провину використання легкої стрілецької зброї - автоматів і снайперських гвинтівок.
- Так, дика невідповідність. Це все?
- Ні. В обвинувальному висновку є «яскраві», жахливі описи тортур, які, нібито, застосовували українці до російських військовослужбовців. Черкасов сказав, що таких офіційних даних не було. Тоді робилися офіційні запити депутатів в Головне медичне управління. І після тих боїв трупів з такими характерними ушкодженнями, які вказані в матеріалах слідства, не було. Тобто, дані про тіла загиблих, над якими знущалися, є. Але там зовсім інший характер пошкоджень. Крім того, згідно з показаннями Малофєєва, обвинувачені нібито катували російських військовополонених в грозненському будинку по вулиці Першотравневій. Однак у той період, який вказав Малофєєв, це місце вже було в глибокому тилу російських федеральних військ.
- Що ж, слідство при зборі своїх «свідоцтв» не використало історичні джерела, щоб все виглядало більш достовірно?
- Історичні джерела якраз іноді використовувалися. Але не критично. У тому числі, з них у матеріали справи перекочували і помилки. Так слідство стверджує, що пізніше, навесні 1999 року Салман Радуєв протягом двох місяців вів військову підготовку українців що прибували в Чечню. В дійсності ж він ще на початку березня був заарештований і поміщений у СІЗО Лефортово. Ця історична помилка з'явилася після помилки у книзі «Росія-Чечня: ланцюг помилок і злочинів», яка випущена «Меморіалом» в 2010 році. І звідти ж потрапила в Вікіпедію. Черкасов сказав, що один цей приклад добре показує способи і якість підготовки обвинувального висновку. В цілому, повторюся, Саша справив гарне враження на присяжних. Відчувалося, що він глибоко знає предмет.
- Що ж могла відповісти прокуратура на настільки переконливий і кваліфікований виступ?
- Прокурори (С. С. Юсупов і С. А. Блінніков, - ред.) заявили, що Саша має неофіційні джерела. Після чого я запитала: «А хто тоді взагалі збирав дані»? Адже, власне кажучи, офіційних джерел на той момент, в Першу чеченську, не існувало. Як ми потім заявили, Черкасов і такі, як він, правозахисники, солдатські матері, на тій війні і були «офіційними джерелами». Точніше навіть - першоджерелами. Саша допитував військовослужбовців. Після чого ця інформація розсилалася у військкомати. І вже тоді ставала «офіційним джерелом». Ну, тут прокуратура обурилася. Вони сказали - ось те, що написано в обвинувальному висновку, це офіційно отримані дані. А те, що тут придумує Черкасов, - ні! І це незважаючи на те, що в доповіді «Меморіалу» про Чеченську війну безліч точних і коректних, що підтверджують один одного, посилань на свідків, військовослужбовців, що вижили, поранених, які були в полоні...