Щодо планів на цей рік. Створимо хоспіс та поліклініку в онкодиспансері, оскільки у діючій будівлі диспансеру велика скупченість людей, які потребують лікарської допомоги. Також проведемо ремонт поліклініки обласної лікарні, причому важливо те, що в оновленій будівлі люди зможуть скористатися електронною системою запису для прийому лікарями.

Все це робиться в рамках прийнятої обласної програми "Здоров'я", на реалізацію якої ми переконали депутатів Одеської облради виділити 80 мільйонів гривень - у чотири рази більше порівняно з попереднім роком. Скажу прямо: чималу суму грошей вдалося вберегти від традиційних спроб "розпиляти", а також завдяки дбайливому підходу до їх розподілу.

- Чи розробляєте стратегічні програми й проекти у сфері охорони здоров'я, для здійснення яких потрібні місяці та роки?..

- Давайте одразу визначимося з термінологією: реформи - це ті процеси, які ведуть до інституційних змін. Поки що значні зусилля  зосереджуємо на підготовці до здійснення реформ і вирішення накопичених оргпитань, в тому числі для протидії явищам корупції та підвищення прозорості функціонування діючої системи. Самі ж реформи, на мій погляд, мають привести до зміни механізмів фінансування. І ми ці механізми міняємо, де тільки можемо. Головний напрямок - перехід від фінансування будівель медустанов і утримання медперсоналу до оплати якісних медичних послуг.

ПРОЕКТ "НОВІ СІМЕЙНІ ЛІКАРІ" - ПЕРВІСТОК МЕДИЧНОЇ РЕФОРМИ

Виїзд бригади медиків до хворого в середньому коштує 400 гривень

Наведу два приклади. Ми створюємо в цьому році Єдину диспетчерську "103" для надання екстреної медичної допомоги. Не можна миритися з тим, що машини швидкої допомоги нерідко прибувають до хворих з запізненнями, з людей вимагають гроші за медикаменти, а деяких пацієнтів везуть не до медзакладу або зовсім не доїжджають до хворих. Хоча на оплату екстреної допомоги в Одеській області виділяються чималі кошти: виїзд бригади медиків до хворого в середньому коштує 400 гривень.

Так ось мета запровадження Єдиної диспетчерської "103" - усунути неефективне використання коштів, причому виклик з будь-якого куточка регіону потрапить до оператора загальної системи. Всі машини зараз обладнані GPS-навігаторами, проводяться навчальні тренінги для працівників медслужби.

Що стосується функціональних змін, то це реалізація проекту "нові сімейні лікарі", який реалізується облуправлінням охорони здоров'я і соціальної роботи спільно з районними лікарнями. У лікарів будуть договори з громадами, нормальна зарплата, помічник, машина - і працювати лікар буде вже по-новому. Хоча наразі йдеться про організацію підготовки обмеженої кількості "сімейних лікарів".

- Багато одеситів вважають важливою ініціативою створення рятівної "червоної дитячої кнопки" в облдержадміністрації, щоб батьки могли звернутися за екстреною підтримкою до влади у разі відсутності у лікарні вкрай потрібних хворій дитині ліків.

- Ініціатива викликана складними ситуаціями, що виникають у сільських районах, таких, наприклад, як Савранський. Так от я хочу, щоб люди, які там проживають, особливо медпрацівники, яким іноді не вистачає необхідних ліків для порятунку дитини, яка надійшла у критичному стані, мали можливість отримати їх - для цього треба натиснути на цю "червону кнопку". І тоді до вирішення проблеми спочатку підключалися б люди на рівні райдержадміністрації, а потім і управління ОДА.

- Не менш складними є проблеми внутрішніх переселенців. Пам'ятається, на прес-конференції у липні ви визначили для себе питання надання їм допомоги "най-найгострішим", в першу чергу для утримання сімей інвалідів.

- Так, рішення проблем переселенців залишається одним з найскладніших завдань, оскільки соціальних зобов'язань у держави багато, а коштів не вистачає. До липня минулого року, коли я прибула в Одесу, на територіях курортних Сергіївки та Куяльника вже півтора року проживали 1200 інвалідів та осіб, які їх супроводжують. Представники столичних відомств обіцяли їм фінансову підтримку на оплату електроенергії, компенсацію інших платежів, проте в Одесу гроші не доходили. Що ми змушені були зробити? Вирішили призупинити накопичення заборгованостей держави, уклавши від імені обласної влади договори з санаторними закладами. Якщо раніше на утримання кожного обіцяли виділити 260 гривень з розрахунку на одну добу, то тепер ми реально направляли з обласного бюджету, з урахуванням своїх можливостей, по 30 гривень на людину у літній період і за 50 гривень - в зимовий. Крім того, забезпечили переїзд частини людей у соціальні установи, а частину працездатних громадян працевлаштували в регіоні.

Зараз 450 інвалідів та супроводжуючих їх осіб розміщені у санаторіях "Сенетаті" і "Куяльник", а також у спеціально створеному Центрі для переселенців. Паралельно шукаємо можливості для реалізації проекту з будівництва постійного житла для переселенців.

- Також ви мали намір створити спільний проект зі Світовим банком з розвитку громад, "щоб гроші могли йти безпосередньо на ті проблеми, які виділяють самі люди".

- Дійсно, у Світового банку є в Україні Фонд соціальних інвестицій, який вже приступив до реалізації такого проекту. Спільно з організацією "Надія і житло" ведемо проект, спрямований на поступову відмову від інтернатної форми виховання дітей. На першому етапі проводимо моніторинг діючих в регіоні таких дитячих установ, щоб з'ясувати, в якому стані вони знаходяться, в яких умовах живуть і отримують освіту їхні вихованці, які юридичний статус і стан здоров'я цих дітей. Виходячи з результатів моніторингу, надалі вживатимемо заходів до їх переведення з цих установ до благополучних сімей.

Хочу наголосити: не йдеться про негайну ліквідацію інтернатів - своє завдання бачимо в тому, щоб дітей поступово переводити в сім'ї, де побажають їх виховувати і де мають для цього можливості. Тобто мається на увазі не реорганізація цих установ, а забезпечення кращої долі кожній дитині, що опинилася волею долі в інтернаті.

У МОЗ ПРОГОЛОСИЛИ ПРИНЦИП "ГРОШІ ХОДЯТЬ ЗА ПАЦІЄНТОМ" І... ЗАБУЛИ

- Під час робочого візиту до Одеси глава МОЗ заявив про впровадження в практику принципу "гроші ходять за пацієнтом" - з метою перерозподілу коштів з традиційного фінансування будівель і ліжко-місць на організацію якісної допомоги пацієнтам. Як йдуть справи в цьому напрямку?

Фінансування медустанов, як і раніше, здійснюється, виходячи з обсягу ліжкового фонду

- А ніяк: МОЗ просто нічого більше не зробив, крім оприлюднення цієї заяви. Фінансування медустанов, як і раніше, здійснюється, виходячи з обсягу ліжкового фонду. Про принцип перерозподілу коштів, з урахуванням кількості та якості медпослуг, у відомстві не згадують, а з метою скорочення фінансування, як і раніше орієнтують керівників медустанов на скорочення ліжок у лікарнях. Зрозуміло, поки у столичних кабінетах відсутня воля до реалізації нових підходів, не прийнято відповідне рішення, в регіонах не можуть його впроваждувати в практику...

- До речі, у вас є досвід управлінської роботи і в Кіровській області РФ: чи могли б порівняти, де легше здійснювати реформи у медичній та соціальній сферах?

Неможливо і не потрібно порівнювати Україну з Росією

- Мені здається, неможливо і непотрібно порівнювати Україну з Росією. Разом з тим, хочу сказати, що Україна за останні десятиліття відстала за рівнем реформованості медичної сфери навіть від таких своїх сусідів, як Білорусь, де прямо декларують і максимально дотримуються стандартів радянської системи, що вичерпала себе. Приміром, у тій же Білорусі успішно практикують приватно-державне партнерство на основі укладення контрактів на надання тих чи інших медпослуг. Наголошую: в Білорусі це можливо, а в Україні, як з'ясувалося, немислимо!

Через "шлагбауми" з боку держказначейства, різних інспекцій. Через те, що існуюча система багато років не піддавалася реформуванню, нас випереджає і сусідня Молдова: недавно дізналася, що багато жителів Тарутинського району Одеської області виїжджають для отримання медичних послуг у суміжні прикордонні райони Молдови. Зауважу: платні для українських громадян медпослуги!

Іншими словами, роботи з реформування системи - непочатий край. А порівнювати ситуацію в медичній сфері, на мій погляд, більш доцільно не з Кіровською областю Росії, а з сусідніми європейськими країнами.

- А все-таки?

- Марно, Одеса і область взагалі унікальні, вони - прекрасні. Але ми говоримо про медичну систему, вкрай відсталу й нереформовану, і багатьох талановитих людей, зусилля яких блокуються. У мене таке враження: українці хочуть змін, але влада поки що їх тільки імітує. Країна потребує створення європейської системи охорони здоров'я, яка вже функціонує в Польщі, Болгарії, Естонії.

ЛЮДИ ВТОМИЛИСЯ ВІД РЕФОРМ, ЯКІ РОБЛЯТЬСЯ МІЛІМЕТРОВИМИ КРОКАМИ

Реформа охорони здоров'я, можна сказати, одна з найбільш очікуваних в Україні. Люди дуже хочуть змін на краще в усіх сферах життя, у багатьох вже вичерпуються сили і терпіння. І водночас все, що змінюється, робиться міліметровими кроками і з героїчними зусиллями. Зокрема, ми намагаємося щось змінити на місцях у тих умовах, коли вся система пручається і жодним чином не сприяє. І тому все, що ми робимо, ми робимо межах Одеської області. Виходить так, що у нас є держава в державі.

Приміром, є державна скарбниця, яка має свою позицію. І вже здається, що це - не структура, яка реалізує державну політику, виконує певні функції. Тобто не своєрідний гаманець, а якийсь орган зі своїм підходом і позицією, які, по суті, відновлюють прогнилу радянську систему, причому знаходиться для цього купа помічників та прихильників.

На мій погляд, все це - лицемірство. Тобто не може бути жодних реформ в умовах, коли реформами називають те, що ними не є. Коли йдеться про те, що лікарі повинні працювати за зарплату у дві тисячі гривень. Основним завданням реформи охорони здоров'я має бути отримання більшої кількості якісних послуг для населення і збільшення лікарської заробітної плати - білої і легальної.

Громадяни будь-якої країни, яка пройшла через це, знають, як це складно - тому що це майже завжди подолання протиріч. Тому що повинна змінитися людська поведінка. Коли ми говоримо, що за ті ж гроші ми повинні отримати від цієї системи більше, це означає, що конкретні люди повинні за ці ж гроші працювати більше, робити більше й краще. У них повинно бути все для цієї роботи, у них повинні бути стимули, у тому числі зарплата, повинні бути повага й самоповага. Якщо реформи не будуть націлені на це, вони не будуть підтримані суспільством і ніколи не відбудуться.

У чому, наприклад, основна відмінність нових сімейних лікарів"? У них мають бути інструменти для роботи і нормальна зарплата в розмірі 15-20 тисяч - велика для сільської місцевості, але абсолютно нормальна для досвідченого і шанованого лікаря, що надає людям якісну медичну допомогу. Те ж стосується і функціонування служби екстреної медичної допомоги.

- Чи вдалося за півроку адаптуватися в Одесі, де, як ви говорили у липні, процвітає кумівство і корупція?

- На жаль, суттєвих змін не відбулося - для впровадження в життя механізмів прозорості та конкурсного відбору на вакантні посади потрібно більше часу. Що стосується команди, то я вважаю, що вона дружна, ми чудово розуміємо один одного, підтримуємо, іноді навіть взаємно доповнюємо.

- Хочу запитати, чи є зрушення в оволодінні державною мовою і чи вистачає чиновницької зарплати для проживання у "морській столиці" України?

- Українську наполегливо вивчаю, іноді вдається точно сформулювати думку і гарно, іншим разом не вистачає словникового запасу і виникають труднощі з наголосом під час вимови термінів. Але я намагаюся, регулярно беру уроки української, завдяки чому вже розумію все, що чую державною мовою. Гірше - коли самій треба виступити: завжди хвилююся, щоб не припуститися якогось ганебного проколу під час виступу. Але, думаю, це справа тимчасова: опанувала ж і можу спілкуватися англійською, німецькою, іспанською, італійською.

Що стосується зарплати - не вистачає, звичайно. Але мій чоловік Олег - підприємець - фінансує, здаю також квартиру у Москві.

- Що назавжди запам'яталось з дитячих років, проведених у Болівії, які враження від проживання та навчання в американському Бостоні, Ізраїлі. Яке місце в цьому ряду займають Москва і нинішня Одеса, куди недавно переїхала ваша сім'я?

- Почну з Болівії, де провела частину дитинства - з 9 до 13 років. Жила у цій дуже бідній країні з мамою і вітчимом, який був художником. Пам'ятаю: люди жили в глиняних будинках, іноді по вісім осіб в одній оселі. Моторошно було дізнаватися, що з десяти дітей іноді п'ятеро вмирали. І не тільки внаслідок масових епідемій, наприклад, холери. Але також через проблему з нестачею прісної води. Багатьом там недоступне і отримання освіти. Такі ось картини абсолютно іншого рівня бідності спливають у пам'яті з тих років, коли я вчилася у болівійській школі...

НАЙВАЖЧЕ ЗМІНЮВАТИ СИСТЕМУ ЦІННОСТЕЙ, ЩО ВЖЕ СФОРМУВАЛАСЯ

Звичайно, коли після Болівії дивишся на Україну, то розумієш, що тут у людей все є. У більшості сформовані правильні цінності, багато людей з вищою освітою. Пізніше, коли я закінчила навчання у Гарвардському університеті та Московської юридичної академії, зрозуміла, що проблеми реформування країни - це технічні проблеми. Відпрацьовані вже в світі і вирішення таких проблем. А все впирається в систему цінностей, особливо закріплену у соціальних відносинах. Причому найважче змінювати те, що пов'язано з людським сприйняттям і відносинами між людьми. А будь-які реформи - це насамперед зміни людських відносин, того, як вони влаштовані. А зовсім не вирішення якихось технічних проблем.

Нам доведеться навчитися жити в гармонії з громадянами країн європейського співтовариства. Прийнявши їхні цінності, і перш за все, основи систем освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, можна побудувати і своє гідне життя, і закласти перспективи успішного розвитку країни.

Слава Богу, є бажання вийти з цього совкового рабства, тому зберігається шанс все-таки його покинути

Якщо порівняти знову-таки з Росією, то там не вирішені проблеми соціальних та інших цінностей, у тому числі одна з головних: куди рухатися? Якщо подумки повернутися в древній Єгипет, з якого Мойсей 40 років виводив євреїв, то його місія була б неможливою, якби більшість людей вважали, що Єгипет - це найкраща країна. Якщо б це більшість ходила й бідкалась: як ми там чудово жили, як ми добре жили, яку країну ми втратили!

У мене таке асоціативне порівняння: Україна вже витратила 25 років з сорока, намагаючись вийти зі свого "Єгипту", ще 15 років залишилося. Слава Богу, є бажання вийти з цього совкового рабства, тому зберігається шанс все-таки його покинути. Навіть якщо не знайдеться достойного провідника...

- Багато людей вважають команду Саакашвілі, в якій ви працюєте, своєрідним локомотивом реформ, до якого причепили занадто довгий потяг. І переживають: хоч би не почався процес пробуксовування ведучих колісних пар...

- Швидкому просуванню вперед дійсно заважає совкова зарегульованість, небажання багатьох столичних чиновників проводити справжню децентралізацію. Причому не тільки політичну, а й насамперед - фінансову. Я б сказала: Україна потребує негайної дерадянізації всієї системи. Без оперативного вирішення цього завдання навряд чи вдасться швидко впоратися з низкою проблем, що загострилися. Але я вірю, що все у нас вийде, інакше, навіщо було їхати з Білокам'яної до "морської столиці" України?

Михайло Аксанюк, Одеса.