Незалежність: 25 років за 25 днів. «Золота рибка» України», Гонгадзе і плівки, початок міфу про «фашистів-українців»

Перебіг подій, що отримав назву «касетний скандал», призвів до масштабної кризи довіри до влади

09.08.2016 18:30

Перебіг подій, що отримав назву «касетний скандал», призвів до масштабної кризи довіри до влади

09.08.2016 18:30

Десятий рік Незалежності почався трагічно. Було вбито журналіста Георгія Гонгадзе, і «плівки» Мельниченка засвідчили: зроблено це з відома вищого керівництва країни. Заява чільного президента після перемоги на виборах, що «ви побачите іншого Кучму», справдилася як чорна іронія.

Про все це – у спеціальному проекті Укрінформу, присвяченому річниці Незалежності України: «Незалежність: 25 років за 25 днів»

24 серпня 2000 року

У Києві освятили відновлений Успенський собор Києво-Печерської лаври. Храм був побудований у 1078 році. Впродовж кількох століть він був усипальницею київських князів. До руйнування на території храму було до 300 поховань відомих історичних і церковних діячів. Під час радянсько-німецької війни його було зруйновано вибухом 3 листопада 1941 року.

Дискусії про те, хто саме підірвав храм під час Другої світової, точаться й досі. Одні вважають, що це справа рук окупантів, інші - підрив організувала радянська влада, коли під час відступу із Києва у вересні 1941-го собор було таємно заміновано, а 3 листопада підірвано. Після вибуху з усіх прибудов Успенського собору залишився лише боковий вівтар Іоанна Богослова. У післявоєнні роки та й згодом навіть мови не велося про реставрацію святині, а руїни були просто підперті штирями.

Указ Президента про відновлення Успенського собору вийшов у 1995 році, а у листопаді 1998 митрополит Володимир заклав першу цеглу в його фундамент. Зовнішній вигляд собору відтворювали за світлинами ХІХ ст.

4 вересня

Наказом Міністерства освіти в українських школах запроваджена 12-бальна шкала оцінювання учнів. Щоправда, до кінця першого півріччя дозволялося користуватися п'ятибальною системою.

15 вересня

В австралійському Сіднеї відкрилися XXVII Олімпійські ігри. Для українців вони запам'яталися тріумфальним виступом нашої плавчихи Яни Клочкової, яка завоювала два олімпійських золота і згодом отримала в ЗМІ неофіційний титул «золота рибка» України.

Ще одне золото - зі стендової стрільби, виборов Микола Мільчев. Загалом українські спортсмени завоювали на сіднейській Олімпіаді 23 медалі, з них 3 золоті, 10 срібних і 10 бронзових. У неофіційному командному заліку українська олімпійська збірна посіла 21-е місце.

16 вересня

Увечері цього дня зник журналіст Георгій Гонгадзе. Він вийшов із квартири головного редактора «Української правди» Олени Притули і поїхав до себе додому. Однак, вдома він так і не з'явився. Всю ніч колеги та друзі обдзвонювали лікарні та станції швидкої допомоги, але марно. Наступного дня об 11.20 інформацію про зникнення журналіста виклали в інтернет.

18 вересня на один із кабінетних телефонів посольства Грузії було зроблено дзвінок. Невідомий сказав, нібито знає, що Гонгадзе перебуває у Московському (нині Голосіївський) районі Києва. На запитання «Чи живий Гія?» той, хто телефонував, відповів: «Принаймні, до 13.00 був живий».

За фактом зникнення міліція відкрила кримінальну справу. Правоохоронці висували три версії: зникнення з власної ініціативи, нещасний випадок, злочин у зв'язку з професійною діяльністю журналіста.

2 листопада під Києвом в Таращанському лісі знайшли обезголовлене тіло, яке, за висновками експертів, належало убитому журналістові.

25 вересня

Національний банк України ввів тимчасову адміністрацію в банку «Україна», що на той час входив тоді до сімки найбільших українських банків. Проблеми у банку почались ще у 1998 році. Для рятування банку було утворено урядову комісію. Однак, стабілізувати ситуацію так і не вдалося. 16 липня 2001 року НБУ відкликав банківську ліцензію «України» та запровадив процедуру його ліквідації. На момент початку процедури ліквідації збитки банку перевищували 1,8 млрд грн, кредитний портфель становив 1,2 млрд грн, безнадійні кредити - 1,47 млрд грн. Після краху банку «Україна» Генпрокуратурою щодо посадовців банку було порушено понад 30 кримінальних справ. Проте, вже до кінця 2003 року всі справи були закриті.

28 листопада

Олександр Мороз під час сесії парламенту заявив, що має беззаперечні докази про причетність високопосадовців до зникнення журналіста Георгія Гонгадзе. Потім, на прес-конференції Мороз дав прослухати аудіокасети з записом розмов Кучми та інших високопоставлених осіб, в тому числі міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка, голови Адміністрації президента Володимира Литвина та голови СБУ Леоніда Деркача.

За словами Мороза, ці записи йому ще в середині жовтня передав майор держохорони Микола Мельниченко. На питання, чому касети не були оприлюднені відразу, Мороз відповів, що по-перше треба було подбати про безпеку сім'ї Мельниченка, а по-друге, зробити експертизу плівки.

Разом із тим, Мороз зазначив, що після підтвердження достовірності плівок він не має жодного сумніву в автентичності переданих йому касет. Крім того, людина, яка зробила ці записи, готова дати свідчення.

Сам Мельниченко згодом розповідав що, розчарувавшись у невиконаних публічних обіцянках Кучми, вирішив покінчити з корупцією, і заради цього пішов служити в СБУ. За особистою ініціативою, протягом 1998-2000 років він таємно записував на аудіоапаратуру розмови Леоніда Кучми з різними людьми в його особистому кабінеті, а також по телефону.

Спочатку влада намагалася зам'яти конфлікт. Проте, перебіг подій, що отримав назву «касетний скандал», призвів до масштабної кризи довіри до влади, відставок ключових силовиків та до тривалої ізоляції Кучми на Заході.

15 грудня

Цього дня була повністю зупинена робота Чорнобильської АЕС. Під час трансляції телемосту Чорнобильська АЕС - Національний палац «Україна» за наказом Президента Кучми був зупинений реактор третього енергоблоку.

Цей енергоблок був останнім із діючих. Після аварії на четвертому енергоблоці робота електростанції була припинена через небезпечну радіаційну обстановку. Проте вже в жовтні 1986 року, після робіт по дезактивації території і спорудження «саркофага», 1-й і 2-й енергоблоки були знов уведені в експлуатацію, а в грудні 1987 року відновлена робота 3-го. У 1991 році на другому енергоблоці спалахнула пожежа, і в жовтні того ж року реактор був повністю виведений з ладу. Згодом, у 1996 році, зупинено роботу і першого. У грудні 1995 року був підписаний меморандум про взаєморозуміння між урядом України, урядами країн «Великої сімки» і Комісією Європейського Союзу, згідно з яким почалася розробка програми повного закриття станції до 2000 року.

Акція була організована політичною опозицією, у ній брали участь 24 політичні партії та громадські організації, серед них Соціалістична партія, «Батьківщина», «Собор», Українська республіканська партія, «Реформи і порядок», УНА-УНСО, Всеукраїнська партія трудящих, тощо.

На Майдані Незалежності учасники акції розбили наметове містечко і вимагали відставки президента та керівників силових відомств, проведення незалежної експертизи у справі зниклого журналіста Георгія Гонгадзе. 27 грудня акцію було тимчасово згорнуто під приводом реконструкції Майдану Незалежності.

14 січня 2001 року акція поновилася. Протягом другої половини січня та усього лютого на Хрещатику та Майдані Незалежності проходили мітинги та демонстрації. Однак, 1 березня силовики розігнали наметове містечко.

13 лютого 2001 року

Цього дня було оприлюднено документ, сьогодні відомий як «Заява трьох» - звернення Президента України Леоніда Кучми, голови Верховної Ради Івана Плюща та прем'єр-міністра Віктора Ющенка до українського народу з приводу руху «Україна без Кучми!»

Текст звернення багатьма був розцінений як занадто жорсткий. У ньому опозиція звинувачувалася в розв`язанні проти держави «безпрецедентної політичної кампанії з усіма ознаками психологічної війни». Особливо негативну реакцію в суспільстві викликав абзац, який закінчувався словами: «Досить придивитися ближче до їхньої символіки та гасел, до атрибутів, якими обставляються театральні політичні шоу, щоб переконатися: перед нами - український різновид націонал-соціалізму».

Підпис Віктора Ющенка під цією заявою став для багатьох несподіванкою. Сам Ющенко пізніше виправдовувався тим, що, підписуючи звернення, викреслив абзац про «нацизм», або ж що просто його не помітив.

Можна сказати, що саме із «заяви трьох» і почалася багаторічна інформаційна кампанія, за допомогою якої, не без участі російської ФСБ, велася дискредитація українських націонал-патріотів. Частиною цієї кампанії стали фейкові плакати, начебто, розклеювані командою Ющенка, де Україна у вигляді м`ясної туші ділилася на сорти, та білборди на Донбасі, де Ющенко був зображений у вигляді есесівця. Нинішній путінський міф про український «неофашизм» був виплеканий у головах росіян і російськомовного населення України півтора десятиріччями пропагандистської брехні.

13 лютого

Генпрокуратура арештувала Юлію Тимошенко. Справу проти неї було порушено ще в середині січня. Тимошенко звинувачували в контрабанді й підміні документів, ухилянні від сплати податків в особливо великих розмірах у період, коли вона була президентом корпорації «Єдині енергетичні системи України». 19 січня у зв'язку з притягненням до відповідальності президент Кучма підписав указ про звільнення Юлії з посади віце-прем'єра. Після своєї відставки вона заявила, що тепер «остаточно переходить в опозицію до існуючого режиму».

Тимошенко потрапила у Лук'янівське СІЗО, де вже півроку як утримували її чоловіка Олександра, якому інкримінували розкрадання державних коштів при експорті металопрокату.

Після арешту Тимошенко стала «обличчям» акції «Україна без Кучми». В її підтримку був організований збір коштів, аби визволити екс-віце-прем'єра під заставу. А з нагоди 8 березня перед Лук'янівським СІЗО відбулася маніфестація «Квіти для Юлі».

Із СІЗО Тимошенко вийшла увечері 27 березня - після 43 днів за гратами. 30 березня президія Київського міськсуду ухвалила постанову про повторний арешт Тимошенко. У клініці «Медиком», де тоді лікувалася екс-віце-прем'єр, виставили охорону, але 2 квітня Верховний Суд знову дав пані Юлії свободу. У серпні за рішенням Києво-Святошинського райсуду з-за грат вийшов на волю й Олександр Тимошенко.

16 вересня Генпрокуратура зняла обвинувачення з Тимошенко та її чоловіка.

2 березня

В Україні здійснена перша успішна трансплантація серця. Унікальна операція з пересадки донорського серця була проведена в Інституті хірургії і трансплантології Борисом Тодуровим.

9 березня

У Києві відбулися найдраматичніші події акції «Україна без Кучми». Ще напередодні опозиція зробила заяву про те, що не пропустить Леоніда Кучму покласти квіти до пам'ятника Шевченку у парку біля Київського університету. У відповідь на це в ніч з 8 на 9 березня університетський парк щільним кільцем оточили кілька тисяч силовиків. Покладання квітів відбулося... на 2 години раніше, що ще більше розлютило опозиціонерів.

Спочатку вони провели мітинг у парку Шевченка, а потім багатотисячна колона пройшла центром Києва. Зрештою, демонстранти опинились під стінами Адміністрації Президента, де дорогу їм перекрили бійці «Беркуту». Між силовиками та мітингувальниками виникла бійка. Беркутівці застосовували кийки та сльозогінний газ. У відповідь учасники акції спробували потіснити лави правоохоронців, проте сили були не рівні, і вони відступили.

Під вечір у Будинку вчителя розпочався установчий з'їзд руху «За правду!», делегатами якого була переважно студентська молодь. В ті ж години спецпризначенці захопили штаб УНА-УНСО на чолі з Андрієм Шкілем, всіх затриманих доправили у відділки міліції. До пізнього вечора на вулицях та вокзалах Києва міліція затримувала молодь, яка, на думку правоохоронців, могла мати приналежність до опозиції.

Того дня затримали понад 300 осіб, переважну більшість із них згодом відпустили. Проте, 19 осіб все ж постало перед судом. У грудні 2002 року вони були засуджені, терміни їх покарання тривали від 2 до 5 років. Серед засуджених - Андрій Шкіль, Ігор Мазур, Руслан Зайченко, Микола Ляхович, Микола Карпюк (той самий, якого було викрадено в 2014 році спецслужбами РФ і який нині незаконно утримується у російській в`язниці).

26 квітня

Верховна Рада оголосила уряду Ющенка вотум недовіри, що означало автоматичну його відставку. Трансляція пленарного засідання велася на площу перед будинком парламенту, де проходив мітинг, а також по Національному радіо. Ініціатором відставки демократичні ЗМІ називали віце-спікера Віктора Медведчука.

Після голосування Ющенко сказав заключне слово, де подякував своєму уряду, і сказав пророчі слова: «Я не йду із політики, я йду, щоб повернутися».

29 травня

На посаду прем'єр-міністра України призначено Анатолія Кінаха, президента Українського союзу промисловців і підприємців та главу Партії промисловців і підприємців. Втім, впливовою політичною фігурою Кінах не був, і всі розуміли, що це тимчасовий варіант.

23-27 червня

В Україні з офіційним візитом приїхав глава Святішого Престолу - Іван Павло II. Це сталося вперше за всю історію відносин України та Ватикану.

Глава католицької церкви провів молебни у Києві та Львові. І якщо у столиці заходи з його участю збирали до 200 тис., то на Львівщині на папських літургіях побувало понад 1,5 млн осіб. Папа звертався до віруючих українською мовою. У Львові, зокрема, понтифік закликав забути старі образи між поляками та українцями, а також канонізував ряд мучеників за віру української греко-католицької церкви. Але чи не найбільше люду запам'яталися проїзди понтифіка на «папамобілі».

7 липня

У лікарні помер Ігор Александров, журналіст із Слов'янська, на якого 3 липня напали двоє невідомих із бейсбольними бітами. Це сталося у вестибюлі будівлі телерадіокомпанії, де він працював. В останній програмі Ігоря Александрова йшлося про зв'язки правоохоронних органів та керівництва Донецької області з криміналітетом. Керував на той час Донеччиною Віктор Янукович.

Слідство тривало чотири роки. Спочатку правоохоронні органи відкидали будь-який зв'язок злочину із професійною діяльністю журналіста. Прокуратура стверджувала, що вбивцею є волоцюга із Краматорська Юрій Вередюк. Однак суд виправдав бомжа через відсутність доказів його вини.

Лише у 2006 році апеляційний суд Луганської області виніс вирок членам організованого злочинного угруповання, на рахунку якого була низка зухвалих убивств, у тому числі, й Ігоря Александрова. Виконавці та замовники злочину отримали від 6 до 15 років позбавлення волі.

Далі буде... (Про дев`ятий рік Незалежності читайте тут)

Світлана Карабань, Євген Якунов. Київ

Фото: Укрінформ.