Моторола. Як розкрутили, так і закрутили
«Яким є час на дворі – таким є і месія», – писав колись Андрій Вознесенський про людину дійсно гідну. Але останнім часом у Росії ці слова звучать сумно, а то й лячно. На державно-історичному рівні на зміну нещодавнім кумирам, Олександру Невському та Петру Першому, прийшли зовсім вже історичні відморозки – Іван Грозний та Йосип Сталін. Але тут все ж, як мовиться, «був культ, але була й особа», нехай і мерзенна, людоїдська.
А ось недільна вибухова поїздка у ліфті садо-морпіха Арсена Павлова на прізвисько Моторола викликала у Росії реакцію настільки істерично-героїчну, що в Україні дещо сторопіли. «А не чи занадто багато уваги приділяється логічному фіналу позаштатного терориста»? – ставили питання у соцмережах ті, хто перебуває переважно в українському інформполі. «Занадто, – відповідали ті, хто знають, що і як вакханалиться зараз у Росії. – Але ви просто не уявляєте, наскільки він тут розкручений» – «Невже? Тоді зрозуміло. Що ж: як розкрутили, так і закрутили».
ТРЕТІЙ РІК – УСЕ ЗА ПЛАНОМ
У березні 2014 року Дмитро Тимчук у своєму «Інформаційному спротиві» детально розписав класичний, з підручників, сценарій захоплення влади (Росією) на частині території сусідньої недружньої держави (України). Події ОРДЛО розвиваються точнісінько за пунктами, викладеними у тому сценарії. Останній його пункт – «Ліквідація незручних, надмірно самостійних польових командирів, вибудовування загарбником чіткою організаційної, у тому числі армійської структури».
Розпочалося виконання цього плану з початком 2015 року, і той же рік на цій ниві виявився найбільш плідним. 1 січня було вбито Бетмена-Бєднова, наприкінці січня – Євгена Іщенка (з козачків), 23 травня – Привида-Мозгового, 12 грудня – отамана Дрьомова. Перша половина 2016 року обійшлася без гучних вбивств. Але восени – друга хвиля. У вересні убитий, правда, аж у Підмосков'ї, один з творців «Оплоту» Євгеній Жилін. У жовтні – Армен Багірян-Баггі. І ось – Моторола.
Судячи з графіку усунень та особливостей постраждалих персон, створюється враження, що минулого року справа була у боротьбі за владу та зайвому свавіллі польових командирів. Тим, хто залишився серед живих, урок пішов на користь і гучні ліквідації припинилися. А нинішній сезон осінніх розбірок пов'язаний з фінансовими «тертями». Запевнення діючих та колишніх діячів «ДНР», мовляв, Павлов «жив скромно та комерцією не займався», на віру, за визначенням, сприймати не можна. Однак версії про «українських неонацистів» (з їхнім фейковим роликом) або «українську ДРГ» здаються дуже дивними. Важко уявити, що шахти ліфтів у будинках, де мешкають ватажки бойовиків, є такими собі «прохідними дворами» – заходь, став, що хочеш. І популярний нинішній жарт, що на кожного «шахтаря» знайдеться свій «ліфтер» (з портретом Яроша у робочому одязі), здається саме жартом, а не хоча б якимось відображенням реальності.
МОТОРОЛА ЯК ПРИВИД БЕТМЕНА
У будь-якому разі, на даний момент широке обговорення, хто і чому убив Моторолу – зайняття захоплююче, але марне. А ось погляд на нього, як на російського «героя нашого часу», дуже цікавий.
А давайте пригадаємо, хто з ліквідованих бойовиків був найпопулярнішим? Можливо, хтось поправить, але мені здається, що тепер Моторола склав дуже якісний квартет з Привидом, Бетменом та отаманом Дрьомовим. Адже так? І ця четвірка здається досить символічною для розгляду у якості колективного символу.
Передусім, зверніть увагу: ці люди усім розповідали, що воюють з Америкою та НАТО на території України. Але при цьому лише отаман Дрьомов (він же – Батя, що менш відомо), мав простонародно-кондове, так би мовити, антиамериканське поганяло.
А решта? Супергерой американських кіно-коміксів, ім'я якого виглядає «ватним» лише в англомовному написанні – Batman. Американська ж компанія Моторола. І Привид... ніби як нейтральний. Але насправді, як словесна, смислова одиниця, – це теж одна з основних складових частин західної масс-культури: «Примарний гонщик», «Привид опери», різноманітні «Привиди» різних «Замків».
І ось ця, наскрізь вторинна, обгортково-американська шобла, у якої навіть бракує фантазії на щось істинно російське, типу «Пересвіт» чи «Осляб(л)я», розв'язує війну за захист, за їхніми словами, «руського міра». Якою дурістю, яким поганим фарсом це виглядає.
Понад рік тому, у червні 2015-го я вже детально писав про те, як не лише на окупованих територіях, але і в Росії намагаються розкрутити культ Привида-Мозкового, такого собі попсового співаючого лугандонського Че Гевари.
Були народні меморіали на честь «останнього романтика Новоросії», у тому числі – у центрі Москви; були стогони у Мережі з обміном посиланнями на пісні у виконанні самодіяльного співаючого Привида, були й професійно виконані пісні від дідуся Кобзона.
Питання: де це усе зараз? Куди подівся і як розчинився культ Привида, який тільки-тільки зароджувався? Чи не так буде через рік і з цапобородим Моторолою?
Щоб зрозуміти, якою є вірогідність цього, і від чого залежить його культ у Росії і на васальних територіях, потрібно придивитися до нього більш детально.
РУДА КІНСЬКА ДУПА НА ТБ
Немеркнуча зірка Першого каналу Володимир Познер любить повторювати: «Якщо щодня показувати по телевізору кінську дупу, то через якийсь час вона стане зіркою, її упізнаватимуть на вулицях, проситимуть автографи». Сказане вперше це було давно, але, погодьтеся, наскільки актуально, наскільки образно точно підходить до цієї події. Хто зробив Моторолу популярним? Фотограф РІА «Новости» Андрій Стенін, котрий загинув на війні та працював своїми небезталанними роботами на її розпалювання, інші російські «журналісти» усіх родів інформвійськ.
Чому вибрали саме його – на вигляд неяскравого і вочевидь непривабливого. Передусім, тому що, хоч і страшненький, зате запам'ятовується. Знову ж таки, перед камерою не так щоб златоуст (як у тому вірші з якого розпочинався текст – «Про красномовного блатара ридай, Росіє / Яким є час на дворі – таким є і месія»). Проте й не губиться, не затискається.
Ну а далі вже пішли суб'єктивні чинники, що повністю вписуються у закони шоу-бізнесу. Бойова подруга («ах, як романтично»!), причому набагато вища на зріст (ефект «французької пари», який часто використовується у комічному та мелодраматичному кіно). І, звичайно ж, весілля, фотографом на якому попрацював суперпрофі, той самий Стенін.
Друга найважливіша складова образу – Гіві, партнер у кривавому «шоу» російського ТБ. Гіві та Моторола, Пат та Паташон, «великий» та «маленький», «красень» та «страшненький», «брюнет» та «рудий». І тут все за законами кіно. Надовго прописавшись на телебаченні, руда та ворона кінські дупи стали неймовірно популярними. Справа тут була не у їхній харизмі, риторичних або камедіклабних талантах, тобто не у змісті, а у точній відповідності формі подання образів і рекомендованій метром Познером частоті показу.
ЗОРЯНІ ДУРНИЦІ
Ну, і ще один елемент розкручування – «паровозики», тобто вже відомі імена та особи у якості рушіїв. Світська хроніка РФ-«ДНР»: теле-інтерно-православний фрік Іоанн Охлобистін везе дружині Мотороли шубу з Москви.
Велика література і велике мистецтво: Моторола стає кумиром письменника не так щоб великого, проте небезталанного і, головне, – популярного Захара Прилєпіна. Той виносить його на обкладинку своєї пропагандо-публіцистики, привселюдно іменує «героєм нашого часу». Після висадження Мотороли у повітря виявиться, що дурниці його оспівування заразні.
«Незалежна газета», яка часто прагне здаватися пристойною, передруковує пост фрікуватого консерватора Дмитра Ольшанського. Цей текст важко читати без саркастичного оскалу:
«Пушкіну сподобався б Моторола
Ожилий Василь Тьоркін двадцять першого століття; маленький, смішний начебто, а насправді – небезпечний хижак, котрий зламав хвалених кіборгів й увесь горе-міф про донецький аеропорт.
Але головним є, все-таки, інше.
Головним є те, що Моторола був російською людиною, котра вдалася, відбулася.
Це була російська людина, котра вирвалася з ідіотизму та безглуздя, з повсякденної провінційної чоловічої алконудьги – і котра зайнялася тим, що дійсно вміла робити.
Атакувати, перемагати, дражнити смерть.
Наш народ втомився бути непотрібним.
Ось так він прийшов з порожнечі, звідкілясь з автомийки, – і відразу став потрібен.
Трішки розбійник, звичайно ж, – але розбійник на славу Росії та государя, як будь-який отаман Платов або козак Єрмак за всіх часів.
Словом, національний герой.
Пушкіну б сподобався Моторола. Пушкін таких любив.
Ну а ми і поготів».
Що тут важко заперечувати, так це про «алконудьгу», так би мовити, особливості «національного геройства». Показово, що Дмитро Биков, котрий колись міцно дружив з Ольшанским, і сам людина теж неабияк хаотична у поглядах, тут поспішив відхреститися від колишнього приятеля та інших «романтиків отаких» – «тих, хто сьогодні зі слізним натужним пафосом пише, що Моторола був новий Тьоркін, і справжній російський боєць, і прапор Донбасу, і символ надії, і балагур, і навіть поет».
ГОЛОВНЕ – НЕ ПЕРЕЖУРИТИСЯ
У кадрах та включеннях з Донецька похорони Мотороли виглядали досить вражаюче за картинкою. Втім, були і різночитання. «Перший канал» сказав, що «10 тисяч учасників, а, як говорять деякі джерела, до 50 тисяч». А «Россия1» з місця у кар'єр заявила, що ховали Моторолу числом понад 50 тисяч. І там, і там усі належні слова про «народного героя» були сказані. Але – скоромовкою, до хвилини.
Це здалося цікавим. А як же хвиля пропозицій щодо прославляння та увічнення пам'яті? І тут з'ясувалося найцікавіше – хвиля ця вже перекинулася і захлинулася. Говорили, що зліт російської так званою «Юнармії» у Республіці Комі не буде присвячений Моторолі, як повідомлялося раніше. А там усього лише хвилинку помовчали у його пам'ять. А як з пропозицією депутата Мілонова про присвоєння пітерській школі світлого імені Нокіа... тобто, вибачте, ну ви зрозуміли. Поки що ніяк. Замовкли.
І, що цікаво, героїчні, пафосні тексти та новини про Павлова розтанули, як серпанок. Замість них пішли якісь дрібні, напівскандальні новини, котрі самим свої фактом та множенням розмивають культ. Інстаграм видалив пост «Слава Моторолі». А пітерського шеф-кухаря та співвласника ресторанчика, навпаки, гноблять за жарт про Моторолу. Потім якийсь гіпотетичний кілер, «латиський найманець Марк Озоліньш», що виявився абсолютним фейком з краденою аватаркою.
А похвала і прославляння Мотороли опинилися лише у межах «ДНР», «Новоросії». Гіві пообіцяв помститися. Захарченко – просто умити у крові пів-України, а по-друге – поставити монументальний пам'ятник на Карачуні. І все в такому ж дусі... За межі Лугандона виплеснулися лише мітинг у Ялті та акція у пітерському Музеї Новоросії.
Думається, таке акуратне обрізання вух, що ростуть з культу Мотороли, невипадкове. Шанування криваво-садистичного базікала Кремлю потрібне лише на чужій території. А на своїй землі – краще остерегтися. Може Росгвардії роботи у 2017 році буде менше.
Олег Кудрін, Таллінн.
