12 українців, які нас здивували у 2016 році

Вогненний слід зірки… Здивування і розчарування, злети й «здуття»... Кого зі співвітчизників можемо назвати Людиною 2016 року?

Лонгрід 23.12.2016 09:00

Лонгрід 23.12.2016 09:00

За три роки ми таки розучилися дивуватися. У рік Майдану скільки нових обличч увірвалося в наше життя, скільки було чудесних відкриттів! Очі розбігалися: кого вважати головним здивуванням?! У 2015 ми стали виваженішими, прискіпливішими. 2016-й - вже протверезив. Виявилося, що багато хто з лауреатів попередніх років уміли дивувати тільки епатажністю і хоробрістю в ломці старого, а коли справа дійшла до творення, практичних реформ, а не руйнування, - здулися.

Дехто, щоправда, дивує нас із року в рік, але чим далі, тим ближче це здивування до розчарування.

Втім, не варто піддаватися депресії, бо нічого не минає безслідно. І навіть, якщо лідери громадського інтересу, пройшовши на межі сил свою частину дистанції, зійшли з неї зрештою, зусилля їхні були гідні подиву.

Отже, згадаймо, хто в цьому році змусив нас дивуватися?

2. Ігор Гордійчук. Оце був камбек! Прикриття відходу наших із Саур-Могили, наказ: «Триматися за будь-яку ціну», важке поранення в голову і намагання навіть із ним продовжувати бій. А потім довгі дні безпам`ятства, наука – ходити й говорити з нуля, лікування в США, звання Героя і генерала, повернення на службу як начальника Богунівського ліцею… Навіть атеїст повірить, що Бог є і воздає кожному по його ділах. І мабуть це правильно, що вчитися майбутні офіцери мають тільки у живої легенди.

4. Юрій Луценко. Карколомний стрибок людини без юросвіти на самісіньку вершину прокурорської Джомолунгми не міг не здивувати. Але непередбачуваність Термінатора не дає нам заспокоїтися й далі. Генпрокурор не випадає з числа ньюзмейкерів, він дивує то пікеровкою з НАБУ, то надто міцними слівцями на адресу Новинського та його адвоката, то викликом через СБУ на допит Притули, а потім його скасуванням через «знаковість ЗМІ». Той, хто сказав: «з прокурором Луценком, принаймні, буде весело» - він майже Глоба.

5. Володимир В`ятрович. «Головний пропагандист київської хунти» - такої оцінки удостоївся голова Інституту національної пам`яті від лугандонського сайту «новороссия». Як на мене, цим можна пишатися! В`ятрович був не останньою скрипкою в команді, яка дотиснула декомунізацію, дала нарешті українським містам і селам людські імена, подарувала Києву проспект Бандери і вступила в бій за історичну справедливість в оцінці Волинської трагедії.

6. Олександр Драбинко. Єпископ УПЦ МП і головний свідок злочину, скоєного режимом Януковича проти настоятеля УПЦ МП Володимира Сабодана. Драбинко – мабуть, не янгол. У ФБ мстиво пишуть про його далеко не монашеську нерухомість. Але він міг жити в достатку й спокійно собі молитися, однак вступив у нерівний бій за честь і пам`ять покійного митрополита. І, мабуть, єдиний із сановних діячів УПЦ МП, хто відкрито виступив проти всевладдя Москви.

7. Дмитро Ярош. Він здивував ще в переддень 2016 року, коли відмовився від ідеї збройного повстання і вийшов з «Правого сектора». А після довгого мовчання - здивував ще й озвученою в розмові з Президентом ідеєю добровольчої, «резервної» армії на кшталт естонського "Кайстеліту" або фінського «Шюцкору» часів Другої світової війни, очолюваного маршалом Маннергеймом. Ярош поки не маршал, але, принаймні, очоливши народне військо, може з лихвою оплатити всі аванси, видані йому кремлівською пропагандою, як власнику «головної візитки» десятиріччя.

9. Юлія Марушевська. Це з самого початку було майже безнадійно: в умовах тотального домострою і архаїчного мислення доручити Одеську митницю 26-річній волонтерці. Митар – це ж бо чоловіча професія – з кулаками й інтересами. Там, де йдеться про гроші, жінкам нема чого встрявати. Могутнє фіскальне лобі, закидавши молоду антикорупціонерку доганами, розкрутивши істерію в інтернеті, таки взяло гору. Але спроба Марушевської однозначно зараховується!

10. Надія Савченко. От хто поводиться дивно, так це «наша Надя». У путінській в`язниці її вибрики були виявом непокори і волелюбності. В українському політикумі вони напружують. Стрімке переродження принцеси в жабу вражає! Іноді здається, що критика на її адресу аж занадто несправедлива, і вчорашня полонянка скоро оговтається. Але рукостискання з «доторканим» Новинським, зустрічі з Захарченком і Плотницьким, порівняння проросійських бойовиків із Небесною Сотнею Майдану наводять на песимістичний лад: падіння учорашньої героїні триває.