Як соцмережі вбивають дітей
29 січня, на перегоні «Вишневе – Київ-Волинський» (неподалік залізничної станції «Вишневе»), 15-річний хлопець-зацепер (зацепери – це така самоназва молодіжного руху. Ред.), забравшись на вагон електрички, отримав потужний удар струмом. Підлітка госпіталізували в реанімаційне відділення Боярської лікарні з опіками тіла. 8 лютого стало відомо, що хлопець не вижив...
Практично, не проходить і дня без новини про чергову підліткову «хворобу». Це було завжди – і тридцять, і п’ятдесят, і, мабуть, 100 років тому. Але технологічні прориви ХХІ століття принесли свій «побічний» ефект. Небезпечні ігри та квести, які розповсюджуються через соцмережі, вносять присмак постійнійної небезпеки у життя тисячі українських сімей. Масштаб небезпеки вражає. Сотні соцмережевих спільнот присвячені екстремальним, м’яко кажучи, молодіжним рухам: руфинг (ті, хто здираються на дахи), дігери (ті, хто подорожують підземеллями), зацепинги (ті, хто чіпляються до вагонів – трамваїв, поїздів) …
Лікар-нарколог Іванна Герасимчук написала на своїй сторінці в "Фейсбуці", як можна виявити зацікавленість дитини у групах, де взагалі йдеться про суіцид. Вона навела лише приклади сторінок та хештегів у соціальних мережах, які розраховані на підлітків: "Кити пливуть вгору", "Розбуди мене в 4.20", f57, f58, "Тихійдом", "Ріна", "Няпока", "Море китів", "50 днів до мого ... ", а також хештеги – #домкитов, #млечнийпуть, #150звёзд, #ff33, #d28, #хочувигру…
І це, повірте, лише крапля в морі.
І всюди - в прагненні похизуватися спритністю й хоробрістю перед однолітками підлітки ризикують стати каліками або навіть загинути. Буквально днями заявила про себе нова група «пустунів», Інтернетом шириться заклик: «Біжи або помри». Завдання полягає в тому, аби якомога ближче перед рухомим автотранспортом перебігти дорогу, чим небезпечніше, тим крутіше. Батьки – знову не знають, що з тим робити. Соціальні мережі закликають водіїв бути гранично уважними, коли побачать дітей на узбіччі, враховувати небезпеки того, що хтось із них може кинутися перебігати дорогу в будь-яку мить. Втім, «бігунам» не до того. Той, хто перебіг - отримує бали. Головне, щоб був доказ – фото або відео. Щоби підштовхнути, зняти обмеження, подавити інстинкт самозбереження, психіку дітей розхитують, наприклад, ранніми підйомами. О 4:20 ранку треба встати і виконувати всякі завдання. Зверніть увагу, прийом такий самий, як у «спільнотах смерті»...
Ловці адреналіну чи самогубці?
Навіщо вони це роблять?
Мама одного з підлітків у коментарі виданню «Голос Громади» з Кропивницького розповіла, що її син почав якось дивно поводитися – став менше спілкуватися з рідними та друзями, почав частіше закриватися у себе в кімнаті.
В одній з розмов він сказав, що йому просто необхідно ризикувати своїм життям, тим самим доводячи, що він «гідний» називатися справжнім чоловіком.
Добре відомо, самі по собі екстремальні підліткові розваги не виникають. Подібні ігри та квести фантастично швидко розходиться по соцмережах. Як це виходить? Певний, добре продуманий формат подачі, звабливо-скандальний характер інформації, відповідні тексти, істеричні заклики до «максимального репосту»… Все це ознаки спеціально створеного вірусного контенту, який часом важко розпізнати. Отримувати свою дозу адреналіну і нові враження підлітки йдуть у соціальні мережі, а звідти нерідко - в зацепери, руфери… Для підлітка бути екстремалом – значить не відставати від часу, прогресу, досконалості. Ними рухає нестримна підліткова енергія, юнацький максималізм, спокуса порушити заборони дорослих. В підлітковому віці дитина хоче випробувати себе на міцність, довести собі та іншим, що вона чогось варта. Особливо важливим стає бажання самоствердитися і бути прийнятим в колі однолітків.
Бідні батьки… Багато з них не те що не хочуть, або не знають, - вони щиро не вміють протистояти цій небезпеці. Вони самі виросли в сім’ях, де не вміли дати раду дітям-підліткам. З ними, як кажуть, обійшлося. А що буде з наступним поколінням?
Фахівці радять таке: в жодному разі не можна садити підлітка під «домашній арешт» – тоді добувати свою дозу адреналіну він буде, тероризуючи рідних. Як же тоді зробити так, щоб діти могли знайти адекватне застосування своїм гормонам і при цьому залишилися цілими і неушкодженими? Добре перемикають підлітків заняття спортом. Можна пошукати і будь-яке інше хобі. Та хоч до парку розваг на «американські гірки» відвести або записати на бокс, нехай гамселять там грушу… Тобто, запропонувати набагато безпечніші розваги – не проблема, було б лише бажання і вміння зробити це щиро, не нав’язливо, щоб спрацювало…
Як зробити дитині цікаво
Укрінформ звернувся до керівника київського клубу «Компас», інструктора дитячого туризму з 24-річним стажем та командира рятувального загону Національного комітету Червоного хреста України Тараса Логінова не просто так. Батьки, діти яких були учасниками табору, розказали нам, як вони при світлі смолоскипів на човнах перепливали річку (це приблизно 200-250 метрів), купалися вночі (звісно під наглядом дорослих), самі будували містечка на дніпровському острові, спілкувалися один з одним «секретною мовою»…
Тарас Логінов, коментуючи проблему, каже так: Треба пам’ятати, що підлітковий вік – час швидких змін, і фізіологічних, і психологічних, і соціальних. Дорослі мають зрозуміти, що дитину турбує, чим вона захоплюється, чого хоче. У підлітків на першому місці - нові відчуття, повага оточуючих, слава, увага дівчат/хлопців…
«Дитина хоче про це поговорити, адже кожному потрібно спілкування. Особливо, від дефіциту уваги потерпають діти з великих міст. Як правило, батьки таких дітей багато працюють, і не завжди приділяють належну увагу своєму чаду. Не треба думати, що покупкою комп’ютера, чи нового смартфона можна заповнити пустоту», – каже Тарас В’ячеславович. – «Коли дорослі не спілкуються зі своїми дітьми, то таке спілкування вони знаходять на просторах Інтернету – там, де можна знайти не лише однодумців, але й стати популярним. Задля останнього підлітки здатні на все: вилазити на дахи, мости, зачіплятися за потяг на ходу»…
На думку Тараса Логінова, екстремальні забавки підлітків та їхні ролики в Інтернеті - стають зразком для інших хлопців та дівчат, які в гонитві за адреналіном стають жертвами власної необачності та необережності.
«Як зробити так, щоб підлітки могли знайти адекватне застосування своїм силам і при цьому залишилися цілими і неушкодженими. Що я можу сказати, запишіть дитину у навчальний табір. Зараз таких є багато, достатньо заповнити рядок у пошуковику», – переконує пан Логінов.
З Тарасом В’ячеславовичем важко не погодитися: краще за батьків ніхто не піклуватиметься про те, щоб захистити підлітка від зайвого ризику і пошуку пригод. На жаль, тут ми цілком свідомо повторимось, досить часто вони не вміють підступитися до дитини, не знають про що з нею поговорити. І причина тут не в тому, що працюють 24/7. Втім, часто буває достатньо просто проконсультуватися з психологом щодо поведінки чада, в якого рано чи пізно прокинеться тяга до чудернацького «екстриму напоказ», а то й суїциду.
Мирослав Ліскович, Київ.
