Тарифне шахрайство? Ні, спритне «ціни утворення»

Одразу кілька подій минулого тижня підтвердили, що економічне обґрунтування в Україні – це якийсь фантастичний «звір», про якого усі начебто чули, але якого ніхто в очі не бачив і тому кожен малює по-своєму. Комісія з регулювання послуг в комунальній сфері та енергетиці натякає, що тарифи на електроенергію взагалі-то низькі і  далекі від обгрунтованих. Перевізники – що їх високі тарифи на проїзд у приміських маршрутках, навпаки, «залізно» обґрунтовані. Керівництво «Укргазвидобування» пояснює свою гігантську зарплатню не менш ніж продовженням успішних реформ, а от народні депутати, встановлюючи захмарні зарплати і пенсії суддям, взагалі свої рішення нічим не підкріплюють. Хочуть і можуть. Беруть цифри зі стелі і на тому все обґрунтування закінчується.

Вартість енергії поступово «електризується»

Національна комісія, що здійснює регулювання у сфері енергетики і комунальних послуг (НКРЭКП) заявила, що вартість електроенергії для населення на 57% нижче економічно обґрунтованого рівня, який сьогодні за її розрахунками становить 2,31 гривні за 1 кВт-год.

Нагадаємо, рік тому регулятор затвердив дворічний графік підвищення тарифів на електроенергію для населення, що передбачає поетапне зростання до рівня 90 копійок/кВт-год при споживанні до 100 кВт-год на місяць і 1,68 гривні/кВт-год при споживанні понад 100 кВт-год на місяць. Останній етап підвищення заплановано на 1 березня 2017 року.

Планувалось, що таким чином тарифи на електроенергію нарешті стануть «економічно обґрунтованими». Але, щось пішло не так і тепер економісти кажуть: «Ой». Виявляється, населення платить тільки 43% ринкового рівня тарифу, і значить, його потрібно знову підіймати. То що ж ви тоді, шановні, нам раніше на вуха «чіпляли», розповідаючи про вкрай справедливі формули?

Сьогодні державні мужі заявляють, що для забезпечення незалежності у постачанні вугілля від зони АТО виробникам електроенергії потрібно 15 млрд грн. Знову цифра зі стелі? У 2016р українці вже заплатили 10 млрд грн. за відомий усім "роттердам+" (формула закупівельної ціни українського вугілля, у якій враховується формальна ціна доставки з порту Роттердам – Авт.).

Перевіз і нині там

На цьому тижні вдруге засідала робоча група, створена головою Київської обласної адміністрації Олександром Горганом та громадськістю навколишніх містечок, з питань вивчення законності і економічного обґрунтування тарифів пасажирських перевезень в маршрутках по Київській області. Різкий ріст тарифів на проїзд, що стався в кінці січня, спровокував грандіозний скандал. Громадяни шоковані і відмовляються платити за несправедливими на їх думку тарифами. Перевізники намагаються уникнути прямої розмови. Місцева влада висловлює «глибоку стурбованість», Антимонопольний комітет умиває руки, мовляв відмінили державне регулювання на ринку перевезень, то й майте.

«Дискусія в робочій групі була гарячою і тривала майже три години. Результат: вивчивши усі аспекти складових тарифу і розуміючи, що ціни на паливо-мастильні матеріали і запчастини дійсно виросли, робоча група рекомендувала обмежити зростання цін на проїзд до 25% від цін, які діяли станом на 30 листопада 2016 року. Тобто, наприклад, Вишневе-Київ було 8 гривень, то стане максимально – 10 грн. Чекаємо на рішення перевізників.

Громада та влада працює ще в декількох напрямках стосовно пасажирських перевезень», - прокоментувала на своїй сторінці в Фейсбук активіст з м. Вишневе Людмила Мироненко. За її словами, деякі підприємства дещо знизили вартість проїзду, але далеко не всі.

Активісти налаштовані рішуче. Але впертість перевізників та їхнє ігнорування діалогу з громадськістю – недобрий знак. Це означає, що ні «стурбованість» місцевої влади, ні інфантильний АМКУ їм не страшні. Якби влада хотіла, то вже давно відізвала ліцензії і призначила новий конкурс на обслуговування, АМКУ, як би хотів, то вже давно б розібрався, чи є монопольний зговір на цьому ринку чи ні. Відсутня конкуренція з боку комунального транспорту, немає конкуренції між самими приватними перевізниками – от і маємо вічну проблему з дрібними, але все ж таки монополістами. Ні вигнати їх, ні замінити, ні вплинути.

Багато грошей не буває – буває малий оклад

Голова держпідприємства «УкрГазВидобування» Олександр Прохоренко, наприклад, обґрунтовував свій нинішній щомісячний оклад у майже 400 тис. грн. низкою фундаментальних змін та реформ в Україні. Зокрема, «загальну реформу державних підприємств, активну боротьбу з корупцією, підвищенням прозорості діяльності держпідприємств та економіки в цілому». І задля продовження «успішних реформ» попросив також купочку квартальних та щорічних премій та бонусів. В тому числі, і «преміум»-страховку для всієї сім’ї.

А парламент, наприклад, схвалив у першому читанні проект закону про зарплати і пенсії суддям Конституційного Суду України – просто тому що так вирішив. Так, «рядовий» суддя Конституційного Суду щомісячно отримуватиме  292 тис. грн, а Голова - 304 тис. грн. на місяць (із надбавкою на літнє оздоровлення). Пенсія складатиме відповідно 226 тис. і 235 тис. грн. на місяць. «Ряд депутатів підготували поправки до схваленого у першому читанні законопроекту. Залишається лише сподіватися на прийняття в другому читанні зваженого рішення і на те, що здоровий глузд завітає нарешті в парламент», - прокоментував народний депутат, екс-міністр фінансів Віктор Пинзеник . На його думку мотиваційна  пропозиція занадто щедра на фоні економічних реалій.

Іншими словами, зрозумілі усім принципи ціноутворення в багатьох сферах нашого життя, нажаль відсутні.

Навіть на немонопольних комерційних ринках – де, здавалося б, тарифні, зарплатні чи цінові забаганки має регулювати звичайна ринкова конкуренція, і там здорового глузду частенько не спостерігається. Чому? Тому що умови ведення бізнесу в Україні, попри декларовану вільну конкуренцію,  дуже часто налаштовані так, щоб максимально цю конкуренцію «знешкодити». Для цього є багато різних формальних і неформальних інструментів - ліцензійні умови, податкові чи регуляторні обмеження, лобіювання, нарешті, звичайна корупція. Дав на лапу чиновнику, і знай, що ти для конкурента, якщо він у тебе і є, поза зоною «досяжності».

Але ж згадаймо, ринкова вартість – це така ціна, яка буде у рівній мірі вигідна як виробнику, так і споживачу, як продавцю, так і покупцю. Тобто це максимум, який споживач погодиться дати, та мінімум, за який продавець погодиться продати товар або надати послугу. Зрозуміло, що все це є дійсним за умови, якщо обидві сторони діють із знанням справи, без примусу та мають достатньо альтернатив для вибору. От якраз останнього у нас чомусь замало. Не люблять в Україні конкуренцію – ні бізнесмени, ні політики, ні чиновники, ой не люблять!.. Як не люблять і те, щоб громадяни цікавились собівартістю та задавали зайві питання.

Оксана Поліщук, Київ.