14 березня. Пам’ятні дати

День установлений 17 січня 2017 року Верховною Радою України з метою вшанування мужності та героїзму захисників незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, сприяння дальшому зміцненню патріотичного духу в суспільстві, посиленню суспільної уваги та турботи до учасників добровольчих формувань та на підтримку ініціативи громадськості. Навіть побіжний історичний екскурс свідчить, що феномен добровольства здавна притаманний українцям. Одним із перших прикладів добровольства можна назвати Запорозьку Січ – воєнізовану структуру з добровольчих батальйонів, які століттями боронили Україну. Інший яскравий приклад, але вже з нової історії України – легіон Українських Січових Стрільців, що теж формувався виключно на добровольчих засадах. Події Першої світової війни, протистояння Австро-Угорщини Росії українці вирішили використати задля втілення заповітної мрії про незалежність України. До лав УСС записалося майже 20 тисяч добровольців, але згодом австрійська влада дозволила лише 2500 воякам прийняти присягу й утворити легіон УСС. Варто зауважити, що тоді, в 1914 році, так само як і в 2014, українські добровольці нічого не мали: вони були найгірше озброєні, взуті й одягнені. Але, попри це, зажили слави як найвідважніші вояки. «З нами йшли в наступ українські добровольці. Це, мабуть, найкращий відділ із усієї Австро-Угорської армії», - йшлося в німецькому повідомленні з фронту до командування Південної Армії. Півтора роки знадобилося стрільцям та австрійському командуванню щоб офіційно оформити українських добровольців як окрему бойову одиницю – полк УСС. Саме тоді на західноукраїнських землях розпочався і потужний волонтерський рух – по суті, місцеве населення одягало й годувало українських добровольців, надсилало на фронт так звані «любистки» – спеціальні посилки-пакунки. Потім було полум’я Другої світової – і знову добровольці першими стали на захист вітчизни. Але найновіший приклад – це Революція Гідності та початок воєнних дій на сході нашої держави, коли тисячі звичайних українських громадян, кинувши власні справи – навчання, роботу, бізнес, родини - початку пішли на майдани країни, висловлюючи протест проти антидержавної політики тодішнього вищого керівництва країни, а потім зі зброєю в руках першими протистояли озброєній до зубів російській армії. Навесні 2014 року була зафіксована рекордна явка у військкомати країни. Люди приходили самі, не чекаючи на отримання повістки. Інші – чоловіки й жінки, самоорганізувалися в батальйони й вирушили на Схід. Саме завдяки добровольцям – їхній мужності, відданості національним інтересам і щирому патріотизму вдалося зупинити російського агресора, дати змогу мобілізувати сили в тилу й озброїти армію. Українські добровольці стали гордістю українського народу та водночас головним болем кремлівських посіпак. Загалом у воєнному конфлікті на сході нашої країни брали участь майже 40 добровольчих батальйонів. Переважна більшість із них перетворилася на військові частини силових структур, але є й такі, що продовжують залишатися цілком незалежними формуваннями й не підпорядковуються жодному силовому відомству (Добровольчий український корпус (ДУК), ОУН). Наразі, у чинному українському законодавстві поняття «доброволець» відсутнє, так само, як і відсутнє визначення поняття «добровольче формування».

День числа Пі – неофіційне свято, яке відзначається з 1987 року на математичних факультетах багатьох вишів у різних країнах світу, а також усіма любителями математики. «Батьком» цього свята є американський фізик Ларрі Шоу, котрий звернув увагу на дивний збіг, адже День числа Пі збігається з днем народження одного з найвидатніших фізиків сучасності – Альберта Ейнштейна. Число Пі є математичною константою, що визначається в Евклідовій геометрії як відношення довжини кола до його діаметра. Вперше позначенням цього числа грецькою літерою π скористався британський математик Джонс (1706), а загальноприйнятим воно стало після робіт Ейлера.

Ювілеї дня:

130 років від дня народження Василя Івановича Атаманюка (1887–1940), українського письменника. Родом з Івано-Франківщини. Закінчив Коломийську гімназію (ту саму, де раніше здобули освіту Василь Стефаник, Марко Черемшина та інші визначні культурно-громадські діячі Прикарпаття). В роки першої світової війни служив в австрійській армії, працював перекладачем у Пресбюро, був січовим стрільцем. У 1918–1920 роках мешкав у Катеринославі, де за Центральної ради працював секретарем газети «Боротьба». 1922 року переїхав до Києва, прилучився до літературної організації «Західна Україна» і повністю присвятив себе літературі. Перша збірка його лірики «Як сурми заграли до бою» побачила світ ще 1916 року. Згодом вийшли друком книжки поезій «Чари кохання», «Хвилі життя», «Жовтень», «Галичина», «Дума про Степана Мельничука» та ін. Як перекладач видав антологію «Нова єврейська поезія», упорядкував збірники «Сатира і гумор», «Антологію західноукраїнської поезії». Писав Василь Атаманюк і твори для дітей. 31 січня 1933 року, у Києві, його заарештували органи ДПУ. Письменника звинувачували у тому, що він «проводив активну контрреволюційну діяльність, спрямовану на повалення Радянської влади і встановлення української буржуазно-демократичної республіки». Чотири роки він провів у радянському концтаборі «Карлаг», але в жовтні 1937 року «особлива трійка», переглянувши справу, винесла новий вирок: «Атаманюка-Яблуненка Василя Івановича розстріляти». Вирок було виконано того ж дня. У 1958 році Атаманюка реабілітували.

130 років від дня народження Сільвії Біч (1887-1962), американської письменниці, видавця, власниці відомої в усій Європі книжкової крамниці англомовної книги «Шекспір і Компанія», однієї з найпомітніших постатей літературного Парижа в період між Першою і Другою світовими війнами. В магазині постійно бували такі видатні митці як Шервуд Андерсон, Гертруда Стайн, Береніс Еббот, Езра Паунд, Еліот, Генрі Міллер, Торнтон Уайлдер, Алістер Кроулі, Джордж Гершвін, Ман Рэй, Фіцджеральд, Ернест Гемінгвей (неодноразово згадує Сільвію Біч у книзі «Свято, яке завжди з тобою»), Олаф Булль, Андре Жід, Поль Валері, Анрі Мішо та багато інших. Але найвидатніша заслуга Сільвії Біч – перше видання в 1922 році «Уліссу» Джеймса Джойса. Тоді, коли американські та британські видавництва з недовірою і скепсисом ставилися до ірландця та його епосу, Сільвія Біч відчула геніальність письменника й надрукувала роман, який став нині одним із найвидатніших творів ХХ століття. І увійшла слідом за Джойсом в історію світової літератури.  

126 років від дня народження Амвросія Максиміліановича (Максимович) Бучми (1891–1957), видатного українського актора, режисера і педагога. Працював у театрах Львова, Києва, Черкас, Херсона, Житомира. В 1922-1936 рр (з перервою) – у театрі «Березіль» (з 1935 – Харківський український драматичний театр), 1936-1957 – в Київському українському драматичному театрі ім. І. Франка. З 1924 року працював також у кіно. З 1940 року – професор Київського інституту театрального мистецтва. Однією з кращих ролей актора була роль Миколи Задорожного в «Украденому щасті» Івана Франка. Іван Москвін, побачивши Бучму в ролі Задорожного, відмовився від думки поставити «Украдене щастя» на сцені МХАТу. Він визнав, що після Бучми навряд чи хто зможе краще зіграти Миколу. Запам’ятали глядачі Амвросія Бучму й у ролі Терентія Пузира з п’єси Тобілевича (Карпенко-Карого) «Хазяїн». Над художнім відтворенням «Хазяїна» Бучма працював не лише як актор, а й як режисер (у 1939 р. вистава була поставлена на сцені театру ім. Франка). Була в житті Амвросія Бучми в далекій молодості роль, за яку йому не дали жодної премії, але зігравши яку, він залишився у живих. Прикра пригода сталося під час Першої світової війни, на якій унтер-офіцер Бучма скуштував немало лиха, був поранений, зазнав контузії. Якось восени 1915 року запальний 24-річний Бучма дав ляпаса офіцерові. Військовий суд без зайвих церемоній засудив вояка до страти. Бучму посадили в камеру смертників у Перемишльській фортеці, з дня на день він очікував смерті. Але друзі актора запропонували йому вдати з себе людину з порушеною психікою. Як пише Йосип Кисельов у своїх «Театральних портретах», «рятуючи життя, Бучма наважився зіграти важку й небезпечну роль божевільного, і вона на диво вдалася йому. Найсуровіші експерти змушені були повірити в машкару, яку надів на себе в’язень. Зрештою грізні прокурори винесли йому виправдувальний вирок. Бучму звільнили і згодом відправили на передові позиції».

Роковини смерті:

85 років з дня смерті Джорджа Істмена (1854-1932), американського підприємця, засновника компанії «Істмен Кодак» (1892). Створив фотокамеру Кодак, з якої почалася історія аматорської фотографії. «Ви натискаєте на кнопку – ми робимо усе інше», - таким був девіз компанії «Кодак». Джордж Істмен був відомий своєю благодійністю, яку не любив афішувати (спонсорував чимало вищих навчальних закладів, стоматологічних клінік, заснував у Рочестері Музичну школу Істмена і театр Істмена, де розташувався філармонійний оркестр Рочестера, бібліотеку тощо); приділяв чимало уваги соціальним питанням. Одним із перших запровадив допомогу під час виходу на пенсію, страхування життя, допомогу з непрацездатності для робітників своєї компанії. Покінчив життя самогубством у 78 років – останнім часом важко хворів, але боявся не болю, а цілковитої нерухомості. До того написав заповіт, листи до близьких і знайомих, а потім накрив груди вологим рушником і вистрілив собі в серце. У передсмертній записці написав: «Усе зроблено, чого чекати?» Фотографій Джорджа Істмена залишилося дуже мало – мільйонер не любив фотографуватись.

20 років з дня смерті Фреда Ціннемана (1907-1997), американського кінорежисера. Поставив фільми «Чоловіки» (1950; дебют Марлона Брандо), «Рівно опівночі» (1952), «Віднині і довіку» (1953; премія «Оскар»), «Людина на всі часи» (премії «Оскар», «Золотий глобус», 1967; BAFTA, 1968), «День шакала», «Джулія». В його фільмах знімалися найвидатніші і найвідоміші актори американського та англійського кіно: Спенсер Трейсі, Гарі Купер, Берт Ланкастер, Одрі Хепберн.