Християни вшановують пам'ять Віри, Надії, Любові та Софії

Святі жили в ІІ столітті в Римі. Софія (у перекладі з давньогрецької означає мудрість) рано втратила чоловіка, який був військовим, і сама виховувала трьох доньок. Родина сповідувала християнство – заборонену на той час у язичницькому Римі релігію. 

Чутки про жінку-християнку та її трьох дочок дійшли до імператорського двору. Їх схопили, піддали немилосердним тортурам, а згодом стратили. Дітей катували на очах у матері. Вірі на той час було 12, Надії – 10, наймолодшій Любові виповнилося лише 9 років. Софія нічого не могла вдіяти – вона лише страждала, дивлячись на муки власних дітей, а через три дні материнське серце не витримало, і вона теж померла. 

На іконах їх завжди зображують учотирьох – мати обіймає трьох своїх донечок. Разом вони нездоланні та вічні. Ці жіночі імена уособлюють християнські чесноти, які з віку в вік теж проходять горнило жорстоких випробовувань, аби ще яскравіше засяяти в людині.

Свято Віри, Надії, Любові та Софії не належить до великих церковних свят, але воно якесь затишне, натхненне, наче просякнуте останнім, вже скупим, прощальним вересневим теплом і світлом... 

Колись цього дня жінки не починали будь-якої важливої роботи. Можна сказати, що це було невеличке жіноче свято, особливо у тих, хто мав імена святих мучениць.