31 грудня. Пам’ятні дати

Петро Симеонович Могила (1596-1647) –  український церковний, освітянський і політичний діяч, митрополит Київський і Галицький. Засновник Києво-Могилянської колегії (з 1701 – Київська академія). Автор ряду книг: «Євангеліє учительноє», «Антологія, сиреч молитви», «Православне сповідання віри». Народився в Молдові в родині майбутнього господаря Валахії і Молдови Симеона. Освіту здобув у школі Львівського братства і в закордонних університетах. Недовгий час служив у польському війську, брав участь у Хотинській битві (1621). У 1625 році прийняв чернецтво. З 1627 – архімандрит Києво-Печерської лаври, з 1632 – митрополит Київський, Галицький і всієї Русі, екзарх Константинопольського патріарха. Толерантно ставлячись до різних віросповідань, до ідеї зближення всіх християнських церков, Петро Могила підпорядковує свою діяльність зміцненню православ’я, духовної єдності українського народу через такі інституції, як церква, школи, колегії, друкарні, бібліотеки, мистецькі заклади. Високоосвічена людина, Могила значно розширив сферу вживання української мови в книгодрукуванні, богослужбах, перекладах, готував українське видання Біблії. Його твори були спрямовані на уніфікацію, систематизацію і розробку єдиних правил церковного життя, догматичного вчення, чину богослужб. Сучасник Богдана Хмельницького, він в умовах нещадної міжрелігійної ворожнечі католиків, уніатів, та православних втілював у життя нетлінне вчення  Христа про любов до ближнього. Михайло Грушевський, далеко не в усьому захоплюючись Могилою, писав: «Аж до останньої русифікації, проведеної наприкінці ХVІІ століття, Київська академія, а з нею й східноукраїнське громадянство, в ній виховане, жили спадщиною Могили, його духом».

Ювілеї дня:

140 років від дня народження Гната Хоткевича (1877-1938), українського письменника, актора, мистецтвознавця, режисера, бандуриста, композитора. Організатор першого українського робітничого театру в Харкові (1906) та Гуцульського селянського театру (режисером якого деякий час був і Лесь Курбас); виступав з концертами як бандурист. У 1927 році організував капелу бандуристів у Полтаві, з 1934 вів клас бандури в Харківському музично-драматичному інституті. У 1938 був заарештований і розстріляний органами НКВС. Твори Гната Хоткевича забороняли цензурні відомства трьох імперій: Російської, Австро-Угорської і Радянської. Хоткевич з його безкомпромісністю і гострим відчуттям національного не вписувався в жодну схему. Чого варті лише думка, що «…страчуючи національність, чоловік тратить Бога в собі, тратить якийсь вищого типу регулятор, котрий досі направляв його діяльність… і від нього можна ждати усякої гидоти». Його самобутня особистість ніяк не уміщувалася на прокрустовому ложі «будівника комунізму». А країна тим часом жила своїм повсякденним життям: килимарниці ткали килими «Переяславська рада», вишивальниці – вишивали «батька народів» товариша Сталіна, художники не жаліли олії та фарби на «доброго дідуся Леніна»; поети, захлинаючись, оспівували «мудре керівництво рідної партії». Хтось отримував кулю, хтось – орден на груди. Хоча друге аж ніяк не слугувало оберегом від першого.

125 років від дня народження Михайля Семенка (1892-1937), українського поетика, теоретика мистецтвознавства. Засновник і теоретик українського футуризму. Ввів в український поетичний обіг міську лексику і науково-технічну термінологію. Народився Михайль Семенко на Полтавщині. Батько – писар земської управи, мати – письменниця, авторка народницьких оповідань і повістей (псевдонім – Марія Проскурівна). Закінчив Хорольське реальне училище, три курси Петербурзького психоневрологічного інституту. Працював телеграфістом у Владивостоці; 1924-1927 – головний редактор Одеської кіностудії ВУФКУ, 1927 – засновник футуристичної організації «Нова генерація» у Харкові. З 1929 – заступник голови Всеукраїнської асоціації революційного кіно. Учасник 1-го з’їзду Спілки письменників України (1934). За звинуваченням в «активній контрреволюційній діяльності» арештований у квітні 1937 року. Розстріляний 24 жовтня 1937-го. Автор збірок «Дерзання», «Кверофутуризм», «П’єро задається», «П’єро кохає», «Проміння погроз», «Європа й ми», «Китай в огні» та ін.

В останній день грудня 1937 року народився сер Ентоні Гопкінс, всесвітньо відомий британський і американський кіноактор. Знімався у фільмах: «Мовчання ягнят» (премії «Оскар», BAFTA; 1992), «Дракула Брема Стокера», «Ніксон», «Легенди осені», «Маска Зорро», «Інстинкт», «Ганнібал», «Світ Дикого заходу» та в багатьох інших чудових фільмах. Володар премії «Золотий глобус» за вагомий внесок у розвиток кіномистецтва (2006), двох «Еммі» та чотирьох премій BAFTA. З 2000 року актор мешкає в США, отримавши американське громадянство. В 2003 році Ентоні Гопкінс став володарем зірки на Голлівудському бульварі слави, з 2008 року є членом Британської академії кіно і телевізійних мистецтв. Гопкінс народився в валлійській родині в місті Порт-Толбот, що в Уельсі. Вирішальну роль у виборі ним акторської професії стала коротка зустріч у підлітковому віці з голлівудською зіркою 60-х років Річардом Бертоном, котрий цілком підтримав вибір хлопчика. Зрештою, Ентоні подав документи в Уельський королівський коледж музики і драми в Кардіффі й закінчив його в 1957 році. Після двох років служби в армії, в 1959 році він переїхав до Лондона, де продовжив навчання в Королівській академії драматичного мистецтва. В 1965 році, пропрацювавши деякий час  у репертуарному театрі, Ентоні Гопкінс перейшов на запрошення Лоуренса Олів’є в трупу Королівського національного театру. Гопкінс став дублером Олів’є і підмінив останнього, коли в того загострився апендицит під час постановки «Танець смерті» Августа Стріндберга. Він був членом театральної трупи по 1970 рік включно, а потім переїхав до США й почав зніматися в кіно і на телебаченні. Його першою помітною роллю в кіно став фільм «Лев взимку», знятий у 1968 році за однойменною п’єсою Джеймса Голдмена. На сьогодні фільмографія Гопкінса наближається до сотні.

Сьогодні ж святкує свій день народження Бен Кінгслі (1943), британський актор театру і кіно. Знімався у фільмах: «Ганді» (премії «Оскар», «Золотий глобус»; 1983), «Багсі», «Дейв», «Список Шиндлера», «Двійник», «Дім із піску і туману», «Олівер Твіст», «Щасливе число Слевіна», «Залізна людина 3» та ін. Справжне ім’я Бена Кінгслі – Крішна Пандіт Бханджі. Він народився в родині гуджаратця (індоарійський народ, що проживає в індійському штаті Гуджарат; а також у Пакистані, Кенії, Уганді, ПАР, Великобританії) й англійки єврейського походження. Батько був лікарем, мати – актрисою. Творчу кар’єру розпочав у 24 роки, ставши членом трупи Королівського Шекспірівського театру. За порадою батька змінив довге екзотичне ім’я на коротке Бен Кінгслі. Згодом, в одному з інтерв’ю актор скаже: «Я упевнений, що якби не змінив ім’я, то не мав би того успіху, який маю». Молодий актор грав у театрі, невдовзі почав зніматися в кіно. Світова слава прийшла до нього після того, як він зіграв у 1982 роль Ганді в однойменному фільмі, за яку був удостоєний престижного «Оскару». Актор вважає, що, навіть граючи убивцю, треба спробувати знайти у ньому щось, що тобі подобається. Інакше провалиш роль, у тебе нічого не вийде. «У дитинстві у мене була пластикова качка. Пам’ятаєте, як це буває? Ти щосили занурюєш її у воду, а потім розтискаєш пальці, і вона – раз – вискакує, як ракета, зависаючи на мить над водою. Ось і я такий самісінький, як ця качка», - майже  філософськи зауважує актор. Він чотири рази був у шлюбі, має чотирьох дітей.