І знову про МАУ. Без жодних юридичних наслідків

Ми - це 9 журналістів, науковців, експертів і чиновників, які з 14 квітня перебувають в Китаї на запрошення Посольства Китаю в Україні. У неділю, 22.04, о 2.35 ми мали вилетіти рейсом авіакомпанії МАУ РС 288 з Пекіну в Київ.

Однак, літак полетів без нас. Чому? Історія довга, юридично безперспективна, але дуже показова.

Отже. Увечері 21.04.2018 ми летіли в Пекін із провінції Хайнань, аеропорт міста Санья, рейс CZ 6717 авіакомпанії China Southern. Він мав відправитися о 19.10. Летіти чотири години. Тобто, о 23.10 ми мали бути в Пекіні. Наступний наш рейс, до Києва, - о 2.35 вже наступного дня, 22.04. У нас - більш як три години між рейсами. Часу більш ніж достатньо, правда?

Однак, через погану погоду наш рейс із аеропорту міста Санья (і взагалі всі чотири рейси на Пекін, що летіли з Санья) затримався на дві години. Коли ми зрозуміли, що затримуємось і можемо не встигнути до закриття чекіну, представники China Southern зв'язалися з авіакомпанією МАУ, щоб попередити, що десять (!) пасажирів рейсу РС 288 були на літаку, що запізнився, і зараз вже бігтимуть на посадку. Але на це в нашій прекрасній українській авіакомпанії МАУ сказали, що, якщо ми запізнимося, то чекати не будуть. Незважаючи на те, що їх попередили. Але я все ще сподівалась, що часу вдосталь. Ми приземлилися о 1.16. Залишилося забрати багаж - це зайняло півгодини, перебігти з внутрішнього в міжнародний термінал, посадка закривається за півгодини до вильоту, тобто о 1.55... Ніби встигаємо. Але - ні. О 1.40 пан на чекіні, пропустивши двох із нашої групи, що першими отримали валізи, закриває реєстрацію, не слухаючи жодних пояснень про літак, що спізнився. Ніякі умовляння - нашого супроводжуючого представника з Посольства Китаю та працівника аеропорту, який намагався нам допомогти, не допомогли. Чолов'яга виконав інструкцію.

Деякий час намагаємося вирішити ситуацію на місці, намагаємось знайти ще когось із МАУ: ми все ще не віримо, що можна не взяти на борт десятьох пасажирів, серед яких - китайський дипломат, заступник голови державного комітету України, професор престижного університету, відомий політолог і журналісти, які вже стоять біля стійки реєстрації і до вильоту літака цієї прекрасної української авіакомпанії ще залишається майже година. Але. Не в цьому випадку. Зрозумівши, що нічого в аеропорту не вирішується - я дзвоню в Київ на гарячу лінію МАУ. Представляюся, пояснюю дуже чемній "оператору номер три Єлизаветі", що я і зі мною ще дев`ять пасажирів, не можемо потрапити на літак, який стоїть в аеропорту!!! До вильоту ще 35 хвилин!!! Оператор Єлизавета радить звернутися до авіакомпанії, рейс якої спізнився, вимагати у них документи про спізнення - "і тоді вас відправлять найближчим рейсом безкоштовно"... Але хто відправить безкоштовно? Ми летіли стиковочним рейсом. Не транзитом. Передзвонюю в МАУ знову. Запитую. Оператор каже, що нас безкоштовно має відправляти авіакомпанія, що спізнилася. В аеропорту так не вважають - рейс затримано через негоду, і на ньому ніхто не знав, що ми маємо летіти далі...

Дзвоню знову оператору Єлизаветі. Пояснюю. Говорю, що найближчий рейс - це рейс МАУ 288, який ще не полетів! Найбільш логічно - посадити нас саме в нього. Тим більше, що квитки у нас преміум - економ, і стюардеси мали б спотикатися поглядом об 10 вільних крісел на початку салону. "Секунду, я з'ясую... Ви побудете на лінії?". Вводить в транс - телефон в роумінгу, але то нічого, чекаю... - "Вибачте, але посадку закрито, багаж завантажено, нічого не можна зробити..." - "А якщо ви відправите нас без багажу, а багаж - завтра, на наступному рейсі МАУ? Нас же десятеро людей! Із них дев'ять - українці... ", - я все ще не вірю, що ця прекрасна українська, уважна до кожного пасажира авіакомпанія (я мовчу, що я є учасником їхнього Панорама клубу), яка єдина здійснює прямі рейси в Китай лише раз на добу, залишить нас, громадян України, в Пекіні... "Так не можна, кожен пасажир має сам здавати свій багаж... ", - говорить оператор Єлизавета. І продовжує: "Вини нашої авіакомпанії тут немає. Вимагайте, щоб вас відправили, від тієї авіакомпанії, чий рейс запізнився"... Завіса.

Здавалося б, звичайна ситуація. "Полетите наступним рейсом", - скажете ви. Але тут - не Європа, і Україна - не хаб для азійських авіакомпаній. І у нашій ситуації прямих квитків на найближчий рейс (а це та ж МАУ, але через добу) немає. І на ближчі три доби - теж. На транзитний - через Астану - теж. Через Стамбул і Гельсінкі є - але за шаленою ціною. Посольство Китаю в Україні увесь цей час марно намагається дозвонитися до представника МАУ в Пекіні. Але за дві години слухавку він так і не взяв. Ще б пак - близько другої ночі, хто ж вночі працює. Телефон екстрених випадків нашого Посольства в Пекіні - ось цей +86065326783 - теж не відповідає.

Близько третьої ночі зателефонувала колега з Києва, яку я просила зв'язатися з МАУ. Сказала, що в МАУ просять номери наших квитків. Я продиктувала. Майнув промінчик надії - а раптом зараз щось вирішиться? Ми ж усі знаємо, що час відправлення літака в квитку і час реального відправлення - дуже відрізняється. Та марно. Виявилося, що прекрасній турботливій авіакомпанії МАУ наші квитки потрібні були лиш для того, щоб переконатися, що ми летіли стиковочним рейсом. "Вони сказали, що ваш випадок, на 100% - ризик пасажира, і МАУ жодної відповідальності не несе", - сказала колега...

Представники аеропорту видали нам довідку про те, що рейс запізнився. Нас поселили в готель біля аеропорту за кошти посольства Китаю. Уявлення про те, коли ми полетимо - немає абсолютно. Ситуація патова - квитків на Київ на найближчу добу немає.

Звісно, я усвідомлюю, що висувати будь-які юридичні претензії до МАУ - безперспективно. Як і до китайської авіакомпанії та Пекінського аеропорту - тут проблема в тому, що я не знаю ні китайської мови, ні законів. Дякую долі, що не одна. Від уяви, що б я робила в подібній ситуації, якби була сама - без мови, без зайвої тисячі доларів на новий квиток (я вже мовчу про готель і харчі), - коси стають дибки. Я мовчу про стан наших рідних.

На жаль, сказали в аеропорту, така ситуація, як у нас, буває досить часто. Але все ж таки, маю кілька запитань.

1. Невже МАУ в цій ситуації не могла нам допомогти? Адже навіть не потрібно було затримувати рейс, і варіант взяти нас без багажу (який би ми могли провести через усі перевірки і залишити десь під замком) був цілком можливим.

2. Чому оператор МАУ "заточений" не на допомогу пасажирам, а на те, щоб переконатися, що авіакомпанії не загрожує судовий позов?

3. Чому в аеропорту Пекіна ми не могли знайти представника МАУ?

4. Хто міг вплинути на вирішення цієї ситуації, якщо дзвінок представника іншої авіакомпанії ви не берете до уваги?

5. Чому в Посольстві України в Пекіні гаряча лінія не працює хоча б у ті години, коли відбувається єдиний (!) прямий рейс в Україну? До кого має звернутися громадянин України, який потрапить в скрутну ситуацію? А вони, вибачте за прогноз, повторюватимуться дедалі частіше - особливо в контексті безвізового режиму з провінцією Хайнань, що має запрацювати з 1 травня.

Саме про безвіз і про перспективи українського туризму на Хайнань ми говорили 19.04 з керівництвом МЗС провінції. Це була офіційна зустріч, під час якої ми обговорювали можливості співпраці двох країн у різних аспектах. Насамперед, у туризмі. Але тепер я думаю: а чи готові ми до такої співпраці, маючи лише одного авіаперевізника - монополіста? Однозначно: потрібно більше рейсів, більше авіакомпаній і більшої орієнтованості на конкретного споживача.

P. S. 

Вдень Посольство Китаю повідомило, що для нас вдалося купити квитки. Через 15 годин після інциденту з нами зв'язався представник прес-служби МАУ Віталій. Він вибачився за таку ситуацію і пояснив, що вона виникла з вини представника хендлінгової компанії, з якою вони працюють в Пекіні. Віталій запропонував перереєструвати наші квитки на інший - транзитний - рейс. Однак саме в цей час Посольство Китаю в Україні вже викупило квитки для нас на рейс інших авіаліній. Ми попросили в представника МАУ компенсувати посольству кошти, які воно витратило на оплату квитків іншої авіакомпанії для української делегації.

Марина Сингаївська, заступник генерального директора Українського національного інформаційного агентства "Укрінформ"

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства