З архіву: Київ напередодні Вотерґейта та посада для «ВВ» (1972)
Радянська Україна у 70-і роки минулого століття була схожа на КНДР. До весни 1972 року народ республіки, «як і всі радянські люди», одностайно засуджував дії головного ворога СРСР президента США Ніксона. Але в травні 1972-го він так само одностайно вітав його в столиці України, як «головного друга». Після довгих років очікування апокаліптичного обміну ядерними ударами між СРСР і Америкою українці відчули полегшення: «принаймні, поки Ніксон у Києві, американці нас не бомбитимуть». Щоправда «вічний мир» тривав недовго: Ніксона чекав Вотерґейт, українців – тисячі загиблих в афганській авантюрі й тяжкі економічні санкції.
НІКСОН У КИЄВІ
29 травня 1972 року. Київ. РАТАУ. «Сьогодні, 29 травня, в столицю Радянської України прибув Президент Сполучених Штатів Америки Річард М. Ніксон з дружиною».
«Президія Верховної Ради УРСР і Уряд Української РСР сьогодні, 29 травня, дали обід на честь Президента США Річарда М. Ніксона і його дружини. На обіді Голова Президії Верховної Ради УРСР О.П. Ляшко і Президент США Річард М. Ніксон обмінялися промовами».
Довідково: відвідування Річардом Ніксоном Києва входило у програму його візиту в Радянський Союз. До Києва він уже встиг побувати в Москві та Ленінграді (нині Санкт-Петербург). У столиці України Ніксон провів лише добу. До візиту в місті ретельно підготувалися – реконструювали площу перед Верховною Радою, розбили сквери, відремонтували дорогу на Бориспіль.
Головні події візиту розгорталися в Маріїнському палаці, де відбувся урочистий прийом від імені Президії Верховної Ради та уряду Української РСР.
Наступного дня президента США та його дружину знайомили з містом: Ніксон поклав вінок до могили Невідомого солдата, а його дружина відвідала Палац піонерів. Потім вони разом оглянули Софійський собор.
Розлогіше про цю подію Укрінформ писав два роки тому.
ЩЕРБИЦЬКИЙ
25 травня. Київ. РАТАУ передало інформаційне повідомлення про Пленум Центрального Комітету Комуністичної партії України, в якому, зокрема, йшлося: «У зв'язку з призначенням тов. П.Ю. Шелеста заступником Голови Ради Міністрів СРСР Пленум увільнив його від обов'язків першого секретаря і члена Політбюро ЦК КП України. Пленум одноголосно обрав тов. В.В. Щербицького першим секретарем ЦК КП України».
Довідково: у так звану брежнєвську епоху Україна мала двох партійних лідерів: спочатку – Петра Шелеста, а після нього – Володимира Щербицького. У травні 1972 року, внаслідок кулуарних інтриг, Петро Шелест переїздить до Москви, так би мовити «на підвищення» – заступником голови Ради міністрів СРСР. Насправді ж Брежнєв його просто усунув, поставивши керувати УРСР більш лояльного до себе Щербицького
Роки життя Володимира Щербицького (1918-1990) збіглися з існуванням радянської влади в Україні. З них він протягом 32-х років належав до вищого керівництва УРСР і протягом майже 18-ти був очільником УРСР.
Політичну кар`єру Володимир Васильович (у керівних колах України його конспірологічно називали «ВВ») розпочав у Дніпродзержинську (нині Кам'янське) у 1948 році. А вже в 1955-у він був обраний першим секретарем Дніпропетровського обкому. У 1961, у віці 43 років, Щербицький став головою Ради міністрів УРСР. Проте, через два роки, після поїздки до Москви, Щербицького несподівано відсторонили від посади. Причина – публічний осуд одного зі спірних нововведень Микити Хрущова про поділ керівних органів партії на промислові і сільські. Підтримку від колег по партії Щербицький не отримав, хоча невдоволених було багато. Кілька років він був в опалі, і до Києва повернувся лише після відставки Хрущова.
Підйом і тривале перебування Щербицького на вищих щаблях української політики пов'язують з його дружбою з Леонідом Брежнєвим та належністю до так званого дніпропетровського клану. І перше, що зробив Щербицький на посаді – вичистив понад 40 тисяч чиновників хрущовського призову, натомість були призначені лояльні до нового керівництва кадри.
За спогадами сучасників, ВВ був людиною суворою та авторитарною. За роки його правління Україна пережила економічне піднесення, але водночас і посилення русифікації та найбільші утиски дисидентів.
Згодом Володимир Щербицький мав усі шанси піднятися ще вище і посісти крісло генерального секретаря КПРС. Ходить небезпідставна версія, що в листопаді 1982 року готувався спеціальний пленум ЦК, на якому Брежнєв пересувався на посаду почесного голови партії, а генеральним секретарем мав бути обраний Щербицький. Однак за два тижні до пленуму Брежнєв помер і Щербицький залишився в Україні.
Політику перебудови, розпочату Горбачовим, Щербицький не сприйняв. На тлі поглиблення кризи та зростання протестних настроїв 28 вересня 1989 року він був змушений подати у відставку.
Вже через кілька місяців, 16 лютого 1990 року, Володимира Щербицького не стало.
(далі буде)
Хроніка попередніх років: 1918, 1919, 1920-1921, 1922-1923, 1924-1925, 1926-1927, 1928-1929, 1930-1932, 1933-1934, 1936-1937, 1937-1938, 1939, 1940, 1941-1943, 1944, 1945, 1946-1947, 1948, 1949, 1950, 1951, 1953, 1954, 1955-1956, 1957, 1958-1959, 1960, 1961, 1962-1963, 1964, 1965, 1966, 1967-1968, 1970, 1971
