З архіву: «підтримка миру» в Афганістані та олімпійська кока-кола в Києві (1979-1980)

Це звична практика Росії – «підтримувати мир» загарбництвом і війною. Вторгнення  радянської навали в Афганістан у 1979 році – лише один із епізодів агресивної політики імперії. І як не намагався Брежнєв справити гарне враження на цивілізований світ помпезним проведенням Олімпіади, це не вдалося: бажаний тріумф було змазано, велика кількість медалей, навішаних самим собі за відсутності головних конкурентів, нікого не вразила. Але інформаційний офіціоз пафосно рапортував: життя прекрасне!

ІНТЕРВЕНЦІЯ РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ В АФГАНІСТАН

29 грудня 1979 року. РАТАУ поширило повідомлення ТАРС. «...Уряд ДРА, беручи до уваги триваюче і зростаюче втручання зовнішніх ворогів Афганістану, і з метою захисту завоювань квітневої революції, територіальної цілісності, національної незалежності і підтримання миру та безпеки, грунтуючись на Договорі про дружбу, добросусідство і співробітництво від 5 грудня 1978 р., звернувся до СРСР з настійним проханням про подання термінової політичної, моральної, економічної допомоги, включаючи воєнну допомогу, про яку уряд Демократичної Республіки Афганістан раніше не раз звертався до уряду Радянського Союзу. Уряд Радянського Союзу задовольнив прохання афганської сторони».

Довідково: таке коротке і майже буденне повідомлення сповістило про нову війну, яку розв'язав СРСР, і яка, зрештою, призвела до різкого загострення стосунків зі США, країнами Західної Європи та Китаєм.

Як відомо, афганські комуністи на чолі з Хафізуллою Аміном прийшли до влади у квітні 1978 року в результаті державного перевороту. Тоді ця подія не викликала ніякої реакції Заходу, оскільки Афганістан традиційно вважався радянською зоною впливу. Однак Амін не користувався підтримкою громадян, і після його спроби запровадити примітивну комуністичну диктатуру з однопартійною політичною системою – в країні почали формуватися повстанські мусульманські сили – загони моджахедів, які виступили проти режиму.

Коли стало очевидно, що Амін не в змозі впоратися з повстанцями, Політбюро ЦК КПРС прийняло рішення про введення радянських військ в Афганістан.

24 грудня групи радянських спецпризначенців взяли штурмом президентський палац у Кабулі й вбили Хафізуллу Аміна, а 27 грудня 75-тисячне угрупування радянських військ перетнуло кордон Афганістану. Тодішнє керівництво СРСР виправдовувало це рішення різними причинами, проте на міжнародній арені Радянський Союз потрапив практично в повну ізоляцію.

Уже 3 січня 1980 року 52 держави світу вимагали термінового скликання Ради Безпеки ООН з афганського питання, заявивши, що ця збройна інтервенція дестабілізувала становище в регіоні й загрожує міжнародній безпеці та миру. Згодом радянську інтервенцію засудила Генеральна Асамблея ООН. Проте реальні дії щодо припинення агресії в Афганістані СРСР розпочав лише після 1985 року, коли радянське керівництво очолив Михайло Горбачов.

Через Афганську війну пройшло понад 150 тисяч українців, призваних до лав Радянської Армії. Додому не повернулися майже 3,5 тисячі воїнів.

ОЛІМПІАДА-80 У КИЄВІ

20 липня 1980 року. Київ. РАТАУ. «Яскравою веселкою розлилося над київським Республіканським стадіоном багатобарв`я прапорів і вимпелів: слідом за Москвою – столицею Ігор XXII Олімпіади – всесвітнє свято спорту прийшло в місто-герой на Дніпрі. 20 липня у Києві урочисто відкрився відбірковий футбольний турнір, своєрідним прологом до якого стало велике фізкультурне свято».

Як відомо, рішення – аби СРСР приймав ХХІІ Олімпіаду – було прийнято ще у 1974 році. Ці ігри стали першими, що пройшли у Східній Європі, так би мовити – у соціалістичному таборі. І, звісно, за допомогою Олімпіади радянське керівництво спробувало продемонструвати світу переваги соціалізму, однак Олімпіада-80 стала останньою світлою подією в історії СРСР.

Крім Москви, де проходила основна частина змагань, оргкомітет з проведення Олімпіади вирішив влаштувати вітрильну регату в Таллінні (Естонія), а Ленінград (Санкт-Петербург), Мінськ та Київ мали приймати групові турніри та чвертьфінальні матчі з футболу.

Головною спортивною ареною в Києві став Центральний стадіон на вул. Червоноармійській (нині Велика Васильківська). На той час він був одним із найбільших у Радянському Союзі: на двох ярусах трибун одночасно могли дивитися матчі понад 100 тисяч глядачів, а в ложі преси – до чотирьох тисяч журналістів. Перед Олімпіадою стадіон відремонтували й модернізували, а заодно й перейменували на Республіканський. Окрім того, були реконструйовані ще шість київських стадіонів – «Локомотив», «Спартак», «Старт», «Динамо», «Арсенал» і «Піонер» – їх команди-учасниці змагань використовували для тренувань. А от роль олімпійського містечка для футболістів і тренерів була відведена готелю «Русь», який побудували на горі біля Республіканського стадіону спеціально до Олімпіади.

Загалом Київ 1979 - початку 1980 року – суцільний будмайданчик. У місті облаштовували сквери, ремонтували підземні переходи, фарбували фасади будинків. На жаль, те, що не встигали відремонтувати і реставрувати, просто руйнували. За деякими даними, передолімпійська підготовка вартувала Києву понад 700 старовинних споруд. Зокрема, знесли будинки № 23, 36 і 38 по вулиці Великій Житомирській. Такою стала плата за «всесвітнє свято спорту», яке тривало сім днів – з 20 по 27 липня 1980-го.

За традицією, напередодні Ігор була естафета олімпійського вогню, яка прямувала з Греції до Москви. До України олімпійський вогонь потрапив із Молдови. Нашою країною він пройшов через Чернівці, Кам'янець-Подільський, Хмельницький, Вінницю, Житомир, Київ, Лубни, Полтаву і Харків.

Цікава деталь: Олімпіада принесла у Київ «присмак капіталізму» – в магазинах з'явились імпортні напої, цигарки і продукти харчування. На вулицях – іноземні автомати, які наливали кока-колу. А також кияни, кому пощастило побувати на Республіканському стадіоні, спробували фанту і дізналися про існування одноразового посуду.

Окрім того, за тиждень до початку Ігор Київ очистили від «антигромадських елементів»: криміналітет вислали, психічно хворих позакривали у лікарнях, обмежили в'їзд на приватних автомобілях. Самих же киян всіляко заохочували брати відпустки й їхати з міста.

Загалом того літа в Києві очікували до 50 тис. гостей, проте, – приїхало менше 20. Справа в тому, що через війну СРСР в Афганістані Сполучені Штати закликали до бойкоту Олімпіади. США підтримали 65 країн світу.

(далі буде)

Хроніка попередніх років: 1918,  1919,  1920-1921,  1922-1923,  1924-1925,  1926-1927,  1928-1929,  1930-1932,  1933-1934,  1936-1937,  1937-1938,  1939,  1940,  1941-1943,  1944,  1945,  1946-1947,  1948,  1949,  1950,  1951,  1953,  1954,  1955-1956,  1957,  1958-1959,  1960,  1961,  1962-1963,  1964,  1965,  1966,  1967-1968,  1970,  1971,  1972,  1973-1975,  1976-1977,  1978