З архіву: автомат для батьківщини-матері та «контрреволюція» електрика з Гданська (1981)
Чим бучніше святкували в Радянському Союзі річниці «великої перемоги у ВВВ», тим більше тріщав по швах так званий соціалістичний табір. Після Угорщини та Чехословаччини заворушення охопили Польщу. Залізна жінка з мечем на схилах Дніпра уже не могла нікого налякати, хворий і смішний Брежнєв доживав останні місяці. Попри те, що стиль офіційних новин в Українській РСР лишався застійним, подих майбутніх змін уже відчувався.
МОНУМЕНТ БАТЬКІВЩИНА-МАТИ
9 травня 1981 року. Київ. РАТАУ. «Світлим і радісним святом кожного року приходить у наші міста і села день Великої Перемоги... Сьогодні, 9 травня, на високих дніпровських кручах відкривається Меморіальний комплекс, що увічнює подвиг радянського народу у Великій Вітчизняній війні».
Довідково: цього дня у Києві з помпою відкрили Музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років (нині – Національний музей історії України у Другій світовій війні) і монумент Батьківщині-матері. Будівництво всього комплексу мали завершити ще у 1980 році, однак відкрили його роком пізніше.
Ще на початку 1970-х було вирішено, що в Києві повинен бути свій музей і величний монумент, присвячений перемозі в минулій війні. Автором ідеї став московський скульптор Євген Вучетич, відомий своїми масштабними проектами – пам'ятником Воїну-визволителю в Берліні та комплексом «Батьківщина-Мати» у Волгограді. Говорили, що, начебто, спочатку проект створювався для Поклонної гори в Москві, але там його відкинули. І тоді скульптор запропонував його для Києва. Проте, коли у 1974 році Вучетича не стало, роботу над монументом «Батьківщина-мати» розпочав український скульптор Василь Бородай.
Цікаво, що над макетом статуї художник працював у Георгієвському соборі Видубецького монастиря, який був відданий під майстерню. Бородай не просто переробив концепцію Вучетича – власне кажучи, він розробив свою. Однак і проект українського скульптора в процесі роботи зазнавав змін. Так, зменшили «зріст» статуї (замість майже 100 вона стала 62 метри), а також відмовилися від покриття її чистим золотом. Разом із тим, велися дискусії, що вкласти в руки жінці – лаврову гілку, автомат, чашу або дитину. Зрештою, зупинилися на мечі та щиті.
Взагалі, крім пафосної ідеї пам'ятника, Батьківщина-мати – суто український проект: нержавіючу сталь для металевого каркасу скульптури виплавили в Запоріжжі. Монумент зварений з окремих секцій на київському заводі ім. Паризької Комуни. Для монтажу конструкції на Донбасі зробили найбільший в Україні 100-метровий підйомний кран.
У день відкриття музейного комплексу в Київ запросили багато гостей, і, звісно, тодішнього керівника СРСР Леоніда Брежнєва, який і перерізав червону стрічку.
ВОЄННИЙ СТАН У ПОЛЬЩІ
10 грудня. РАТАУ. «За відомостями, які надходять з Польщі контрреволюційні сили розширюють фронт відкритої боротьби проти ПОРП (Польської об'єднаної робітничої партії - ред.), уряду, соціалізму. В багатьох воєводствах ватажки «Солідарності» оголосили страйкову готовність. Страйками охоплено багато вищих навчальних закладів країни. Все нові акції тиску на власті організує сільська «Солідарність»».
Довідково: міжнародну інформацію в колишньому СРСР, як правило, подавали досить дозовано. І навіть новини з так званого соціалістичного табору були ретельно підібрані. Так сталося і з Польщею. Те, що відбувалося в тій країні, почали повідомляти лише у грудні 1981 року – після того, як ситуація там повністю загострилася.
Ще наприкінці 1970-х економічна криза вивела на польські вулиці перших демонстрантів. Тоді ж виникли й перші підпільні центри спротиву – робітничі профспілки. У вересні 1980 року вони об'єднались в єдину організацію під назвою «Солідарність», головою якої став активіст протестного руху з Гданська електрик Лех Валенса. Вже до середини листопада «Солідарність» об'єднала понад 7 мільйонів поляків.
Звісно, створення легальної незалежної громадської організації в соціалістичній країні було нечуваним, і в жовтні 1981 року влада у Польщі перейшла до військових на чолі з генералом Войцехом Ярузельським. Саме за його ініціативи в ніч з 12 на 13 грудня в Польщі був введений воєнний стан. Спочатку по всій країні відключили телефонний зв'язок, а опівночі 13 грудня на вулиці польських міст вийшли армійські частини та підрозділи міліції. Разом із тим, тієї ж ночі почалися арешти активістів «Солідарності».
Протягом наступного тижня військовими були взяті під контроль основні промислові центри Польщі, а 16-17 грудня із застосуванням зброї були розігнані багатотисячні демонстрації протесту в Гданську і Кракові.
Воєнний стан у Польщі тривав до середини 1983 року. За цей час загинуло 115 активістів польської опозиції, а її структури були зруйновані.
Після смерті Леоніда Брежнєва у листопаді 1982 року, генерал Ярузельський зголосився на поступове пом'якшення військового режиму та відмовився від суду над лідерами профспілки. А у липні 1986 року польський уряд амністував всіх учасників антиурядових виступів.
Загалом, введення воєнного стану з технічної точки зору пройшло досить успішно, але в довгостроковій перспективі це стало одним із чинників, які зламали комуністичну систему в Польщі.
(далі буде)
Хроніка попередніх років: 1918, 1919, 1920-1921, 1922-1923, 1924-1925, 1926-1927, 1928-1929, 1930-1932, 1933-1934, 1936-1937, 1937-1938, 1939, 1940, 1941-1943, 1944, 1945, 1946-1947, 1948, 1949, 1950, 1951, 1953, 1954, 1955-1956, 1957, 1958-1959, 1960, 1961, 1962-1963, 1964, 1965, 1966, 1967-1968, 1970, 1971, 1972, 1973-1975, 1976-1977, 1978, 1979-1980
