З архіву: хрест над Золотими воротами та нові київські громадяни – Брежнєв й Індіра Ганді (1982)

Святкування 1500-річчя Києва миттєво перетворило доволі провінційне місто СРСР в сакральну древню столицю, ледь не вдвічі старшу за Москву. Чи не вперше за багато років відзначався  ювілей не жовтневого перевороту, не сталінської «перемоги» чи когось із вождів, а події, пов`язаної ні більш, ні менш, як із князівськими часами! І пам`ятник відкрили не комуністичному функціонеру чи пролетарю – а літописним героям. А реконструйовані Золоті ворота увінчали церковним куполом із хрестом! Це було щось досі небачене. Свято митців на Андріївському узвозі, карнавал на Хрещатику, святі отці у президіях… Щось таки у Києві відбувалося – ще за три роки до горбачовської Перебудови. І навіть офіціозні повідомлення РАТАУ розквітли в ці дні небувалими барвами.

КИЄВУ 1500 РОКІВ

29 травня 1982 року. Київ. РАТАУ. «У будь-яку пору року красиве місто-герой на Дніпрі. А в травневі дні коли весняну гаму яскравих барв доповнив святковий кумач, воно особливо нарядне і неповторне. Древній і вічно молодий Київ відзначає своє 1500-річчя».

Довідково: наприкінці 1970-х у тодішнього українського керівництва виникла ідея відзначити ювілей Києва. Задум був досить зухвалим, адже серед міст колишнього Радянського Союзу ювілей влаштували лише один раз, у 1947 році, коли з розмахом відзначили 800-річчя Москви.

Цікаво, що спочатку точної дати народження у Києва не було. І за дорученням ЦК Компартії України науковці почали з'ясовувати «вік» міста. На археологічні розкопки було витрачено чимало часу. Спочатку називались дати у 2000 і навіть 2500 років. Але згодом Інститут археології під тиском Москви виніс «науковий вердикт» з уже відомою датою заснування міста – 482 рік. Звісно, всі розуміли, що дата досить умовна й встановлена, аби у 1982 році Київ мав хоча б якусь підставу відсвяткувати 1500-річний ювілей.

Детальна підготовка до знаменної дати почалася ще у 1979 році, коли наприкінці червня пленум київського міськкому компартії розглянув питання щодо «завдань міської партійної організації по підготовці і проведенню 1500-річного ювілею м. Києва». Вже у грудні 1979-го Рада Міністрів УРСР ухвалила постанову про реконструкцію та будівництво об'єктів соціально-культурного призначення, реставрації пам'яток історії та культури. Чимале значення для підготовки міста до святкувань мала й резолюція ЮНЕСКО 1980 року, яка закликала держави, що входили до її складу, й інші міжнародні організації взяти участь у святкуванні 1500-річчя Києва.

У самому Києві чи не найголовнішим місцем реконструкції став Поділ й Андріївський узвіз: жителів переселили на інші вулиці, до будинків підвели газ, водопровід, каналізацію, поклали нову бруківку, замінили вуличні ліхтарі. На Червоній площі (нині Контрактова) відреставрували Гостинний двір та відновили фонтан Самсон. В середмісті упорядкували сквери, пофарбували фасади багатьох будинків, відремонтували дитячі майданчики.

За кілька днів до основних урочистостей, на березі Дніпра відкрили пам'ятний знак на честь 1500-річчя заснування Києва. Як писало тоді РАТАУ, «Немов з глибини віків припливли на викуваній з міді лодії Кий, Щек, Хорив з сестрою Либіддю на берег Славутича». Було реконструйовано  стародавні Золоті ворота. У Кловському палаці відкрили Музей історії Києва.

Урочистості у Києві розпочались 28 травня, і чому вибрали ті останні вихідні – достеменно не відомо. Свято відкрив вернісаж художників на оновленому Андріївському узвозі. А в Палаці «Україна» пройшли урочисті збори. З офіційної частини: нагородження Києва орденом Дружби народів та впровадження звання «Почесний громадянин міста Києва». Посвідчення київського громадянина отримав і очільник СРСР Леонід Брежнєв – за однією з версій, воно мало порядковий №1, за іншою – взагалі без номера. До речі, Брежнєва на святі теж чекали. Спеціально для нього у відремонтованому Маріїнському палаці навіть ліфт зробили – з першого на другий поверх (бо генсек уже ледь пересувався). Однак у Київ він не приїхав.

Наступного дня на Республіканському стадіоні відбулося грандіозне театралізоване шоу, а у парках міста проходили концерти і народні гуляння.

Киянам так припало до душі свято, що наступного року відсутність «дня народження» міста викликала розчарування. Зрештою, у 1984, на Андріївському узвозі почалися регулярні вернісажі, а у 1987 тодішнє київське керівництво ухвалило рішення про святкування щороку останньої неділі травня Дня Києва.

ІНДІРА ГАНДІ В КИЄВІ

24 вересня. Київ. РАТАУ. «В столицю Радянської України прибула Прем'єр-Міністр Республіки Індія Індіра Ганді, яка перебуває в нашій країні на запрошення Президії Верховної Ради СРСР і Ради Міністрів СРСР з офіційним, дружнім візитом».

Довідково: на той час в СРСР Індіра Ганді була культовою особою, її ім'я досить часто писалося з епітетами «великий друг» або «дочка великого індійського народу». Кількість візитів Ганді до Москви важко порахувати. А от в Україні вона була лише двічі: у 1955 році – разом зі своїм батьком – тодішнім прем'єр-міністром Індії Джавахарлалом Неру відпочивала у Криму, й у 1982 році – з офіційним візитом як прем'єр-міністр. Звісно, що відвідини Києва були складовою частиною візиту в СРСР.

В українській столиці індійська гостя пробула два дні, зустрілася з тодішнім керівництвом республіки, у Київському університеті ім. Тараса Шевченка їй присвоїли звання почесного доктора університету, а у виконкомі Київміськради – Ганді стала Почесним громадянином міста Києва, до речі другою в цьому списку.

Після традиційного покладання квітів у парку Вічної слави, її звозили у новий Меморіал (Національний музей історії України у Другій світовій війні), а наостанку влаштували оглядову екскурсію Києвом.

(далі буде)

Хроніка попередніх років: 1918,  1919,  1920-1921,  1922-1923,  1924-1925,  1926-1927,  1928-1929,  1930-1932,  1933-1934,  1936-1937,  1937-1938,  1939,  1940,  1941-1943,  1944,  1945,  1946-1947,  1948,  1949,  1950,  1951,  1953,  1954,  1955-1956,  1957,  1958-1959,  1960,  1961,  1962-1963,  1964,  1965,  1966,  1967-1968,  1970,  1971,  1972,  1973-1975,  1976-1977,  1978, 1979-1980,  1981