Томос для України: зворотний відлік

Від сьогодні до прийняття рішення про дарування Українській церкві Томосу про автокефалію Укрінформ запускає щотижневі короткі огляди церковних подій. Тут ми будемо обговорювати як події, які відбулися, так і виклики, які постануть перед Україною та її церквою на початку об'єднавчого процесу.

Сьогодні – про виклики.

Минулого тижня Синод РПЦ ухвалив рішення про те, щоб перестати шанувати Константинопольського патріарха і заборонив співслужіння своїм архієреям з архієреями Вселенського патріарха.

До Києва прибули екзархи Константинопольського патріархату для проведення роботи в рамках підготовки з надання автокефалії, які вже провели зустріч з Президентом України. Президент подякував Вселенському патріарху за мудрість і мужність, які він продемонстрував цим призначенням та подякував їм за особистий внесок у майбутню подію. Вони зі свого боку зачитали привітання Вселенського патріарха і запевнили, що приїхали продовжити роботу над рішенням, яке вже прийнято.

Російські медіа продовжують нагнітати істерію, лякати Україну громадянською війною, захопленнями храмів і принижувати у своїх засобах масової інформації Вселенський патріархат. Вони вже давно відмовляють Вселенському патріархові у праві на першість, тепер пішли аргументи на кшталт: Вселенський патріарх ходить Стамбулом у джинсах і отримує підтримку з США. Деякі з російських пропагандистів взагалі сказали нове слово у богослов'ї: «мировое православие строится по сетевому принципу, и Вселенский патриарх не имеет административных прав, предоставление автокефалии Украине – это ересь». Цікаво, а підтвердження патріаршества Москві теж було єрессю? Ми згадуємо про це тільки тому, що це є маркером. РПЦ готова воювати і йти на розкол.

Ну, а що у нас? Реакція УПЦ МП була прогнозованою: від безпорадної до невиразно розпливчатої і, зрештою, – агресивної.

Митрополит Онуфрій продовжує бити рекорди власної безграмотності.

«Нас затягують у формат політичної партії, – сказав предстоятель церкви, два єпископа якої були народними депутатами, – Вселенський патріарх живе минулим, він довів свою вітчизну до такого стану, що держава стала мусульманською, і тепер, після всього, вони хочуть вчити нас жити?»...

Далі. Надійшло розпорядження митрополита Тульчинського Іонафана, що забороняє будь-яке спілкування з прибулими екзархами всьому єпархіальному духовенству та благочестивим мирянам. Забороняє спілкування кліриків і мирян з екзархами вселенської патріархії.

Речник УПЦ МП Микола Данилевич у своєму Фейсбуці сказав про необхідність всеправославного діалогу.

Недільний вечір завершив черговий випуск програми Піховшека, який (переінакшуючи класика) методично на догоду Росії проклинає Томос з незмінно епохальним виразом обличчя.

Автокефалія – питання вирішене, але не варто все ж скидати з рахунків і той, нехай штучний (створюваний Москвою) конфліктний потенціал, який супроводжує надання автокефалії.

Зрозуміло, що церква відділена від держави, але є ціла низка питань, де держава має стати тонким регулятором відносин між церковними організаціями і громадами трьох юрисдикцій.

Держава була впевнена у наданні автокефалії вже з квітня. Робота над обізнаністю людей в регіонах повинна була початися вже вчора.

Не можна чекати, поки Томос вручать новому предстоятелю, роботу з інформування та неконфліктної концептуалізації Єдиної Помісної церкви треба починати вже зараз.

Треба віддати належне: в інтерв'ю та коментарях на найвищому рівні прозвучали запевнення влади, що ніяких гонінь не буде. Але при цьому статус УПЦ МП має бути змінений і чітко визначений.

Необхідно готувати команди юристів, які повинні були вже почати розбиратися в питаннях власності в тих парафіях, де вже відбулися переходи або відбуваються конфлікти навколо храмів, пов'язаних з переходами громад в іншу юрисдикцію.

У більшості регіонів на кладовищах в основному стоять храми тільки Московського патріархату. Україна вже була свідком ганебних і вибухонебезпечних ситуацій, коли священик цього патріархату відмовлявся відспівувати дітей, хрещених у Київському патріархаті, або тільки під тиском відспівував загиблих атошників. Тобто ті питання, де церква стикається з емоційно-інтимним боком життя, повинні бути врегульовані вже зараз. Або ж має ставитися питання створення храмів або каплиць Єдиної Помісної, або добиватися почергового служіння в храмах при кладовищах.

Усім – і чиновникам, і автокефалістам всіх видів і мастей – треба навчитися працювати в парадигмі виграв-виграв, а не зіштовхувати два дискурси: російський та український.

Питання якості проповіді (священик повинен знати, що несе відповідальність за антиукраїнську проповідь) та імпорту церковної літератури може бути під контролем держави.

Ще одне питання: підготовка священиків.

Чому і як навчають і навчатимуть семінаристів УПЦ МП (а в семінарії зазвичай навчаються дуже хороші діти) після надання Україні Томосу, краще не уявляти. Тому дуже важливо зробити неможливим налагодження мережі своїх духовних вишів церкві, чий центр знаходиться в країні-агресорі. Можливо, використовувати досвід Греції, де духовні семінарії та академії є частиною державної системи освіти, як варіант – налагодити співпрацю з православними академіями Греції, Франції та Америки. Це навскидку.

Ну от, поки що все. Чекаємо Томосу. Працюємо над протидією загрозам. Віримо, сподіваємося – і запалюємо наші свічки.

Лана Самохвалова