Томос для України: Зворотний відлік. Наближення
До прийняття Синодом Вселенського Патріархату рішення про надання Українській православній церкві Томосу про автокефалію Укрінформ робить огляд тижневих подій церковного життя.
Попередні огляди читайте тут і тут.
У багатьох релігійних людей є таке переконання, що у Великий піст – той, що передує Великодню – їх часто переслідують неприємності, важкі обставини, більші чи менші страждання, ну, одним словом – скорботи, яким треба прийти, бо так має проходити літургійний рік. Якщо ти хочеш його пройти зі Спасителем, то мусиш поститися й обставинами. Але водночас у Страсний (останній перед святом) тиждень, десь із четверга, всі ці неприємності відступають, відходять, все розвиднюється, бо вже помітно світло, спокій та радість Великодня. І якщо останні роки були для приниженого українського православ'я Голгофою, то те, що проживають віруючі люди нині, – це вже точно Великий четвер. Але не лише віруючі: це майбутнє єднання породило купу зізнань, інтернет-мемів: “Я агностик Київського патріархату”, “Я атеїст Київського патріархату”, або – я буддист, мусульманин, католик... й усі інші відповідно. У такий спосіб, хоча й не канонічно, громадяни України висловлюють православним українцям свою солідарність та співчуття.
Укрінформ пропонує разом переосмислити події минулого тижня – одного з часових відрізків, що наближають автокефалію.
І ЗНОВ ПРОКУКУРІКАВ ПІВЕНЬ, АБО СИНОД УПЦ МП НАКАЗАВ ІЄРАРХАМ ЦІЄЇ ЦЕРКВИ ЙТИ В СХИЗМУ
25 вересня в Києво-Печерській Лаврі відбувся Синод УПЦ МП, який висловив своє ставлення до призначення Константинопольським Патріархатом екзархів до Києва, назвавши його «грубим втручанням у внутрішні справи» УПЦ МП і «порушенням її канонічної території». Синод УПЦ МП заявив, що екзархи Константинопольського Патріархату архієпископ Памфілійський Даниїл та єпископ Едмонтонський Іларіон мають покинути канонічну територію Української православної церкви». Єпископату Української православної церкви ухвалено призупинити співслужіння з ієрархами Константинопольського Патріархату.
Попри готовність церковного люду, суспільства, журналістів та аналітиків до таких дій, я би назвала це одним із найбільш драматичних та болісних моментів історії великої та колись шанованої церкви. Ієрархи, які прислуговують Москві, – одні через жадібність, інші через інтелектуальну обмеженість – запросили церкву в розкол, скомандували їй відхід від світового православ'я. Є безліч богословських метафор про те, що таке розкол. Одна з них – що це рана на тілі Спасителя. Саме тому дехто зі священиків «почув» у цьому рішенні стук молотка та подзвін цвяхів на розп'ятті. А хтось почув кукурікання півня, яким Господь провістив Петра (очільників УПЦ МП) про зречення останнього. Просте священство постало перед надскладним моральним вибором – з ким бути: із ієрархами власної церкви чи відійти й приєднатися до Єдиної Помісної. Я думаю, що певне полегшення люди отримали від реакції Константинополя. Практично через годину після рішення Синоду один із найпомітніших ієрархів Константинополя, етнічний українець, інтелектуал Іов Геча виступив із реакцією.
«Українська православна церква Московського патріархату не має права вимагати, щоб екзархи Константинопольського патріархату покинули Україну. По якому праву УПЦ МП засуджує Вселенський патріархат, якщо у міжцерковних відносинах УПЦ МП не є самостійною одиницею у веденні діалогу, вона не є суб'єктом, не веде листування, в якій бере участь виключно РПЦ», – заявив владика Іов.
Він також додав, що десять років тому не екзархи, а сам Вселенський патріарх приїздив до Києва, без запрошення з боку УПЦ МП, «і все одно церква під керівництвом митрополита Володимира обрала тоді не шлях конфронтації, а шлях діалогу і порозуміння».
Потім у коментарі Укрінформу владика Іов розповів такі деталі візиту 2008 року: «Покійний митрополит Київський Володимир (Сабодан) приїхав зустрічати Вселенського в аеропорту, бо не бажав конфронтації з Фанаром й із Всесвятістю, якого він дуже поважав. Нагадаю, що тоді ж 2008 року до Києва прилетів покійний патріарх Московський Олексій і вони всі співслужили із Вселенським на Володимирській гірці. До речі, після Літургії відбулася перша їхня зустріч тет-а-тет після Естонської кризи. І два предстоятелі тоді погодилися, що потрібно відродити підготовку Святого і Великого Собору, яка була припинена із-за цього конфлікту».
«Якщо УПЦ МП така незалежна, чому її немає серед інших помісних Церков за столом офіційних діалогів між православною Церквою та іншими християнськими конфесіями? – запитує владика Іов. – Де ж вона була під час підготовки Святого і Великого Собору? Якщо вона така незалежна, чому її не було на Святому і Великому Соборі? І чому вона не сприйняла документів цього собору, навіть не розглянувши?».
У принципі, все, що відчувала освічена частина кліру та духовенства УПЦ МП, – був невимовний сором за всі висловлювання предстоятеля УПЦ МП та інших прицерковних діячів, які повторювали пасаж про те, що, мовляв, греки винуваті в розвалі Візантії.
Справа в тім, що в історії Грецької церкви є просто величні сторінки захисту віри. І Росії просто нема чим похвалитися поряд із ними. Якщо у Російській імперії після перемоги революції 1917 року народ масово почав гнобити священство, тягати за бороди та допомагати валити церкви, то греки одразу після взяття Константинополя почали свою боротьбу не лише за національне визволення, а й за християнську ідентичність. Вони створювали таємні християнські школи в тих районах, де християнство було заборонене. За повернення християнської держави боролися монахи, єпископи, один із патріархів був розіп'ятий за допомогу повстанцям прямо після Великодньої служби, за що був визнаний мучеником. Докір грекам за падіння Візантії примножує число свідчень ганебної неосвіченості нинішньої УПЦ МП. Можна не бути інтелектуалом, як блаженніший Онуфрій, але – соромно настільки не знати історію церкви.
БИТВА ЗА УКРАЇНУ НАУКОВИХ АРГУМЕНТІВ: ГРЕКИ VS МОСКВА
Я б ніколи не порівнювала освіченого та неосвіченого монахів, освіченого та не дуже освіченого священика чи єпископа, бо вважала, що це не головне. Адже навіть у нашій Києво-Печерській лаврі лежать мощі найосвіченішої людини епохи Нестора Літописця і мощі Нестора Некнижного – і кожен прислужився Богу. Але у битві за Україну навколо нас згуртувалися, здається, найкращі інтелектуали Вселенського православ'я. Світло Східної церкви – це світло її розуму (ну це ж так помітно – мінімальна кількість мов, що їх знають єпископи Константинополя, починається з трьох, окрім грецької – автор), молитви і мужності – й Константинополю вдалося зберегти всі три складові. Натомість єпископи УПЦ МП, які тягнуть церкву в розкол, виглядають поруч із ними просто частиною російською православ'я, до якого знову повернувся Петро перший і де церква так і не виростила власні гідність, милосердя та жертовність та живе за наказом Кремля.
Про що власне йдеться. Минулого тижня на грецькому сайті надруковане історичне дослідження, що проводилося за підтримки освітнього фонду банку National Bank of Greece. Дослідженням відзначається, що право хіротонії було надане Москві "з фінансових причин", "з необхідності" і "носило тимчасовий характер". Таким чином, Вселенський патріарх "має право і обов'язок проявляти материнську турботу про церкву України у кожному випадку, коли визнає необхідним", йдеться у документі.
Хочу нагадати, що це друга за рахунком історична робота, з якою Константинополь у нинішньому часі заявляє свої права надавати Україні автокефалію. На початку вересня під час Синкасу святійший Варфоломій, роблячи доповідь про Україну і права матері-церкви, сказав, що йому було надано 90-сторінкову доповідь професора Макарія Кристополіса, який глибоко вивчав це питання.
Разом із тим, широкому загалу хотілося б повідомити, що більшість сказаних у доповідях аргументів вже звучали в українському просторі. Майже два роки тому в українських медіа було надруковано доповідь та інтерв'ю професора богослов'я Костянтина Вєтошнікова, який досліджує акти Константинопольського Патріархату візантійського періоду щодо Київської митрополії, а також внутрішні акти Київської митрополії, які збереглися з тих часів, коли митрополити переїхали в Московське царство, але продовжували залишатися Київськими митрополитами.
Лише одна цитата: "Очевидно, що патріарху Московському не було надано жодного підпорядкування або зміни юрисдикції митрополії (що заборонено канонами), але було дано тільки дозвіл здійснювати хіротонію митрополита. Це було зроблено тільки з пастирських міркувань і через політичну ситуацію в регіоні. Цей дозвіл було дано як довіреність, як екзарху (представнику), і тільки для адміністрування. Ймовірно, з цієї причини патріарх Діонісій після відходу з патріаршої кафедри називає патріарха Московського «екзархом»... Київська митрополія не повинна була бути інтегрована в адміністративну систему Російської Церкви. Незважаючи на те, що збереження канонічних прав Вселенського престолу щодо митрополії не сформульовано чітко, тексти не скасовують їх.
Жодну з умов цієї передачі не було дотримано Російською Церквою: вибори митрополита перейшли в руки Російського Синоду, поминання Вселенського патріарха припинилося, і привілеї митрополита були скасовані, навіть сама митрополія перестала існувати як церковна одиниця", – йдеться в доповідях. Детально почитати ви можете за цим і цим посиланнями.
РОЗМОВА ВСЕЛЕНСЬКОГО ТА МОСКОВСЬКОГО АБО ПРО МУЖНІСТЬ ВСЕЛЕНСЬКОЇ ЦЕРКВИ...
Якщо у попередньому розділі йшлося про розум церкви, то у цьому я б хотіла поговорити про її мужність. Той самий сайт Ортодоксія.інфо надрукував бесіду Вселенського патріарха Варфоломія та патріарха РПЦ Кирила 31 серпня. Тієї самої зустрічі, якої ми всі так боялися. Боялися, що Вселенський патріарх не витримає загроз та шантажу, з яким їздять російські церковники. Нам усім було достатньо радісної звістки, що патріарх Варфоломій не зламався і не відступився від свого рішення, а несподіваною розрадою на шляху до автокефалії стало оприлюднення стенограм розмови двох патріархів та присутнього тут митрополита Іларіона Алфєєва ("Лаврова" РПЦ).
Зазначимо, що грецький сайт створив пробну російськомовну версію, тож переклад розмови недосконалий, але більшість українських видань взяли його в роботу, відредагували – й десятки тисяч читачів побачили, що церква – це не лише побожність та розум, а ще й сміливість... Сміливість сказати патріарху, який тісно пов'язаний із Кремлем, про те, що українська паства РПЦ не сприймає. Що очільник РПЦ не може їздити до України, що про автокефалію просять український парламент та президент. Цікаво, що патріарх Московський оперував тими самими московськими аргументами, що українська влада – це 8%, хоча під зверненням парламенту стоїть більшість голосів народних депутатів, оперував штампами про спорідненість російського та українського народу та прохав про діалог (діалог – це такий інструмент затримки та гальмування події).
Прикметно, що Вселенський патріарх обізнаний із тими інтерв'ю та наклепами, які продукує РПЦ на адресу Вселенського і пригрозив присутньому тут митрополиту Алфєєву церковним прокляттям за те, що він оббріхує матір-церкву.
Московський патріарх: - Вважаю, що діалог – це більш корисно, аніж помилки, які порушуватимуть єдність православ'я.
Вселенський патріарх: - У жодному разі Вселенський Патріархат не порушив єдності й згоди. Це роблять ті, хто хочуть підривати авторитет Константинопольської Матері-Церкви, ті хто намагаються принизити її.
Московський патріарх: - Ви маєте на увазі нас, Святіший?
Вселенський патріарх: - Саме вас.
Московський патріарх: - Тому і ми приїхали сюди, Святіший, щоб роз'яснити це питання.
Вселенський патріарх: - Ви, Святіший, говорите про те, що у вас є мільйони віруючих і що ви володієте через це політичною силою. Але, скільки з цих мільйонів були хрещені? Скільки з них ходять до церкви на богослужіння? Для Православ'я колись число віруючих не було критерієм. Навпаки, завжди критеріями були святі правила, традиція і канонічний порядок.
І ще один епізод, який привертає увагу. Епізод, в якому Всесвятість пригрожує церковним прокляттям митрополиту Алфєєву – митрополиту, який відає зовнішньополітичним напрямком і вважається чи не найвпливовішим ієрархом РПЦ. "Церковний Лавров" РПЦ вдома щедро давав інтерв'ю, розповідаючи про те, що, мовляв, автокефалію купуватимуть за гроші. Але вперше, начебто безкарний та могутній, дипломат та "друг всєя правоохоронців Московського князівства" Алфєєв винувато стояв, коли його Всесвятість прямо запитував його про ці звинувачення. "Ви заявили, що президент Порошенко підкупив Вселенського Патріарха. Я вас питаю прямо: чи можете ви довести це? Якщо ви не можете, ви зводите хулу на Матір-Церкву – і вона накладе на вас прокляття", – сказав патріарх митрополиту, продовжуючи: "Це неприпустимо, коли ви свідомо брешете..."
* * *
Ці слова, це зіткнення двох позицій увійдуть у підручники історії, наукові роботі, публіцистичні статті. А особисто для мене вони є твердженням двох істин. Перша – що всі церкви-переможці, які спираються на силу своєї держави, є переможеними, коли церква спирається на Абсолют. І друга істина: не існувало тотальної ізоляції українського православ'я від світового. Вселенський Патріархат не хотів порушувати статус-кво, сподіваючись на силу та розум Москви та на об'єднавчі процеси, які та ініціює. Але зрештою зрозуміли, що Москва – постійне джерело розколу, бо Вселенський Патріархат завжди стежив за ситуацією в українському православ’ї, ієрархи Константинополя завжди мали спілкування із ієрархами УПЦ КП, а деякі грецькі та клірики Вселенського Партріархату (тепер я можу признатися) співслужили зі священиками Київського патріархату.
ПОЗИЦІЇ ПОМІСНИХ ЦЕРКОВ
Разом із тим, поступово починають формуватися позиції помісних церков. Про свою підтримку автокефалії заявив предстоятель церкви Кіпру.
Про м’яке невтручання та очікування заявила грузинська церква.
Православна Церква в Америці зробила заяву, яку можна потрактувати в обидва боки. Мовляв, вона підтримує РПЦ, але не припиняє євхаристійного спілкування зі Вселенською церквою.
Що там казати, єдність церкви – велика річ! От у неділю на акаунті Вселенської патріархії було співслужіння двох патріархів – Вселенського Варфоломія і Сербського Іренея. Що це означає? Як не дружила б Сербія із Росією, як не поділяла б імперські зазіхання, але вона не іде в розкол. Вона визнає першість Константинополя.
Цікавий і такий факт: одразу кілька джерел повідомили, що благочинному Нью-Йорка, керуючому патріаршими парафіями МП у США єпископу Іоанну Рощину відмовили у візі США. Ще один приклад того, що за слова слід відповідати. (Додамо, що Держдепартамент зробив заяву про підтримку прагнення України до автокефалії).
P.S. Не факт, що такий очікуваний нами Синод відбудеться у жовтні. Дати уточнюються. Ви бачите – які греки фундаментальні? Але переживати нема чого.
27 вересня Його Всесвятість знову запевнив, що право і обов'язок Вселенського Патріархату – оголосити Автокефалію Української Церкви. Все буде. Ну скільки вам можна повторювати?
Лана Самохвалова, Київ
Перше фото: EPA-EPA / EPA / Olivier Hoslet
