Законопроектом «Про пенітенціарну систему», розробленим в 2017 році Міністерством юстиції разом із низкою народних депутатів та міжнародних експертів, пропонується можливість заміни покарання у вигляді довічного позбавлення волі особам, які не мають високого ризику вчинення повторного правопорушення, на покарання на певний строк.

Заступник міністра юстиції Денис Чернишов пояснив, що, згідно з законопроектом, заміна може бути застосована, якщо засуджений відбув не менше 10 років ув’язнення та склав особистий план реінтеграції в суспільство. У такому разі довічне ув’язнення може бути замінено на 15 років, а обчислення строку нового покарання починається з дня заміни покарання більш м’яким.

Таким чином, наголошує він, засуджений матиме мотивацію ресоціалізуватися, бути готовим до повернення у суспільство.

В інтерв’ю Укрінформу Чернишов розповів, чому виникла потреба заміни довічного ув’язнення на конкретний строк відбування покарання, скільки необхідно коштів на реформування пенітенціарної системи та про ситуацію з залученням інвесторів для будівництва нових слідчих ізоляторів.

ДО КІНЦЯ ЦЬОГО РОКУ ЧЕРЕЗ НЕЕФЕКТИВНЕ ВИКОРИСТАННЯ ЗАКРИЮТЬ БЛИЗЬКО 10 УСТАНОВ ДКВС

- Чому гальмується ухвалення законопроекту «Про пенітенціарну систему», яким пропонується замінити довічне ув'язнення на покарання на певний строк?

- На жаль, досі не всі розуміють важливість пенітенціарної системи для безпеки суспільства, виправлення та ресоціалізації осіб, які вступили в конфлікт із законом.

В Україні серед майже 55 тисяч ув’язнених – всього півтори тисячі довічників, решта – після відбування покарання вийдуть на волю, ходитимуть з нами одними вулицями, мешкатимуть у сусідніх квартирах, відвідуватимуть магазини. Від того, якими вони вийдуть на волю, залежить безпека суспільства.

На жаль, суспільство ще не усвідомлює того, наскільки важливе нормальне функціонування пенітенціарної системи. Ми розуміємо, що зараз проводяться медична реформа, освітня, які, звісно, точно охоплюють більшу кількість осіб, ніж реформа пенітенціарної системи, але безпека суспільства – важлива.

Наприклад, людина отримала вирок довічного ув’язнення у 25-річному віці, а проживе, припустимо, 75. Виходить, 50 років із 75 вона проведе в неволі, й знаходитися в клітці протягом цього часу – дуже небезпечно і для засудженого, і для персоналу, про який теж треба думати.

Уявіть собі, якщо у людини, котра перебуває за гратами, немає жодної мотивації змінюватися, то який вчинок вона може скоїти, враховуючи те, що більше, ніж довічне ув’язнення, їй не дадуть?

А ми даємо цю мотивацію, люди починають працювати, ресоціалізуються.

Дійсно, на сьогодні, окрім інституту помилування, для довічників нема іншого шляху вийти на волю. Тим не менш, ми проводимо велику просвітницьку роботу, розповідаємо про досвід інших країн.

- Обговорюючи ініціативу щодо скасування довічного ув’язнення, згадують лише жінок. А як щодо ув’язнених чоловіків?

- Питання потрібно розділити на дві частини. Насамперед, всі мають розуміти, що сьогодні лише півтора відсотка жінок, а це – 23 особи серед загальної кількості довічників, відбувають пожиттєве позбавлення волі, і 98,5% складають чоловіки. У жінок динаміка змін набагато краща, аніж у чоловіків. У більшості цивілізованих країн, а іноді й у таких, які ми вважаємо не зовсім цивілізованими, в тій же Російській Федерації, вже відмовилися від довічного ув’язнення жінок.

Сьогодні в Україні максимальний термін ув’язнення, визначений законом, складає 15 років, далі суд призначає довічне. Ми пропонуємо зменшити цю прірву і вводити строк ув’язнення на 20 років, 25 тощо. Зараз у Кримінальному кодексі України таких строків немає.

Якщо людина готова повернутися в суспільство – треба її повертати. Так, це може бути через 20, 25 років, але довічне для жінок – недоцільно.

Разом із цим, промінь надії ми повинні надати й чоловікам, які відбувають довічне позбавлення волі, але важливо, аби читачі зрозуміли, що шанс вийти на свободу буде лише в тих осіб, які не нестимуть загрози суспільству, тобто буде низька ймовірність вчинення ними повторного правопорушення. Механізм заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк передбачений законопроектом «Про пенітенціарну систему».

Таким чином, ідеться про два різні інструменти, але які мають спільну мету – ресоціалізацію осіб, засуджених навіть довічно, збільшення безпеки суспільства та забезпечення безпеки наших співробітників. Адже більше, аніж довічне, особа не отримає, тому наш співробітник завжди перебуває в зоні ризику. І лише мотивація особи до змін у змозі зменшити ризик і для наших працівників, і для суспільства в цілому!

- А скільки коштує державі утримувати довічників?

- Окремо за категоріями не рахується — довічники це чи ні. Сума на утримання ув’язнених динамічно змінюється, оскільки змінюється вартість комунальних послуг, харчування.

Наприклад, коли я прийшов на посаду (заступника міністра юстиції – ред.) в 2016 році, то ця сума в середньому коливалася від 37 тисяч до 53 тисяч гривень на рік.

У цьому році будемо ще рахувати, бо закладали в бюджетний запит одні тарифи, а сьогодні маємо інші. Та сума, яку вам зараз назву, буде некоректною, оскільки 100% зміниться до кінця року.

Насправді, це теж проблема, бо фінансування деяких напрямів, наприклад, оплата комунальних послуг, складає 50-60%, а мало б – 100%.

Власне, через ці проблеми ми і почали процес оптимізації установ. До кінця цього року буде закрито близько 10 установ Державної кримінально-виконавчої служби (ДКВС) через неефективне їх використання. Таким чином, загальна кількість закритих установ ДКВС, з урахуванням двох попередніх років, складе 20, а це вже більш як двісті мільйонів гривень щорічної економії.

Також минулого року внаслідок заміни звичайних лампочок на енергоефективні ми зекономили на освітленні декілька мільйонів гривень.

Процес удосконалення відбувається постійно, проте є речі, які ми успадкували ще з часів Радянського Союзу, наприклад – систему безпеки. Уже й замінників деталей немає, а механізми ще є.

ОСНОВНІ ГРАВЦІ В ПИТАННІ ПЕРЕВЕДЕННЯ ЗАСУДЖЕНИХ З НЕПІДКОНТРОЛЬНИХ ТЕРИТОРІЙ УКРАЇНИ НА ПІДКОНТРОЛЬНІ – ОФІС ОМБУДСМЕНА

- Час від часу з’являється інформація про затримання керівництва або ж працівників СІЗО на вимаганні хабарів від ув’язнених, наприклад, у Львівському СІЗО, Київському, нещодавно – в Одеському. Як реагуєте на такі випадки? Чи є оголошені вироки?

- У більшості випадків, думаю, навіть у 95%, – це спільні операції відділів внутрішньої безпеки ДКВС із різними органами, залежно від підслідності: чи Національною поліцією, чи Державним бюро розслідування, чи Службою безпеки України, Національним антикорупційним бюро України.

Є певна кількість вироків, але, розумієте, — злочини різні. Не за всі злочини людина потрапляє за грати, хоча виправдувальних вироків не було.

- На початку лютого з пенітенціарних закладів у окремих районах окупованих території Луганської області передали 33 засуджених для відбування покарання на підконтрольній Україні території. Скільки ув’язнених передано загалом із ОРДЛО та Криму? Чи плануєте чергове переведення?

- Основна кількість засуджених була переведена з так званої «ДНР» – 199 осіб, із Криму перевели 12 осіб, ще два переведення засуджених — минулого року і в лютому цього року — з так званої «ЛНР» – 75 осіб. Загалом було переведено 286 осіб.

Питання переведення засуджених із непідконтрольних Україні територій на підконтрольні непросте. Основні гравці тут – Офіс Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, куди надходять клопотання про переведення.

Ми ж – учасники процесу, бо приймаємо цих засуджених, проводимо певні карантинні заходи.

Чи планується чергове переведення? Так, планується, а як скоро і в якій кількості – не можу вам сказати.

- Скільки лишається засуджених на непідконтрольних територіях Донбасу та в Криму?

- Якщо ми втратили контроль, то як можемо знати, скільки їх там лишилося? До нас навіть звертаються із запитаннями: в яких умовах там сидять наші родичі? Ми не знаємо, бо в нас немає контролю за тими територіями й можливості з’ясувати це питання.

Ми маємо інформацію, скільки було ув’язнених на момент втрати контролю України над певною частиною територій Луганської та Донецької областей і Криму.

Станом на початок 2014 року в установах АР Крим утримувалося 3295 осіб, в установах Донецької області – 9511 осіб, Луганської області – 6426 осіб. А скільки з них були звільнені й скільки так звані «ЛНР» та «ДНР» , окупаційна влада Криму винесли вироків і посадили нових осіб, ми не знаємо, тому що ці суди перед нами не звітують. Відповідно, будь-яка інформація, яку я надам, буде некоректною.

У ПРАЦІВНИКІВ ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ СИСТЕМИ НАЙНИЖЧІ ЗАРПЛАТИ СЕРЕД УСІХ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ

- Пригадую, ви говорили, що ніяк не можете домовитися з Міністерством фінансів про виділення необхідних коштів на пенітенціарну систему. Зрушення є?

- Пенітенціарна система – це країна в країні, та нас почули, за що дякую пані Маркаровій (Оксана Маркарова – міністр фінансів України – ред.), і вперше за десятиріччя виділено гроші на проведення капітальних ремонтів двох слідчих ізоляторів — Херсонського та Київського.

Нині триває підготовка проектної документації, проведення конкурсів і тому подібне.

Тим паче, це ж об’єкти певного рівня секретності, тому не всі можуть брати участь у проектуванні та проведенні ремонтних робіт.

Також зауважу, що за 2017-2018 рік зарплата працівників пенітенціарної системи піднялася у середньому більше, ніж на 230%. Чи це доганяє зростання вартості життя? Мабуть, ні. Тому зрозуміло, що люди невдоволені.

До того ж, зарплати в нашій системі найнижчі серед усіх правоохоронних органів. І це питання, яке я ставлю постійно на всіх урядових нарадах.

- А як щодо самих ув’язнених? У серпні минулого року омбудсмен заявляла про неналежні умови тримання ув’язнених Київського СІЗО. Як реагуєте на подібні заяви?

- Якби мої заяви відрізнялися від заяв омбудсмена, то між нами були б непорозуміння. Але я й сам говорю, що потрібні зміни.

Нині маємо наступне: у 10 колоніях хороші умови тримання, ще у 10 — нормальні, а більшість, особливо СІЗО, треба перебудовувати через невідповідність нормам.

Тому в таких заявах немає новини, бо я говорю про те саме.

Але пінг-понг нічого не вирішить. Треба братися за руки, йти до Міністерства фінансів, до Бюджетного комітету Верховної Ради і «вибивати» гроші на зміни.

- Ви оцінювали, скільки саме треба грошей на цю перебудову?

- Зрозуміло, що оцінювали. За нашими підрахунками, сума бюджетного замовлення на всю пенітенціарну систему, маються на увазі й будівлі, й система безпеки, сигналізація тощо, на три роки складає понад 20 мільярдів гривень.

Це ті гроші, які ми зможемо освоїти. А якщо говорити загалом, то навіть не буду називати суму, бо вона астрономічна.

Поки що в нас запитали, яка сума потрібна, ми відповіли. Далі, визначатимуться пріоритети.

- Наприкінці грудня минулого року відбулося відкриття відремонтованих приміщень Київського СІЗО. Начальник Адміністрації державної кримінально-виконавчої служби України Олександр Крикушенко заявляв, що переселення уже відбудеться до нового року. То чи відбулося?

- Поки що не відбулося, але відбудеться найближчими тижнями. Адже особи, які утримуються в СІЗО, повинні щодня виходити на свіже повітря до прогулянкового дворика, а його облаштування ще триває.

ІНВЕСТОРИ НАГОЛОШУЮТЬ НА НЕОБХІДНОСТІ ЗМІН УМОВ КОНКУРСУ ЩОДО БУДІВНИЦТВА НОВИХ СІЗО В КИЄВІ ТА ЛЬВОВІ

- У день відкриття оновленого корпусу ви заявили, що добилися від парламенту виділення коштів на ремонт «Катьки» (найстарішого корпусу Київського СІЗО – ред.), а з початку року мали почати роботи в основному корпусі Київського СІЗО. Почали?

- Будуть починати. Але знову ж таки повторюся: перше, що треба зробити – проаналізувати стан приміщень та будівель, де буде проводитися ремонт, тобто з’ясувати, який там фундамент, яке додаткове навантаження витримає, тощо. Ми хочемо поміняти вентиляцію, каналізацію, водопровід, які не змінювалися десятками років. Та й аналіз стану приміщень ні «Катьки», ні «Столипіна» (одного із найстаріших корпусів Київського СІЗО – ред.) ніколи не проводили.

Зараз цей аналіз триває. Після його завершення будемо вести переговори та готувати проекти.

У цьому році ремонтні роботи почнуться обов’язково.

Розумієте, не є метою просто знести якусь несучу стіну, щоб усе завалилося. Це ж історична будівля, і ми навіть не знаємо, як що збудоване, бо немає документації. «Катьку» ж збудували у 1859 році!

- За таких обставин чи не зручніше на місці старих будівель побудувати нові?

- У тому ж була мета проанонсованого кілька років тому конкурсу з державно-приватного партнерства, яким передбачалося, щоб інвестор збудував на ділянці, наданій державою, новий СІЗО, ввів би його в експлуатацію, туди б перевели в’язнів, а інвестору в розпорядження віддали б ділянку, де раніше був СІЗО.

Проте скільки переговорів ми не провели, а інвестори не бачать своїх прибутків у цьому проекті.

Та умови ув’язнених треба поліпшувати, тому ми звернулися до Міністерства фінансів із заявою про необхідність шукати на це гроші.

- То власне, що з цим проектом? Його заморозили?

- Проект відкритий. Якщо знайдеться інвестор, який бажає на цих умовах взяти участь у проекті, то двері йому відчинені.

Один інвестор уже зацікавився Львівським СІЗО, проте виникли певні проблеми.

Розуміємо, що без львівської міської влади ми нічого не зробимо, а вона зайняла позицію, що це історична будівля в центрі міста і хоче, аби її передали місту. А як бути з в’язнями?

Тому в нас викликав здивування надісланий Львівською міськрадою безапеляційний лист із цього приводу. Тим більше, що до нього ми мали кілька перемовин із паном Садовим (Андрій Садовий – міський голова Львова – ред.), і вже відчувалися позитивні зрушення у цьому питанні.

Тому скажемо так: потенційний інвестор є, але проект ще не затверджений. На комісії Міністерства юстиції ми розглянули той проект, вирішили, що його доцільно впроваджувати, але він ще повинен пройти фінансову експертизу в Міністерстві фінансів, економічну – в Міністерстві економічного розвитку і торгівлі. Процес триває.

Та при такому ставленні львівської влади є сумніви у простій реалізації цього проекту.

- Говорите, що інвестори не бачать своїх прибутків у цих проектах. Чи не плануєте змінити умови конкурсу?

- Що ви вкладаєте в слова «змінити умови»? Інвестор повинен побачити прибуток.

Наприклад, він будує СІЗО, на що витрачає близько трьох років, а може і більше, вкладає в це гроші, несе певні ризики. Потім інвестору треба зважити, скільки буде коштувати реалізація другого проекту — використання земельної ділянки, де стоїть приміщення СІЗО.

Інвестору треба з’ясувати з міською владою, що можна збудувати на цій ділянці, зрозуміти, який це може бути проект і скільки він коштуватиме.

От вони і рахують – чи варто їм вкладати гроші в ці проекти, чи краще вкласти в інші.

Якби держава дала під реалізацію проекту ще кілька ділянок, щоб можна було обирати, можливо, ситуація змінилася б.

Проте знову ж — всі рахують вкладення та ризики, тому на багатьох зустрічах від інвесторів лунала пропозиція повернутися до розмови після виборів.

Але умови конкурсу треба міняти. На цьому наголошують самі інвестори.

- Є готовність змінювати ці умови?

- Я хочу міняти, бо розумію, що без зміни нічого не відбудеться. Але ми спілкуємося з Фондом державного майна, з МЕРТом, з Мінфіном щодо того, як можна це зробити. В усіх думки різні, треба дійти консенсусу.

Це питання діалогу, щоб держава сформулювала свої бажання і готовність до співпраці та додаткового стимулу для інвестора.

Юлія Гайдіна. Київ

Фото: Шамкін Данііл