5 червня. Пам’ятні дати

Всесвітній день довкілля заснований згідно з рішенням Генеральної Асамблеї ООН від 15 грудня 1972 року в день відкриття Конференції ООН з проблем навколишнього середовища (Стокгольм, 5-16 червня 1972 року).

Всесвітній день довкілля покликаний спонукати якомога більше людей до активних дій, аби не допустити, щоб навантаження на природні системи життєзабезпечення планети, яке зростає з кожним роком, сягнуло своєї критичної межі.

Довкілля – це всі живі та неживі об’єкти, що природно існують на Землі або в деякій її частині. Земля, вода, повітря, флора і фауна – все це довкілля, на стан якого впливає маса чинників – від кинутого на землю недопалка, папірця, до величезних сміттєзвалищ і височезних труб промислових комплексів, що отруюють ядучим димом повітря мегаполісів; від убитого заради бивнів слона десь у Центральній Африці, до вирубаних декількох гектарів лісу у Закарпатті. Головну загрозу довкіллю становить людина – її байдужість, безкультур’я і безмежна жадібність.

Приймаючої країною відзначення Всесвітнього дня довкілля 2019 року, тема якого - забруднення повітря, стане Китай. Як зазначають організатори, щорічно внаслідок забруднення повітря в світі передчасно помирає близько 7 мільйонів людей, з яких близько 4 мільйонів - в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. Цьогорічна тема закликає уряди, промисловість, суспільства і громадян об'єднатися для вивчення можливостей відновлюваної енергетики та "зелених" технологій для поліпшення якості повітря в містах і регіонах світу.

Ювілеї дня:

94 роки від дня народження Миколи Плав’юка (1925-2012), українського громадського і політичного діяча, президента УНР в екзилі (1989–1992). У роки гітлерівської окупації України брав участь у діяльності націоналістичного підпілля. Наприкінці Другої світової війни переїхав до Німеччини. Здобув вищу економічну освіту в Мюнхенському університеті. З 1949 року проживав у Канаді, був одним з активних українських діячів громадсько-політичного життя в еміграції. 22 серпня 1992 року Плав’юк за рішенням Надзвичайної сесії УНРади 10 скликання спільно з головою уряду УНР в екзилі Самійленком та головою УНРади Воскобійником передав Президенту України Леоніду Кравчуку свої повноваження і мандат Державного Центру УНР в екзилі. Очолював Правління фундації ім. О. Ольжича в Україні.

88 років від дня народження Жака Демі (1931-1990), французького кінорежисера, сценариста. Зняв фільми: «Лола», «Шербурзькі парасольки» (1964, головний приз МКФ у Каннах), «Дівчата з Рошфору», «Ательє моделей», «Вісляча шкура», «Кімната в місті». Жака Демі називають одним із останніх представників французької «нової хвилі». Утім, порівнювати його, приміром, з Годаром не варто, так само, як і шукати в його фільмах екзистенційних глибин. Фільми Жака Демі надзвичайно легкі та іскристі. Переважно це мюзикли, де всі співають, танцюють і всіляко радіють життю, або ж казка на кшталт «Віслючої шкури», знята за мотивами однойменного твору Шарля Перро. Музику майже до всіх фільмів Демі написав славнозвісний Мішель Легран. Найвідоміша кінострічка Демі – «Шербурзькі парасольки». Музику з неї можна почути будь-де: і в київській маршрутці, і в барі Буенос-Айреса. Ще одна неоціненна заслуга Жака Демі – саме він відкрив зірку Катрін Деньов, світова слава до якої прийшла після «Шербурзьких парасольк». До Демі Деньов була черговою музою Роже Вадима («пігмаліона з Житомира» як про нього сказав відомий кінокритик), котрий затято намагався зробити з неї копію Брижіт Бардо. Жак Демі разом із дружиною Аньєс Варда допоміг віднайти молодій французькій актрисі свій неповторний образ – холоднуватої й водночас надзвичайно чуттєвої блондинки з аристократичними манерами. У Демі Катрін Деньов знялася у чотирьох фільмах. І хоча боготворила вона інших, зокрема Бунюеля, але була глибоко вдячною і Демі. Помер французький кінорежисер доволі рано – 59-річним від СНІДу. Творчістю Демі надихались такі різні кінорежисери як Шанталь Акерман і Андре Тешіне. Без Демі не було б «Лоли» і «Лілі Марлен» Фассбіндера, фільмів Альмодовара, Вонг Кар Вая. Тобто, вони були б, але іншими.

Сьогодні виповнилося б 36 років Аміні Окуєвій (1983-2017), відомій громадській активістці, військовослужбовцю. Окуєва народилася в Одесі, пізніше жила в Москві і Грозному, у 2003 повернулася в Україну. Закінчила Одеський медичний університет за спеціальністю «хірургія». Зі своїм чоловіком Адамом Осмаєвим, який переховувався в Україні від переслідувань з боку російських спецслужб та кадировців, активно обстоювала ідею визволення Ічкерії від окупації та відновлення державної незалежності цієї країни. Приймала участь в житті чеченської діаспори. Під час Революції Гідності Окуєва вступила до «Самоборони», де була лікарем 8-ї Афганської сотні. Від самого початку російської агресії Аміна перебувала в зоні АТО разом зі своїм чоловіком. Вона захищала східні кордони України, служила у батальйоні «Київ-2» та долучилася до створення чеченського добробату імені Джохара Дудаєва. Однак, наприкінці 2016 Окуєва звільнилася та приїхала у Київ. Цікаво, що Аміна Окуєва сповідувала мусульманство і завжди носила хіджаб: і на фронті, і в повсякденному житті. В Києві на Окуєву було здійснено два замахи: перший 1 червня 2017 року. Тоді нападник назвався французьким журналістом і запросив подружжя на зустріч, а потім у машині вистрілив в Осмаєва, після чого Окуєва вистрілила у відповідь. Після замаху Окуєвій та Осмаєву надали державну охорону, однак згодом вони від неї відмовились. Другий замах, 30 жовтня 2017 року, для Аміни Окуєвої виявився фатальним.

Роковини смерті:

15 років із дня смерті Рональда Вілсона Рейгана (1911-2004), американського державного і політичного діяча, 40-го президента США (1981–1989), одного з найвпливовіших і найвідоміших політиків світу другої половини ХХ ст. Другий у повоєнній історії США президент, котрого обирали два строки поспіль. Саме за Рейгана, наче у підтвердження його, колись сказаних слів: «Ось моя стратегія щодо холодної війни: ми виграємо, вони програють», закінчилась «холодна війна» (3 грудня 1989, а за два роки розпався і Радянський Союз). Рейган, як мало хто з американських президентів цікавився Україною. Ще у 60-х роках, коли був голлівудським актором, входив до складу Комітету з будівництва пам’ятника Тарасу Шевченку у Вашингтоні, спорудженому всупереч дипломатичному тискові Москви і протидії потужних антиукраїнських сил в Америці. Він був першим американським президентом, котрий знав багатьох українських політв’язнів поіменно. Його безкомпромісна позиція щодо політичних репресій і систематичного порушення прав людини у комуністичному світі була відома всім. Після звістки про закатованого у радянському концтаборі Валерія Марченка Рейган заявив, що «його загибель ставить нас перед фактом трагічної ситуації з людськими правами в Радянському Союзі, яку рішуче засуджують усі американці». Напередодні переговорів з Горбачовим він передав радянському лідеру списки тих, кого необхідно звільнити, і той змушений був йти на поступки. Безпрецедентною подією стала й зустріч Рейгана у посольстві США під час його візиту до Москви у травні 1988 року зі 150 дисидентами, проведення якої він домігся всупереч протидії Кремля (українських дисидентів представляли Іван Гель, Ольга Горинь, В’ячеслав Чорновол та Михайло Горинь). Саме в період перебування Рейгана в Білому домі українська громада мала найбільший вплив на державну політику США. На Тиждень поневолених народів у Білий дім запрошували не лише представників балтійських держав, анексії яких Радянським Союзом офіційний Вашингтон ніколи не визнавав, а й політичних діячів української діаспори. За півтора десятиліття до того, як в Україні було проголошено День пам’яті жертв голодоморів і політичних репресій, він перший із президентів США звернувся до американців, згадавши про найбільшу національну трагедію в нашій сучасній історії. У жовтні 1984 року Рейґан скріпив своїм підписом закон, що санкціонував створення Комісії з дослідження голоду в Україні. Вона перша на державному рівні дійшла висновку, що «Сталін і його оточення вчинили геноцид проти українців у 1932–1933 роках». Лідер «Солідарності» і перший президент посткомуністичної Польщі Лех Валенса відгукнувся на смерть Рейгана наступними словами: «Йому ми завдячуємо своєю свободою. Це рідко говорять ті, хто жив під гнітом півстоліття, поки 1989 року комунізм не було повалено. Поляки боролися за свою свободу тривалий час, тому вони особливо шанують тих, хто надавав їм підтримку. Ця підтримка була випробуванням дружби. Президент Рейган був таким другом. 9 жовтня 1982 року у відповідь на те, що «Солідарність» було поставлено поза законом, він у радіозверненні оголосив про запровадження торговельних санкцій проти Польщі. Я розрізняю два типи державних діячів. Деякі з них ставляться до політики як до тактичної гри, в якій вони не розкривають своєї особистості і втрачають своє обличчя. Однак є лідери, для яких політика – засіб захисту та утвердження цінностей. Для них – це моральне прагнення. Лише такі політики великі. Роналд Рейґан був одним із них».