16 червня. Пам’ятні дати
Трійця, або як кажуть здавна в народі Зелені свята, після Великодня та Різдва вважається одним із найбільших свят. Святкується завжди у неділю сьомого тижня після Пасхи.
В книзі Діянь апостолів ідеться, що через 50 днів після воскресіння Христа Богоматір, апостоли і учні Христа зібралися разом. Вони очікували обіцяного Вчителем хрещення Святим Духом. З шумом, схожим на вітер, Святий Дух зійшов на них у вигляді язиків полум’я (до речі, давньоєврейською «дух» і «вітер» - тотожні). Після цього апостоли заговорили різними мовами, чим дуже здивували оточуючих. Так збулася обіцянка Христа: Святий Дух став наставляти учнів, давав їм сили творити чудеса в ім’я Бога і проповідувати християнство по всьому світу.
Хрещення учнів Христа Святим Духом вважається днем народження християнської Церкви. За православним ученням, саме Святий Дух освячує Церкву і об’єднує віруючих, даючи їм можливість долучитися до Бога. Дар Святого Духа, котрий отримали апостоли в день П’ятидесятниці, всі віруючі отримують через таїнства хрещення і миропомазання. Свято П’ятидесятниці зветься також Трійцею, бо цього дня Господь уперше проявився в усіх своїх іпостасях – як Бог Отець, Бог Син і Бог Дух Святий.
П’ятидесятницю почали широко відзначати з IV століття, після прийняття церквою догмата про Трійцю – визнання існування єдиного Бога з одночасним визнанням трьох його проявів (ликів, іпостасей). Цього дня у православних храмах виконується одна з найурочистіших та найвеличніших служб у році: підлогу храму устеляють свіжоскошеною травою, ікони прикрашають гілками дерев. Напередодні П’ятидесятниці, в суботу, християни вшановують пам’ять спочилих родичів – ця субота має назву Троїцької батьківської суботи. У понеділок святкують День Святого Духа.
Так як богослужінню Церкви притаманна своя кольорова гама, яка допомагає передати смисл церковних подій, то колір Трійці – зелений. Він символізує вічне життя і є кольором третьої іпостасі Трійці – Святого Духа, що дає життя по волі Бога Отця за участю Бога Сина. Зеленню прикрашаються храми, зеленого кольору є вбрання священиків.
Тиждень після Трійці називається седмицею першою після П’ятидесятниці і під час нього не постують. Закінчується він неділею всіх святих і заговинами на Петрів піст, який цього року буде тривати з 24 червня по 11 липня.
В Україні церковна традиція святкування цього свята доволі міцно переплелася з дохристиянськими віруваннями. Для українців Зелені свята здавна були найпоетичнішим святом, тісно пов’язаним з природою, світом живих і померлих. Трійця надзвичайно багата на всілякі обрядодії, які в кожному регіоні свої. Можна згадати і «завивання вінків», і «русалії» («русальський тиждень»), і обряд «водіння Тополі» на Полтавщині, «водіння Верби» на Чернігівщині чи «Куста» на Поліссі, і обряд поминання покійників «діди» тощо.
Трійця – це остаточне прощання з весною і зустріч літа. «Трійця, - казали з цього приводу, - трьома святами багата: квітами, травами й рум’яним літом».
Разом з тим, сьогодні в Україні вперше офіційно відзначається День батька. Свято було встановлено указом Президента від 18 травня 2019 року «З метою створення сприятливих умов для зміцнення інституту сім'ї як основи суспільства і визнання на державному рівні ролі батька у вихованні дітей...» День батька в Україні доволі молоде свято, проте у світі його відзначають вже пів-століття. З'явилося воно в США в 1910 році й відзначали його спочатку 19 червня. Ініціаторкою цього зворушливого родинного свята була жінка – місіс Додд з міста Спокан, штат Вашингтон. Таким способом вона хотіла висловити вдячність власному батьку Вільяму Смарту, який після смерті дружини, котра померла після шостих пологів, виховав самотужки шістьох дітей. Чоловік був ветераном громадянської війни, сім’я мешкала на фермі в Арканзасі. У 1972 році День батька став національним святом, а відзначати його стали в третю неділю червня.
Сьогодні ж українські медики відзначають своє професійне свято - День медичного працівника. Свято встановлене згідно з Указом Президента від 3 червня 1994 року і відзначається щорічно, в третю неділю червня. Цей день – професійне свято усіх тих, то пов’язав своє життя з медициною. А це не лише лікарі, а й фельдшери, медсестри, санітари. Цікаво, що медики ще двічі на рік мають привід для святкування – 12 травня у День медичної сестри та в перший понеділок жовтня у Міжнародний день лікаря. Україні є ким і чим пишатися. Її внесок в галузь медицини надзвичайно великий. Без наукових відкриттів у вивчення людини і збереження її здоров’я, зроблених видатними земляками, світова наука є неповною. Вчені-медики і лікарі України, часто ризикуючи власним життям, рятували людство від страшних епідемій, знаходили ефективні методи діагностики і лікування тяжких хвороб. Вітчизняна медицина немислима без імен Миколи Амосова, Володимира Беца, Олександра Богомольця, Данили Заболотного, Іллі Мечникова, Миколи Стражеска та багато інших. Чимало представників української медицини, одні з яких, не маючи можливості розвивати національну науку, змушені були працювати в «чужих землях», а інші, хоч і досягли видатних успіхів на батьківщині, лишилися невідомими світові, а з часом були призабуті й на рідній землі. Нині українські медики, так само як і українське суспільство, переживають непрості часи: війна на сході нашої країни, безгрошів’я, падіння престижу професії, реформування медичної галузі. Втім, попри негатив, попри інерцію і спротив, зміни відбуваються. Хочеться вірити, що в результаті цього стане ліпше всім: і українським хворим, і українським медикам.
Ювілеї дня:
102 роки від дня народження Кетрін Грем (1917-2001), американського видавця, виконавчого директора і президента газети Washington Post і тижневика Newsweek, легенди світового медіабізнесу. Кетрін Грем називали «залізною леді американської журналістики», але до того, як здобути таке промовисте прізвисько, вона зовсім не була «залізною». Так, Кетрін належала до вищих прошарків американського суспільства – вона народилася в родині фінансиста і видавця Юджина Меєра (у 1933 він купив за 825 тисяч доларів збиткову газету Washington Post; 1946 президент США Гаррі Трумен поставить його першим президентом Всесвітнього банку), здобула чудову освіту, потім вийшла заміж за успішного видавця і політтехнолога Філіпа Грема – надзвичайно чарівного чоловіка, дотепного і активного. Роль Кетрін була доволі скромною – така собі зразкова степфордська дружина, бездоганна в усьому. Вона мала опікуватися лише сім’єю: будинок, діти (їх було четверо), світські прийоми. Пряма спина і стримана приязна усмішка на обличчі за будь-яких обставин. Так її виховали ще з дитинства – в батьківській родині панував культ етикету, але була відсутня любов. Тому дівчинка росла дуже невпевненою: ні в собі, ні в тому, що вона робила. Натомість Філіп бездоганністю не вирізнявся: про його чисельні романи знали всі на світі, він любив випити, до того ж, дозволяв привселюдно принижувати дружину. Все змінилося після самогубства Філіпа у 1963 році. Кей Грем вимушена була тимчасово очолити видавничий концерн Washington Post Company, але виявилося, що це надовго. 46-річна домогосподарка, яка до того й уявлення не мала, як то керувати медіахолдингом, доволі швидко увійшла в курс справ, зрозумівши механізми дії всього концерну. Саме за Кетрін Грем Washington Post стала одним із найвпливовіших видань США. І саме The Washington Post, незважаючи на всі зусилля адміністрації президента Ніксона, опублікувала секретний звіт, підготовлений Пентагоном за результатами війни у В'єтнамі, а потім добірку матеріалів, які ініціювали «Вотергейтський скандал», в результаті якого Ніксон змушений був піти у відставку. В 1997 році Кетрін видала мемуари «Особиста історія» – скромно стримані і водночас дуже відверті, у яких немає жодного натяку на жаль до самої себе та фальшивих сантиментів. Книга була удостоєна Пулітцерівської премії. Похорони Кетрін Грем у липні 2001 року стали подією національного масштабу. Тисячі американців – як звичайних громадян, так і представників політичного, інтелектуального істеблішменту США стояли під палючим сонцем, аби віддати данину пам’яті цій дивовижно сильній жінці, яка змогла вийти за межі м’якої гендерної сегрегації, збудувати успішну кар’єру, стати сильним, мудрим і далекоглядним керівником. Всупереч усьому.
Цього ж дня народився Ірвінг Пенн (1917-2009), американський фотограф, один з найвпливовіших фотографів ХХ століття, гуру в царині фотографії моди. Брат кінорежисера Артура Пенна (1922-2010). До того як стати визнаним фотомитцем, Ірвінг Пенн доволі довго шукав себе: навчався в Школі мистецтв при Філадельфійському музеї (нині університет мистецтв), був дизайнером, художником. З 1940 року працював асистентом легендарного арт-редактора Vogue Олександра Лібермана (до речі, киянина). Перша фотографія Ірвінга Пенна на обкладинці Vogue з’явилася 1 жовтня 1943 року. Співпраця фотохудожника з журналом (американським, британським і французьким виданнями) тривала майже до останніх днів життя Ірвінга Пенна. Він був одним із перших, хто почав фотографувати модель на однорідному білому чи сірому тлі, поміщав модель в куток тощо. Пенн співпрацював з найбільшими і найвідомішими будинками моди, але згодом втратив інтерес до фешн-індустрії й почав займатися художнім фотопортретом і натюрмортом, перейшовши на чорно-білу гаму. «Зйомка тістечка теж може бути мистецтвом», - зауважив якось фотограф, котрий фотографував чи не всіх знаменитостей сучасності, починаючи з Пікассо, Далі й Хічкока й закінчуючи Кейт Мосс. Світлини Пенна знаходяться в багатьох найбільших колекціях, включаючи Музей сучасного мистецтва в Нью-Йорку, Музей Метрополітен, галерею американського мистецтва Addison, Балтиморський музей мистецтв. Його персональні виставки проводились, зокрема, в нью-йоркському Музеї Метрополітен і Національній галереї у Вашингтоні.
Роковини смерті:
День пам’яті Михайла Сороки (1911-1971), відомого українського політичного діяча, правозахисника, члена ОУН, багатолітнього в’язня польських і радянських концтаборів. В ув’язненні Михайло Сорока пробув 34 роки – половину свого життя. Його дружина – Катерина Зарицька віддала мордовським концтаборам 25 років. Після чотирьох місяців щасливого сімейного життя, 22 березня 1940 р., за причетність до діяльності ОУН Михайло Сорока і Катерина Зарицька були заарештовані більшовиками і вже більше ніколи в житті не бачили одне одного. Їхній єдиний син Богдан (нині відомий український художник-графік), народився у львівській тюрмі у вересні 1941 року, і вже з перших років свідомого життя став об’єктом психологічного терору чекістів. У 1952 році Михайла Сороку звинуватили у зраді батьківщини, антирадянській агітації, організації підпілля та підготовці повстання, що за його відсутності відбулося у Воркутинських таборах. Після жорстокого слідства його засудили до смертної кари, яку замінили на 25 років неволі. 1954 року Михайло Сорока, перебуваючи у Степлагу, брав участь у Кенгірському повстанні політв’язнів, написав гімн повстанців «У гарячих степах Казахстану». Від 60-х років він відбував покарання у Мордовських таборах, в одному з яких і відійшов у вічність 16 червня 1971-го на 60 році життя. Скрізь, де був Михайло Михайлович, він організовував літературні, історичні, релігійні вечори, підтримував в’язнів духовно та ідеологічно, за що його вважали ідейним патріархом політв’язнів радянських концтаборів. Задовго до смерті Михайло Сорока виклав власне життєве кредо в одному із листів: «… Я нікому ніколи не вдіяв кривди свідомо… Доки буде панувати несправедливість, брехня, кривда, утиск – доти мені буде погано жити, бо я боротимусь з тим. І тому, що найчастіше силу мають ті, що послуговуються перечисленим, вони триматимуть за ґратами тих, хто виступає проти панування зла…»
