Український режисер з Криму, колишній в'язень Кремля Олег Сенцов після повернення в Україну в рамках обміну заручниками потрапив у справжній вир подій: зустрічі, інтерв'ю, презентації його книг, закордонні візити. Цього тижня Олег побував на знаменитому Франкфуртському міжнародному книжковому ярмарку, найбільшому у світі. Тут презентували його книгу «Жизня» в німецькому перекладі. Також на Українському національному стенді представлена його нова книга «Маркетер», яку Сенцов днями презентував удома.
Автор спілкувалася із Сенцовим через кілька днів після його звільнення, коли він був запрошений до Берліна. Коли вдалося поговорити з Олегом на виставці, на нашому стенді, він виглядав іншою людиною — часто посміхався, сміявся і відчував себе зовсім не так скуто, як буквально нещодавно. І погодився відповісти на кілька запитань Укрінформу.
Я ЩЕ НЕ НАПИСАВ ЖОДНОЇ ХОРОШОЇ КНИЖКИ
- Олеже, вашу книгу «Жизня» переклали німецькою. Вона представлена на виставці ...
- З'явилася — і добре.
- Чи сподіваєтеся Ви, що її перекладуть багатьма іншими мовами?
- Я пишу книги; якщо купують і перекладають — добре.
«Жизня» переклали п’ятьма мовами. Добре. Перекладатимуть далі — добре.
Написав нову книжку «Маркетер», писатиму ще. Перекладатимуть — добре. Від мене це не залежить. Від мене залежить тільки писати хороші книги. Написав, віддав до видавництва, далі вже не моя робота.
- Коли може з'явитися наступна хороша книга?
- Не знаю. Я ще жодної хорошої не написав (сміється).
- На національному стенді ви — один із хедлайнерів. Можна навіть почути, як Ви читаєте уривок із книги. Ви самі вибирали, що читати?
- Ні, мене змусили це робити. Було дуже неприємно. Але довелося піти назустріч організаторам.
Вони мене змусили практично.
- Ви самі обрали б інший фрагмент?
- Я б ніякий не обирав. Я ж письменник. Письменник в лапках з маленької літери. Я ж не диктор. Вони просто переплутали.
- В останні дні презентації ваших книжок проходять регулярно, і в Україні, і за кордоном. Вас це напружує чи Вам це лестить?
- Лестить???
Спокійно до цього ставлюся. Це частина мого життя, яке триває. Усередині мене це ніяк не стосується.
УЖЕ МОЖУ НОРМАЛЬНО СПАТИ
- Давайте трохи про життя. Уже майже півтора місяця, як ви повернулися. Можете сказати, що життя увійшло в нормальне русло, нормальну колію?
- У нормальне ще не увійшло, але вже стало трохи спокійніше. Я вже став зараз нормально спати. Перший тиждень взагалі важко спалося, не міг заснути. Якось все потихеньку устаканюється. До нормальності ще далеко, але вже стало легше.
- Побутові проблеми вже більш-менш повирішували?
- Є хоч одна людина, яка вирішила до кінця свої побутові проблеми? (Сміється).
- Влада обіцяла вам квартиру в Києві. Обіцянку виконала?
- Я знаю, що всім уже купили квартири. Проблема в мені: ми не можемо вибрати варіант, тому що у нас велика сім'я і хочеться вибрати щось більш-менш прийнятне для всіх. Але ми вже на фінішній прямій.
Тобто проблема не в них, а в мені. У мене було мало часу для цього. Зараз я цим питанням зайнявся, сподіваюся, що ми його в найближчі кілька тижнів закінчимо.
- А поки де перебиваєтесь?
- Винаймаємо квартиру.
КОЛИ НАСТАНЕ ЧАС ВИХОДИТИ НА ВУЛИЦЮ, ВИЙДУ
- Ви в понеділок приходили підтримати акцію за звільнення Марківа. У деяких випадках, за кордоном, наприклад, ця акція проходила паралельно з акцією «Ні Капітуляції». Ви підтримуєте цю ініціативу?
- Якби я її підтримував, я б на неї прийшов і виступив серед перших. Це різні речі.
Хтось хоче скористатися цією ситуацією. Я бачу ці ігри, і вони мені не дуже подобаються.
Є люди, які щиро переживають за Україну, я теж переживаю. Але, як я вже писав у Фейсбуці, поки виходити зарано, тому я не виходжу. Щойно я побачу, що треба виходити, я вийду. От і все.
- А як же «формула Штайнмаєра», яку багато хто вважає зрадою?
- Поки нічого страшного не сталося. Зеленський виконує те, що підписав Порошенко. Я не розумію, чому Порошенкові це не подобається.
- А вам, з урахуванням Вашого сумного досвіду, є що порадити команді президента, як не потрапити в пастку Путіна?
- Я не даю поради.
У нинішньої влади є своя голова на плечах. Там не одна людина. Слава богу, там є дуже багато хороших хлопців. Я сподіваюся, що вони все розуміють і все зроблять.
А те, що вулиця виходить, це їм (владі - авт.) як зайве попередження: хлопці, не загравайтеся, розумійте, що Україна тут.
- Контрольна функція суспільства ...
- Так, так. Тому це дуже добре.
Я не те щоб не підтримую ці протести, я на них не виходжу поки, тому що вважаю, що ще нічого страшного не сталося. Те, що люди виходять, це добре, вони показують державі: ви дивіться, обережніше, ви підійшли до небезпечної теми, небезпечної межі, не переступіть її. А держава у відповідь посилає меседж: так, ми розуміємо, не переживайте, ми все проконтролюємо.
Подивимося, як будуть розвиватися події далі. Я не поспішаю зазвичай з висновками. Не біжу кудись відразу.
СТРАШНА НЕ ЗУСТРІЧ З ПУТІНИМ, А ЗАГИБЕЛЬ НАШИХ ЛЮДЕЙ
- Але Ви не вважаєте, що Зеленський не повинен зустрічатися з Путіним? Чимало людей вважають це неприпустимим, кажуть, що Путін неодмінно обдурить і затягне Україну в такі пастки, з яких нам вже буде не вибратися ...
- Знаєте, зустрітися з Путіним — нічого страшного. А ось коли дівчинка Ярослава гине від кулі снайпера, це погано. Ось це погано.
Якби було все зроблено нормально і було розведення військ, з дотриманням двокілометрової «сірої зони», вона б не загинула.
Ось це важливо. А зустрітися з Путіним — не проблема. Проблема у загиблій дівчині. І в усіх, хто гине практично щодня. Ось у чому проблема.
ГОВОРЮ ПРО УВ’ЯЗНЕНИХ ПОСТІЙНО
- Ви вже багато разів говорили, що будете опікуватися питанням повернення наших політв'язнів, у Росії їх ще 87...
- Щоразу, коли мені до рук потрапляє мікрофон, я про це говорю. На кожній своїй зустрічі, яких я проводжу дуже багато, але не всі афішую.
У мене немає жодних інструментів, щоб це зробити (звільнити — авт.). Усе, що я можу, — це достукатися до тих людей, від яких залежить не лише ухвалення якихось рішень, а й загальна підтримка.
- Ви маєте на увазі іноземних політиків?
- Наших не потрібно вмовляти.
Я з послами зустрічаюся в Україні, представниками ЄС. Багато зустрічаюся. Просто не всі ці зустрічі озвучую. Не всі мають офіційний характер. Але у мене регулярно відбуваються бесіди, і я всюди це питання порушую, бо розумію, що є якимось символом. Я не маю жодного морального права про них забути. Я — людина, я розумію, як вони почуваються. Тому роблю, що можу.
- Наприкінці листопада Ви будете Брюсселі, в Європарламенті, Вам вручать премію.
- Так, там буде сесія, вони хочуть, щоб я виступив.
Це мало бути у жовтні, після цієї виставки, просто перенеслися дати.
Я поїду.
- Ще якісь візити найближчим часом?
- Якщо я Вам відкрию графік, то до кінця року там все розписано. Щотижня практично нова країна. Я їду і роблю все, що можу. Це громадська робота, яку я зараз роблю, оскільки до мене існує певний інтерес.
МАТЧ УКРАЇНА — ПОРТУГАЛІЯ УВІЙДЕ В ІСТОРІЮ
- Життя на волі складається не лише з роботи й громадських обов'язків. Ви ось відвідали матч Україна-Португалія. Ви взагалі «буйний» уболівальник? Кричите, розмахуєте банерами і шарфиками?
- Я — інтроверт, у мене все всередині.
З приводу матчу я все написав у Фейсбуці. Мені додати нічого. Ми перемогли, ми — Молодці! Такої збірної, як ця, я давно у нас не бачив. І я радий, що у нас така команда, яка не перемогла випадково, а саме перемогла заслужено, особливо в цей день, День захисника України. Це подарунок, це супер! На мою думку, цей матч увійде в історію. І я радий, що я на ньому був.
ТРЕБА ПРАЦЮВАТИ І ВСЕ БУДЕ ДОБРЕ
- У в’язниці у Вас не було доступу до об'єктивної інформації про те, що відбувається вдома, в Україні. Тепер Ви повернулися. Ви не розчарувалися в реальності?
- Я, перебуваючи там, всі 5 років, намагався розуміти й дізнаватися, що відбувається в Україні. Зараз у мене ширші можливості для цього. Я більше дізнаюся, я читаю все, що можу, в Інтернеті, новини. І, перш за все, спілкуюся з людьми. Простими людьми, а не тільки на високому рівні.
- Шоку ви не зазнали після ейфорії, якщо була ейфорія?
- Не було ейфорії.
Все дуже важко. Треба працювати, щоб було добре. От і все.
- Олеже, журналісти вам докучають проханнями про інтерв'ю. Яке журналістське запитання дратує Вас найбільше?
- Усі! (Сміється).
Ольга Танасійчук, Франкфурт-на-Майні
Фото автора