Музей Небесної Сотні: Майдан, що не відпускає
Музей Небесної Сотні в Івано-Франківську відкрили 11 вересня 2015 року. Майже за рік по тому, як закінчились події на Майдані. Жодну річ тут досі не називають артефактом чи експонатом. Лише пам’яттю про Героїв, які загинули під час Революції Гідності. І таких «речей пам’яті» тут понад 800.
Серед них – особисті речі майданівців, їх портрети, а ще – художні полотна та інсталяції, які візуально повертають людей у ті події. Їх автор – івано-Франківський художник Роман Бончук, якому й належить ідея створення цього Музею Небесної Сотні.
НАТХНЕННЯ І СИЛИ НЕБЕСНІ
«Всі картини, які я побачив на Майдані, досі не відпускають мене, тримають… Пам'ять художника фіксує емоції, а їх тоді було безліч. Це і хвилювання, й безсонні ночі, й переосмислення – що буде далі, що нас чекає... Я часто приїжджав автомобілем на Майдан, робив там замальовки, спілкувався з людьми, возив їм допомогу. Це був постійний рух і розуміння того, що те, що тут твориться й відбувається, має стати віддзеркаленням у творчості й це – мій обов’язок. Пам’ятаю, тоді я часто заїжджав у гості та спілкувався з Любомиром Гузаром. Це були розмови про Україну, про Майдан, про людство. Можливо, те одухотворення, яке я отримував від Блаженнішого, спричинило в мені просто «вибух» майданівських робіт. Тоді я створив понад тисячу полотен», – пригадує Роман Бончук.
Він зізнається, у той період писав усе: як починався Майдан, як розгортались події, портрети окремих людей, загиблих Героїв. Деякі полотна залишав у себе, інші просто дарував людям.
«Я був окрилений цим завданням. Відчував себе маленьким механізмом у величезному вирі подій, які потребують збереження… Коли Ікону Героїв Небесної Сотні люди масово обговорювали в усіх містах, я на закинутих заводах починав проєкт діорами Майдану. Мене не полишало натхнення і тоді здавалось, що цей процес керувався Силами Небесними», – пригадує художник.
Скільки часу він писав діораму Майдану, Роман Бончук не пам’ятає. Каже, тоді ця робота стала його життям і все, до чого він прагнув, – це працювати безперервно. Єдина проблема, яка виникла в той час: як натягнути полотно довжиною у 27 метрів півколом. Вирішити технічне завдання допомогли інженери, а коли картин назбиралось достатньо, художник звернувся за допомогою до тодішнього народного депутата Олександра Шевченка. Розповів про ідею створення Музею. Нардеп не відмовив, запропонувавши для цього приміщення площею майже у 500 квадратних метрів. Так почались масштабні роботи, аби втілити концепцію Музею Небесної Сотні та адаптувати будівлю під емоційні експозиції.
Нині Ікона Героїв Небесної Сотні й діорама Майдану – у головній частині Музею. На діорамі – 92 дні Революції Гідності. Біля неї – інсталяція, яку допомогли створити небайдужі.
«Двері Музею були постійно відкритими. Люди приносили сюди речі майданівців, свої вірші, спогади… Кожна бруківочка тут отримала текстове навантаження. Почався рух, який уже не можливо було ні контролювати, ні передбачити. Музей ніби самостійно почав жити – і це життя тут не припиняється й досі», – стверджує Роман Бончук.
ЩИТИ ЯНГОЛІВ І РОМАНОВІ ЦУКЕРКИ
«Все, про що я розповідаю на екскурсіях у нашому Музеї, побудовано на розповідях людей, які були на Майдані», – запевняє адміністратор Музею Небесної Сотні, екскурсовод Світлана Картуш.
Вона пригадує, останню таку історію в Музеї оповів незнайомець зовсім недавно. Свого імені він не назвав, але екскурсовод упізнала в літньому чоловікові героя документального фільму про Майдан, відзнятого неформальним кінооб’єднанням «Вавилон'13». Чоловік довго стояв біля діорами Майдану, вдивлявся в портрети Героїв Небесної Сотні, а тоді повідав свою історію.
«Наші хлопці стояли на Майдані без жодного захисту. Для протидії силовикам, які були зі зброєю, ми використовували бруківку, каміння, коктейлі Молотова. Хлопці підбігають на певну відстань, аби кинути це в бік силовиків, які наступають – і повертаються до своїх. Раптом між обома шеренгами ніби виростає худенька юна дівчина. На вигляд – 17 років. Вона спостерігає, що чоловік, кинувши каміння, повертається, а йому в спину вже ціляться зі зброї. Тоді ця тендітна дівчинка підбігає до майданівця і, прикриваючи йому спину, разом із ним повертається на безпечну позицію… І так щоразу, з кожним, не думаючи про те, що її спина – під прицілом і нічим не захищена. Коли придивились, чим же вона оберігає хлопців від куль, побачили, що це були звичайні пластикові двері. Ось такі там були щити і янголи-охоронці», – переповідає Світлана Картуш історію очевидця і додає –таких розповідей у Музеї вона почула дуже багато. А ще тут часто плачуть і залишають сокровенне.
«Не прийдеш ти, Ігорку, вже більше до мене. Не спитаєш: «Як ти, мамо, живеш? Чи тебе щось болить?...», – зачитує адміністратор Музею вірш мами Ігоря Дмитріва з Калуського району. Біля особистих речей Героя вона залишила в Музеї зошит своїх розмов із сином, у смерть якого довго не могла повірити.
Поряд – речі й портрет Романа Гурика, 19-річного студента з Івано-Франківська. Серед них – наплічник Романа, з яким він їздив на Майдан.
«Мама Романа розповідала, що коли відкрили цей рюкзачок, знайшли у ньому багато обгорток від цукерок. Ромчик дуже любив солодощі. Й навіть у вогні Майдану він залишався дитиною… Його сестричка Йорданка, коли її пригощають цукерками, досі залишає кілька для Ромчика. Знаєте, я біля цього стенду завше питаю дітей: «А що таке патріотизм?» Найчастіше відповідають: «Жити і загинути за Україну». А я додаю: «Найперше – це добрі вчинки: не лихословити, поважати одне одного, розмовляти українською і гідно поводитись. Ось дивіться, Ромчик навіть на Майдані не зронив жодної обгортки від цукерки на землю, усі ховав до рюкзачка», – говорить Світлана Картуш.
За її словами, діти часто виглядають у Музеї Небесної Сотні гранати та зброю, з якою захищались під час Революції Гідності. А тому їм доводиться пояснювати, що на Майдані замість зброї у людей були лише підручні засоби, а ще – молитва на устах. Саме тому в Музеї створили імпровізовану капличку, а на «молитовній стіні» розмістили фото усіх священників, які були на Майдані.
«Вони колосально тоді підтримували людей. Благословляли їх молитвами, відспівували загиблих і постійно намагались зупиняти наступи силовиків. Ось погляньте на це фото. Тут священники звертаються до людей у формі, аби ті одумались, не вбивали невинних українців, які можуть захиститись від них лише вилами та лопатами», – розповідає адміністратор.
СОКИРА НІГОЯНА
Нині в Музеї зібрані портрети 108 Героїв Небесної Сотні. Тут зазначають: наймолодшому Назару Войтовичу з Тернопільщини тоді було лише 17 років, найстаршому, Івану Наконечному з Києва, мало виповнитись 83. У Музеї стверджують, що історію Майдану ще досліджують волонтери, а тому українці мають бути готовими до нових сторінок в історії Революції Гідності.
«Перша жертва Майдану – Павло Мазуренко, який загинув у 2013 році. Ми постійно акцентуємо на цьому увагу, бо саме він став жертвою залякування людей, які виходили на Майдан. Сам Павло родом із Житомирщини, жив у Києві. Разом з усіма він виходив на протестні акції у столиці. Коли повертався додому з однієї такої акції, його зупинили серед дороги і попросили показати документи. Втім, це був лише привід, аби з чоловіком жорстоко розправитись. Отримані травми виявились несумісними з життям. Павла не змогли врятувати. Хоча в офіційній версії зазначено, що він помер від пневмонії. Вже 22 січня 2014 року загинув вірменин Сергій Нігоян. Тоді ж загинув білорус Михайло Жизневський. У цей же день ми втратили львів’янина Юрія Вербицького. Його закатоване тіло знайшли у лісосмузі під Києвом», – розповідає Світлана Картуш.
Усі портрети Героїв розміщені у початковому секторі Музею. Тут є будівельні каски, захисні маски, дерев’яні щити та водостічні труби, з якими люди стояли на смерть. Як помирали майданівці й як рятували їхні життя, у Музеї красномовно розповідає інсталяція на фоні Михайлівського Собору, де працювали медики-активісти. Біля манекена пораненого чоловіка тут представлені медичні інструменти. Їх медики привезли сюди теж із Майдану.
«Тут часто зупиняються студенти. Буває, що вони розгублюються, коли розуміють, що усе це відбувалось у мирній Україні. Одна річ – почути, а інша – побачити», – говорить екскурсовод.
Куточок польової кухні Майдану допомогли облаштувати волонтери Мальтійської служби. Більшість із них приїжджали з Івано-Франківська. Саме вони після Майдану передали до Музею сокиру, з якою Сергій Нігоян працював на дровітні.
«Сергій Нігоян цією сокирою колов дрова. На Майдані люди готували їжу на відкритому вогні та грілись, підпалюючи дрова у металевих бочках. А потім на знак протесту майданівці гуртом били палицями в ці бочки та ще й так, що гул стояв неймовірний. Наші інсталяції красномовно про це розповідають», – зазначає Світлана Картуш.
Аби відтворити увесь спектр емоцій майданівського періоду, Музей Небесної Сотні експонує і стареньке піаніно. Цей музичний інструмент не брав участі у Революції Гідності, але нагадує про свого двійника.
«Нам його подарував дідусь Романа Гурика. Пам’ятаєте, 7 грудня 2013 року молодий музикант зі Львова Маркіян Мацех хотів у цю Революцію внести світло музики і добра. Він придбав піаніно, художники його розмалювали… На вулиці Лютеранській тоді стояли силовики, а Маркіян перед ними грав. Тоді музику українських пісень силовики глушили шансоном. Наше піаніно про це нагадує відвідувачам», – каже Світлана Картуш.
НОВІ ЕКСПОЗИЦІЇ
Нині Музей Небесної Сотні продовжує збирати речі очевидців тих подій і створювати експозиції про українців, які пройшли не лише Майдан, а й українсько-російську війну.
«21 листопада 2019 року ми відкрили нову експозицію, присвячену госпітальєру і капелану Сергію Морозу. На жаль, ми втратили Сергія торік, 14 березня. Його дружина, Тетяна, передала нам його особисті речі. Серед них – Біблія, з якою Сергій пройшов увесь Майдан», – показує екскурсовод.
Нині Музей готує експозицію пам’яті Ярослава Чомка, яку відкриють 20 лютого. На Революції Гідності Ярослав надавав медичну допомогу в Жовтневому палаці, де його називали «янголом у білому халаті». З початком подій на Сході Ярослав пішов служити добровольцем у роту імені Пирогова Нацгвардії.
«Ярослав Чомко пройшов увесь Майдан медиком. На жаль, 12 січня 2015 року він загинув на сході під час обстрілу. В Музеї будемо читати вірші про Ярослава, слухати спогади його друзів і побратимів», – зазначає адміністратор і додає, що найважче – коли в Музей приходять рідні загиблих Героїв. Їх біль з роками не минає. Сліз не стримує ніхто. Тут плачуть навіть військові.
Тим часом автор ідеї Музею Небесної Сотні Роман Бончук завершує роботу над ще одним проєктом «Оборона Донецького аеропорту». Каже, героїчний дух українців заслуговує на те, аби його показати в усіх містах Європи.
«Я ускладнив собі життя. Ця діорама має бути закрученою на 180 градусів, аби глядач отримав «ефект абсолютної присутності». Для цього будуть залучені інсталяції та 3D-малюнки. Глядач зможе спостерігати об’єкт так, ніби провалюється площина підлоги. Також тут будуть сцени і баталії, які відбувались у підвалах і нижніх ярусах аеропорту», – розповідає художник.
Очевидно, ця діорама теж отримає прописку в Музеї Небесної Сотні як продовження історії незламної боротьби українців за свою країну в XXI столітті. А нинішній Музей з цікавістю відвідують дорослі й діти. Їхні наставники, каже екскурсовод, часто зізнаються, що Музей Небесної Сотні змінює їх світогляд, бо вони тут побачили і почули те, чого в підручниках поки що не написано.
Ірина Дружук, Івано-Франківськ
Фото автора та Юрія Рильчука
