Українська вакцина проти COVID-19: питання часу і грошей

Пандемія коронавірусної інфекції COVID-19 охопила практично весь світ. Попри запобіжні заходи, в Україні офіційно підтверджено 112 тисяч випадків захворювання, 2,45 тисячі смертей і 55 тисяч випадків одужання.

Наука стверджує, що якщо у вас немає вродженого імунітету, потрібен набутий. І є тільки один спосіб вберегтися від інфекції - щеплення або вакцинація.

Два тижні тому президент України Володимир Зеленський доручив ученим розробити вакцину від COVID-19. Президент навіть пообіцяв 1 млн грн автору успішної розробки вакцини, хоча при цьому обмовився: в країні є геніальні вчені, але обладнання та медичної науки немає, а на створення дослідницького центру потрібен час.

Тим часом у Харкові ось уже понад 130 років діє Інститут мікробіології та імунології ім. Мечникова Національної академії медичних наук України (НАМНУ). Цей інститут, ровесник всесвітньо відомого Інституту Луї Пастера у Парижі, протягом усіх цих років не змінював профіль діяльності і за будь-якої влади не припиняв свою основну місію: розробляти вакцини, сироватки та інші лікувальні і діагностичні препарати для боротьби з інфекційними хворобами.

Кореспондент Укрінформу побувала в Інституті і розпитала вчених про їх сьогодення і перспективи.

ВІД НЕЩАСНОГО ВИПАДКУ - ДО СВІТОВОЇ СЛАВИ

- Останніми роками про розробки вчених Інституту, про які раніше чимало писали і в наукових виданнях, і в пресі, знають лише фахівці. Може, вони засекречені? - Запитую у заступниці директора Інституту з наукової роботи, кандидатки медичних наук Надії Скляр.

- Можу заспокоїти: біологічну зброю тут не розробляють і, тим більше, не виробляють. Ми - мирні люди, і якщо йдеться про медицину, особливо про боротьбу з інфекційними захворюваннями, то завдання інституту, який був заснований у 1886 році як Пастерівський прищепний інститут і бактеріологічна станція Харківського медичного товариства, – забезпечити людей засобами захисту від небезпечних хвороб, тобто, гарантувати їм якість життя, – каже Надія Скляр.

- З чого ж починався інститут, і яку першу вакцину тут створили?

- Давайте заглянемо до нашого музею. Тут представлена вся історія вітчизняної мікробіологічної науки, тобто, історія нашого інституту.

У травні 1886 року в Харкові стався нещасний випадок: двох хлопчиків-братів вкусив скажений собака. Один помер, а в долі іншого взяли участь харківські лікарі, згодом перші керівники Інституту Микола Протопопов і Юлій Мотте. Через місцеву пресу вони звернулися до Харківського медичного товариства за пожертвами, які були необхідні для відправки цього хлопчика до Парижа, де Луї Пастер розробив вакцину проти сказу і сам здійснював рятівні щеплення. За 2 дні зібрали 700 рублів сріблом – значна сума як на той час. Тому до Парижа відправили не лише постраждалого хлопчика, а й двох молодих лікарів – для вивчення методу Пастера і застосування його у Харкові. Повернувшись з Парижа, лікарі провели дослідження з вивчення "отрути сказу" і способів його введення в організм людини, щоб отримати антитіла для профілактики і лікування цієї хвороби. Вже у лютому 1887 року результати цих досліджень були офіційно визнані вченими Харківського медичного товариства. І коли навесні з Курської губернії до Харкова прибули троє перших пацієнтів, які постраждали від укусів скажених тварин, поїздка до Парижа не знадобилася: за методом Пастера їх вилікували на місці, за допомогою власної вакцини проти сказу.

Вже на початку 20 століття Інститут прославився створенням і виробництвом вакцин і сироваток проти дифтерії, скарлатини, дизентерії, холери, черевного тифу. Після націоналізації у 1917-му році тут почалися дослідження з діагностики інфекційних захворювань, включно з висипним і поворотним тифом. У 20-і роки почалися дослідження з туберкульозу. Тоді ж у Харкові організували виробництво туберкуліну і вперше в СРСР налагодили випуск БЦЖ-вакцини для імунізації дітей, що стало початком масових щеплень проти хвороби століття – туберкульозу.

У 30-ті роки Інститут пережив похмурі часи: його керівника, професора Сергія Коршуна, який мав світову популярність як бактеріолог і вакцинолог, заарештували і розстріляли як німецького і японського шпигуна, а насправді - за відмову працювати на радянську владу у сфері створення бактеріологічної зброї. Втім, до 1940 року кількість вакцинно-сироваткових препаратів перевищила 37 найменувань.

ПРЕПАРАТИ ПРОТИ ПОЛОВИНИ ІСНУЮЧИХ ІНФЕКЦІЙ РОЗРОБЛЕНІ У ХАРКОВІ

Загалом протягом цих років в Інституті розроблено близько 60 різних вакцин, сироваток та інших лікувальних і діагностичних імунобіологічних препаратів, у тому числі проти дифтерії, туберкульозу, кору, грипу, правця, газової гангрени, сказу, дизентерії, черевного і висипного тифу, холери, гонореї, скарлатини, туляремії, бруцельозу, поліомієліту.

- Для порівняння: у світі існують вакцини проти трохи більш ніж 40 інфекцій, а у нашому інституті розроблені препарати проти 21 інфекції. І ці досягнення відзначені на всеукраїнському та світовому рівнях – золотими, срібними та бронзовими медалями. Щорічно інститут отримує до 12-15 патентів, видає журнал "Аннали Мечниківського інституту", публікує монографії, навчальні та методичні посібники, наукові статті та тези. Крім імунологічних препаратів, інститут розробив і впровадив у виробництво цілий перелік протимікробних засобів, включно з популярними сьогодні хлорофіліптом, ектерицидом, декаметоксином, – розповідає Надія Скляр.

Багато з препаратів вчені Інституту у буквальному сенсі випробували на собі. Приміром, у роки Другої світової війни ще не було антибіотиків, і поранені гинули не стільки від куль, скільки від газової гангрени. Треба було знайти анаеробний збудник цієї хвороби, щоб за допомогою вакцини нейтралізувати його. Професор Майя Нечаєвська в умовах евакуації зуміла досконально вивчити цього збудника, і завдяки цьому врятувала тисячі життів.

Або ще: харківські учені вперше в СРСР у 1950-і роки розробили лікувальну сироватку проти синьогнійної палички, стійкої до антибіотиків. Ця розробка стала темою докторської дисертації наукової співробітниці Інституту Людмили Підгірної. Вона перевірила її на собі: ввела внутрішньом'язово анатоксин синьогнійної палички – і не померла, у неї не розвинулося запалення, не було некрозу тканин. Сироватку відразу зареєстрували у Москві, і це було визнанням перемоги над синьогнійною паличкою. Тоді ж виробництво анатоксину налагодили на заводі бактерицидних препаратів у Харкові.

Або взяти професора Миколу Калениченка, інваліда війни без обох ніг, який створив Левоміколь - знамениту мазь проти гнійних ран.

Протягом останніх років вчені Інституту працюють над створенням оригінальних засобів, у тому числі вакцин на основі модифікованих біополімерів. Отримані нові біологічно активні речовини антимікробної, антигрибкової та антивірусної дії. На основі сучасних технологій створені лабораторні зразки нового покоління вакцин проти інфекційних захворювань.

- Нова вакцина проти дифтерії, яка не має аналогів у світі, не лише нейтралізує дію дифтерійного токсину, а й попереджає колонізацію організму патогенними бактеріями. Є експериментальний зразок препарату для профілактики коклюшу. У лабораторії молекулярної імунофармакології, приміром, розробляють засоби, застосування яких дозволить попередити рецидиви туберкульозу після курсу хіміотерапії, – перераховує досягнення останніх років Надія Скляр.

За її словами, триває розробка засобів профілактики внутрішньогоспітальних інфекцій, викликаних синьогнійною паличкою - отримано лабораторний зразок ефективної та безпечної мультиштаммової вакцини. З шишок хмелю звичайного отримані нові композиції біологічно активних речовин, на основі яких створені оригінальні зразки лікарських мазей, розчинів і крапель для профілактики і лікування запальних захворювань шкіри і верхніх дихальних шляхів. Причому ці засоби не викликають алергії і звикання.

Однак є проблема: нові вакцини так і не передані у виробництво через відсутність виробничої бази.

ДЕНЬ СЬОГОДНІШНІЙ: 34% ФІНАНСУВАННЯ ТА 4 РОБОЧИХ ДНІ НА ТИЖДЕНЬ

За словами Надії Скляр, наразі у Харкові і в Україні загалом ніхто не виробляє нові вакцини, тим більше, що міжнародні стандарти (GNP) передбачають створення особливих умов для такого виробництва, аж до будівництва нових цехів і впровадження нових технологій, на що немає коштів.

- Але наскільки я знаю, у Харкові продовжує діяти колишнє державне, а після 90-х років приватне підприємство "Біолік", на якому свого часу серед іншого виробляли і вакцини нашого інституту? - запитую у співрозмовниці.

- За часів роботи міністра охорони здоров'я України Раїси Богатирьової підприємство продали російському бізнесменові. Той після 2014 року продав його представникам бізнесу Кіпру, а ті перепродали Німеччині, і для нас "Біолік" перестав існувати. Продукцію, яку тут зараз виробляють, у тому числі вакцини проти дифтерії, правця і кашлюку, МОЗ України не замовляє, і вона поставляється не в Україну, а в країни СНД, приміром, в Середню Азію, – чую у відповідь. - Відродження власної виробничої бази - завдання дня, але у цьому нам має допомогти уряд, самим співробітникам таке завдання не під силу, – каже Надія Скляр.

Щодо розробки вакцини проти коронавірусу, то, за її словами, в Інституті є і наукові кадри, і лабораторії, хоча зараз їх кількість зменшилася вдвічі, як і загальна кількість співробітників: не стало виробничої бази – не стало і людей.

- І ще: у нас немає коштів на проведення нових дорогих досліджень. На 2020-й рік Інститут у статусі державної установи отримав 34% від необхідних коштів, і цього вистачає лише на оплату комунальних послуг і - частково - зарплату. Інститут третій рік поспіль працює 4 дні на тиждень.

17 НАУКОВИХ РОЗРОБОК НА ОДИН 15-РІЧНИЙ КОМП'ЮТЕР

Про те, як вплинути на ситуацію, міркує завідувач лабораторією нових і маловивчених інфекційних хвороб, доктор медичних наук Сергій Похил.

- Науково-дослідний інститут - це насамперед наукова школа. Створити авторитет будь-якого НДІ з нуля неможливо, на це підуть роки, адже справу вчителів мають продовжити їхні учні, а потім – учні учнів. Приміром, наша лабораторія створена більш ніж чверть століття тому, і весь цей час знадобився мені як вченому для того, щоб зрозуміти, як діагностувати нові хвороби – пташиний грип, свинячий грип, паразитарні інфекції, – каже Сергій Похил.

- Чому саме зараз з'явилися нові захворювання? - питає мій співрозмовник. І сам же відповідає – тому що люди почали більше їздити світом і вступати в контакти у різних країнах, у тому числі таких, де і не чули про вакцинацію. До того ж збудників хвороб почали виявляти у нових, незвичних місцях, де раніше не проводилося жодних досліджень – в горах, морях, лісах, під землею.

За словами завідувача лабораторії, з кінця 80-х років 20 століття стало відомо про 2650 інфекційних захворювань, і у кожного - свій збудник. Щорічно виявляються до 10-ти нових захворювань, і кожні 5-8 років приходить чергова пандемія. Нинішня, пов'язана з COVID-19, вже четверта за рахунком з 1990-х років, включно з різновидами грипу.

- У США, приміром, кожні 2 тижні виходять наукові журнали з інформацією про нові хвороби, в країнах ЄС щорічно діагностують десятки нових захворювань, а ми... Шукаємо втрачений ключ не там, де він є, а там, куди дістає світло лампочки, – каже доктор медичних наук.

- Для дослідницької роботи потрібні нові прилади, такі, як, приміром, синтезатори нуклеїнових кислот. А у мене в лабораторії, на подив метрологів, ще діють куплені у 2006 році один комп'ютер і один мікроскоп. В Україні ж, не помилюся, 95% наукового обладнання зношено. Це завдання потребує вирішення на державному рівні, - підкреслює Сергій Похил.

Час не стоїть на місці. Сьогодні Інститут здійснює 17 наукових розробок за 10-ма науковими напрямами. Одна тільки лабораторія, яку очолює мій співрозмовник, досліджує 14 нових інфекційних хвороб – кліщових, харчових, паразитарних.

- Інша річ, чи можемо ми їм протистояти? Можемо, завдяки розробкам нових вакцин. Чи є у нас конкуренти? Звичайно. Насамперед – родинні установи в Росії - у Новосибірську, Москві, Санкт-Петербурзі. Там держава викупила приватизовані підприємства цього сектора, і зараз вони працюють за держзамовленням. Частково саме там зараз виробляють вакцину для захисту від COVID-19. Зауважте, ніде у світі такі розробки не здійснюють в одному місці: антимонопольні комітети не дозволять. Сьогодні двигун прогресу - це прибуток, а не медична доцільність. У наших реаліях на кожну вкладену гривню має бути подвійна віддача. Але так як коштів недостатньо, діє інший механізм: компроміс між замовником і розробником, коли результат безпосередньо залежить від кількості вкладених коштів. Як висновок: дайте на науку достатньо коштів, і ви отримаєте той важіль, яким можна перевернути весь світ, – каже Сергій Похил.

ІНФІКОВАНИХ У 10 РАЗІВ БІЛЬШЕ, НІЖ ВИЯВЛЕНИХ

Ну, а що ж все-таки з вакциною проти коронавірусу?

Про це я запитую у завідувача лабораторією імунореабілітології, доктора медичних наук Андрія Волянського.

- Сьогодні головне завдання полягає у тому, щоб навчитися розрізняти звичайну і ковідну пневмонію, яка закінчується емфіземою і фіброзом легенів і не лікується. Кризовий етап - коли в організм потрапляє велика доза збудника і утворюються вогнища в легенях. Але екстрене лікування необхідне не всім підряд. Треба вивчити, скільки у нас інфікованих людей ходить вулицями і скільки вже перехворіло? Скільки - з симптомами? Скільки без? Скільки зі 100 пацієнтів подолали хворобу? Таких даних в Україні поки немає, але вони потрібні, щоб зрозуміти, коли ж прийде кінець пандемії. Це важко, тому що основна форма COVID-19 - безсимптомна. Потрібні маркери - засоби для визначення типу пневмонії, над якими ми зараз працюємо. І ще: якщо люди масово хворіють, треба забезпечити виробництво основних видів вакцини на місці, - каже Андрій Волянський.

За словами співрозмовника, весь світ зараз, в період пандемії COVID-19, вивчає, як багато людей мають антитіла. Вони у своїй лабораторії теж беруть у людей кров і знаходять ці антитіла.

- У середньому дві людини із сотні обстежених позитивні, тобто, захворіли під час нинішньої, першої хвилі пандемії. Питаєте, коли буде друга? Та ми і в цю вступили лише кінчиками пальців. У світі тривають дослідження, в США їх результати є у вільному доступі. Наразі помирають близько 2% хворих. Якщо не враховувати тих, хто не виявлений, то виходить не 2%, а 0,2%. Але інфікованих у 10 разів більше.

Андрій Волянський переконаний, що пандемія коронавірусу триватиме ще кілька років, і тому важливо, перехворіють люди чи будуть вакциновані. Треба проводити масові щеплення, як це робиться у Західній Європі, США, Росії, Китаї. Там фінал епідемії COVID-19 прогнозують наприкінці цього року. В Україні він настане, ймовірно, наприкінці 21-го року.

До слова, в Росії та Китаї людей прищеплюють зареєстрованою вакциною, і нам треба подумати про її придбання, вважає доктор медичних наук.

- Можливо, вона недопрацьована, але треба співвідносити ризики і користь: на сьогодні в Україні 2 тисячі смертей, а якщо не вжити заходів, буде 20 тисяч. Головне не політика, а життя людей, - наголошує Андрій Волянський. І робить висновок: - Будь-яку вакцину першими мають отримувати люди в групі ризику. Повторюся: локальне запалення легенів переносять багато пацієнтів, як правило, воно проходить без симптомів, і тільки МРТ визначить його наявність, але люди при цьому живуть, і сам факт такого запалення став майже нормою. Кризовий етап - коли в організм потрапляє велика доза збудника і утворюються вогнища в легенях. Головне - не пропустити зараження легенів вірусом COVID-19 і почати масову вакцинацію населення. Тоді в Україні, можливо, кінець пандемії наблизиться на рік.

Світлана Лігостаєва, Харків

Фото В'ячеслава Мадієвського