В Instagram (@dinarakasko) у неї 670 000 підписників, у Facebook – майже 50 тисяч. І все від солодкого життя… Що за секрет має ця 32-річна українка, котра наче медом помазана? Усе довельми просто… Вона цікава світові, про харків’янку тричі за останні три роки писала газета “The New York Times”. Переді мною у неї брав інтерв’ю часопис “Vogue India”, після мене Дінара Касько у Zoom спілкувалася із Сеулом.

Тепер вона багатьох надихає. Зокрема, у 2017-му в Німеччині українка стала однією зі спікерок TED (“Technology, entertainment, design”; “Технології, розваги, дизайн) – американського приватного некомерційного фонду, відомого, у першу чергу, щорічними конференціями, що відбуваються по цілому світу під гаслом “Ідеї, варті поширення” (детальніше тут).

За освітою вона архітектор, створила й будує унікальний кондитерський бізнес, спочатку уявляючи, а потім друкуючи дивовижні силіконові форми (молди) для тістечок на 3D-принтері. Тим часом молодший син Ілля чутно, як трохи вередує – котлетка, бачите, ще гаряча.

Шість років тому Дінара Касько рішуче змінила власне життя.

І зробила це вчасно, по-сучасному. Скоріш за все, підсвідомо вона збагнула, шо відвідуваність Instagram зростає, адже людям у суворому та жорстокому світі подобається дивитися на красиві картинки та смачні страви. Для більшості отой digital-глянець так і залишається недосяжною, чужою картинкою. Лише не для неї, харків’янки Дінари Касько, котра наважилася на стартап – й у неї вийшло.

СЬОГОДНІ МЕНІ НАПИСАЛИ ПАРТНЕРИ З КИЄВА: МОЖЛИВО, В ЇХНЬОМУ РЕСТОРАНІ Я СТАНУ БРЕНД-ШЕФОМ

- Вітаю, Дінаро. Скажіть, у вашому уявленні, для сучасної українки – яким має бути солодке життя?

- Вітаю, Олександре. Ого! Із якого глобального запитання ви почали?!

- Можу собі дозволити.

- Солодке життя, солодке життя? (Усмішка тане у роздумах уголос). Як на мене, воно має бути комфортним, вмотивованим, із численними можливостями реалізувати себе… Із класним оточенням, як удома, так і на роботі. Якщо коротко, – таким має виглядати для сучасної українки солодке життя. Це я про власне розуміння життя.

- Знаю дівчат, які вважають, що їхнє життя вдалося, бо вранці більшість рухаються на роботу, а вони – в басейн, на заняття з особистим тренером.

- Поняття “сучасна українка” різноманітне. Нас дуже багато і багато різних, у кожної – власне розуміння солодкого життя. Комусь досить сходити на роботу, а потім удома дивитися серіал, а комусь, як мені, цього замало.

- Гаразд, а шопінг де, відпочинок на Мальдівах де – у вашому розумінні?

- Особисто я – не шопоголік. Це зі мною трапляється вкрай рідко. Так, я люблю якісні речі, ніколи не купую підробки, бо можу собі дозволити купити оригінал. Хоч я й дівчинка, але давно позбулася приземлених мрій, якщо хочете, побутових бажань: я не вчащаю до салону краси, не роблю раз на тиждень манікюр. Між іншим, якщо закортить злітати на Мальдіви, я можу купити путівку просто сьогодні й полетіти з родиною на відпочинок. Олександре, у мене інші пріоритети.

- Не перший рік ви, як кондитер-дизайнер, співпрацюєте з різноманітними зарубіжними кафе. Ваша авторська продукція продається сьогодні в Бостоні, Стамбулі, Досі. Все це на рівні франшизи?

- Щодо Туреччини не знаю, як там розвивається проєкт. Відлагоджене співробітництво зі Сполученими Штатами, Катаром, Італією. Буквально сьогодні мені написали партнери з Києва: можливо, найближчим часом у їхньому ресторані я стану бренд-шефом, котрий забезпечить кондитерське меню. Такі проєкти за тиждень не стартують. Із киянами я, наприклад, веду перемовини вже рік. Ну, розумієте, пандемія, і все відкладається, переноситься.

- Кажуть, у деяких готелях Шарм-аль-Шейху можна побачили ваші авторські торти. Невже така нішева продукція вийшла на мас-маркет?

- Аби в моїх словах лунала правда, слід сказати так. Це були не торти, а авторські форми. Це – різні речі. Справді, два роки тому із сім’єю ми відпочивали в готелі “Rixos” (Ultra All Inclusive), здається, у Шарм-аль-Шейху, і там, на шведському столі, побачили: виставлений тортик, створений у моїй формі. Двошаровий мусовий – за формою більш-менш схожий на оригінал, але явна підробка, тому що маленький розмір – і це видно. Підробка, виконана у моїй дизайнерській молді.

ЯК БРЕНД-ШЕФ, Я ПРАЦЮЮ У РІЗНИХ ЗАКЛАДАХ ТРЬОХ КРАЇН, АЛЕ МОЇ МОЛДИ КУПУЮТЬ КОНДИТЕРИ ЦІЛОГО СВІТУ

- Часом солодке життя має гіркий присмак.

- Але хочу сказати іншу, більш важливу річ. Не перший рік мою продукцію важко називати нішевою. Бо моя кондитерська студія співпрацює з великою італійською компанією “Silikomart S.R.L.”, штаб-квартира якої знаходиться у Венеції. Спільно ми зробили дві силіконові форми. У світі існує дуже, дуже великий ринок молдів (ціна – від €216 до €8034 – О.Р.), тобто, це величезний мас-маркет, куди ми із Харкова реально потрапили. Ось чому частіше й частіше у різних куточках світу: у кондитерських, кав’ярнях, ресторанах – можна побачити мої авторські роботи. Саме як бренд-шеф, я працюю у різних закладах трьох країн, але ось мої молди купують кондитери цілого світу.

- Дінаро, а часто надходять цікаві пропозиції?

- Наприклад, сьогодні після киян я скайпом спілкувалася з шеф-кухарем, по-моєму, південно-корейського готелю “Grand Hilton Seoul”. Колега повідомив, що у них гарно продаються тістечка, виготовлені з використанням моїх молдів… Насправді, дуже-дуже багато закладів: готелів, ресторанів, кав’ярень – працюють з моїми формами, експериментують з начинкою, урізноманітнюють асортимент. Тепер головне моє завдання – не пекти кондитерські вироби, а розробляти дизайн, розширювати продажі саме молдів, аби кондитери могли їх використовувати на власний розсуд.

- Схоже на те, що ви стаєте першим в Україні кондитерським кутюр’є. А можете назвати основні міста чи країни, де можна побачити торти й тістечка, створені за вашими фасонами?

- Повторюся, молди від “Silikomart S.R.L.” продаються по цілому світу. Йдеться про повний асортимент силіконових форм та аксесуарів для креативної випічки, шоколаду, дизайну тортів та багато чого іншого. Наприклад, у Харкові, є кондитерська-кав’ярня “Sante” у ТЦ “Сумський ринок”, де продається торт “Орігамі” з моєї форми. Німеччина, Франція, Італія, Єгипет, Катар, різні міста Сполучених Штатів, Китай, Австралія. Тобто “скрізь” – значить скрізь.

- Повертаючись до кондитерської фешн-індустрії, наведу доречну думку Жана-Поля Готьє: – “Раніше кожен хотів відкусити ласий шматочок від моди, тепер цей торт такий величезний, що не вистачає шлунків, аби його перетравити”. Це так?

- Хіба нас, кондитерів-дизайнерів, має цікавити запитання – купує людина торт собі чи бере на продаж? Це більше не відстежити. Хтось пече унікальний тортик, хтось продає у власній крамничці – і так скрізь у світі. Що головне для мене? Стрімка діджиталізація кондитерської індустрії. І в цьому колосальний плюс! Не має значення, в якій країні знаходишся, – служба доставки додому занесе мій молд.

- Ви, Дінаро, отримали більш як сто зарубіжних пропозицій щодо відкриття власного кондитерського бутика, але погодилися на студію “Dinara Kasko Pastry Art” лише у Катарі. Чому так?

- Насправді, тепер той проєкт просто використовує моє ім’я, хоча, по факту, участі я там ніякої не беру. Катарець викупив моє ім’я під власний бренд (див.), але деякий support (підтримку – О.Р.) я їм роблю. Фізичної участі я там ніякої не беру, бо не можу туди прилетіти. Катарець викупив моє ім’я, рецепти та форми, я навчила персонал с ними працювати – і тепер допомагаю з меню, новими рецептами та концептом.

- Що мається на увазі?

- Наприклад, 30 березня у нас буде спільний stream (пряма трансляція на відеохостингу – О.Р.) з катарським музеєм архітектури. Із студією “Dinara Kasko Pastry Art”, взагалі, вийшло не дуже вдало. У квітні минулого року я мала їхати на Grand Opening (урочисте відкриття – О.Р.), але світ опинився на карантині. Потім вони, у Досі, виживали на доставках, хоча тепер ця модель у Катарі бездоганно працює. Колись я будувала великі плани на франшизу – хотілося одразу застосувати модель комерційної концесії, перейти на ліцензування, усе грамотно запакувати – і пропонувати людям. Адже лунало чимало бізнес-пропозицій, проте всі плани пандемія перекреслила, і солодке життя стало для людей не дуже актуальним.

- Сумна історія.

- Думаю, в майбутньому все справдиться, а я буду обережнішою, тому що франчайзинг – то величезна відповідальність. Насправді, в студії “Dinara Kasko Pastry Art” у Досі, вони гарно все облаштували. Там навіть невеличкий музей тортів влаштовано. Розкішний заклад, модне і красиве у місті місце. Видно, що купу грошей та душі у проєкт вкладено, а я, на жаль, ніяк не можу до них приїхати, щоб зі свого боку PR влаштувати.

МАМИН “МЕДОВИК” СМАЧНИШЕ!!! ТОБТО, ЯКЩО Я МАТИМУ ВИБІР, ТО ЗАВЖДИ ВИБЕРУ МАТУСИН ТОРТИК

- Зрозуміло. Дінарочко, ви виросли в сім'ї інженерів-будівельників. Кого у вас вважали майстром випічки?

- Ну, у нас, на великі свята пекла тільки мама – Земфіра. Якщо вона робила знаменитий “Медовик”, для мене, брата Марата та батька Ріната то була ціла подія; ми – татари з Грозного, ось чому в нас такі імена... Увесь процес супроводжувався матусиними стражданнями і причитаннями типу: “Як же мені набридли всі ваші торти”, “Ні, не все виходить, як я хотіла”. Може тому, коли я виросла, почала пекти мусові торти, а класичні – на кшталт “Наполеона” чи “Медовика” – ніколи й не намагалася.

- Скажіть, а що смачніше: матусин “Медовик” чи ваш авторський торт?

- Для мене такого запитання немає! Матусин “Медовик” смачніше!!! Тобто, якщо я матиму вибір, то завжди виберу саме його.

- Здобувши диплом архітектора-дизайнера, вісім років ви працювали за фахом. Не сподобалося?

- Працювати я почала на другому курсі Харківського національного університету будівництва та архітектури: півроку трудилась у макетній майстерні, а паралельно займалася фотографією. Але для більш глобальних проєктів досвіду та навичок бракувало. Потім як архітектор-дизайнер я зробила нашу квартиру, затим – замовникам облаштувала квартиру. Навіть один великий будинок у мене був, на 450 квадратів, де мій авторський нагляд почався, коли ми зайшли на порожню ділянку, а закінчився – коли повісили фіранки.

- Тобто ви, Дінаро, сповили будинок?

- Можна й так сказати. То був колосальний досвід. Роботу ми завершили улітку 2014-го – буквально перед моїми пологами. Уявляєте, у суботу я була на об’єкті, а в понеділок народила першу дитину, доньку Вероніку. Працюючи над здачею будинку, я гасала по салонах, магазинах, раз-у-раз приїжджаючи на будівництво, і ганяла так просто до пологів. А як по-іншому можна ставитися до роботи?

- У дитинстві ви відвідували танцювальну студію, малювали, в’язали, ткала гобелени, фотографували. Що схилило до кондитерської справи?

- Справді, у дитинстві я цікавилася різними речами; людина я – багатоцільова. Коли, вступивши до архітектурного університету, я мешкала в гуртожитку, солодкого нічого не готувала, але часто купувала, бо любила і люблю солодощі. До речі, від цукру й досі не можу відмовитися. Потім я вийшла заміж, і чоловік придбав квартиру в Харкові на проспекті Людвіка Свободи. Ось тоді у мене з’явилася власна грубка, і я почала пекти. Виявилося, те, що я печу вдома, помітно відрізняється від магазинного.

- Перепрошую, грубка чи духовка?

- Та, не має значення. Головне – час і бажання.

- Для вас однаково, що грубка, що духовка?

- (Зі щирим здивуванням.) Ну, так. А яка для мене різниця?

ТЕПЕР УСЕ ВІДБУВАЄТЬСЯ НА ІНТУЇТИВНОМУ РІВНІ, КОЛИ ПРОСТО РОЗУМІЄШ: ЦЕ – КРАСИВО, ЦЕ – НІ

- Скажіть, що архітектура вам дала як кондитеру-дизайнеру?

- Відчуття прекрасного, власний стиль, особисте розуміння, як зробити красиво, пропорційно. Архітектура навчила працювати з композицією, допомогла сформувати авторський погляд... Цілих шість років я варилась у просторовому середовищі усіляких форм і стилів! Додайте ще три роки художньої школи, і вийде, що я постійно малювала, повсякчас шукала моделі, вибудовувала композиції. Тепер усе відбувається на інтуїтивному рівні, коли просто розумієш: це – красиво, а це – ні, як продукт розмістити в кадрі, на якому саме кольорі зупинитися. Більшість речей внутрішній голос знає краще за тебе.

- Мені здається, що задля творення власних солодощів ви не лише 3D-моделювання використовуєте, а й вищу математику: маю на увазі алгоритм видатного українського математика Георгія Вороного.

- Є спеціальні програми: “3D Max”, “Rhinoceros”, “Houdini”, “SolidWorks”, які ми використовуємо для 3D-моделювання майбутніх молдів… А ще – спеціальні математичні проги, зокрема графічний редактор алгоритмів “Grasshopper 3D”. Це він допомагає вибудовувати математичні моделі. Такими програмами конкретно я не володію, але деякі проєкти ми справді робимо з їх використанням.

- І з використанням діаграми Вороного?

- Так, ми робили діаграму Вороного. (Це у Дінарових вустах так буденно лунає, наче йдеться не про теселяцію Вороного, тобто особливий вид розбиття метричного простору, що визначається відстанями до заданої дискретної множини ізольованих точок цього простору, а про фартух кухара. – О.Р.) Утім, діаграму Вороного можна й ручками у 3D намалювати, є і для цього спеціальні плагіни (динамічний модуль, який підключається до програми, розширюючи її можливості. – О.Р.). Насправді, чим цікавіший спосіб побудови форми обираєш, тим більший feedback отримаєш від своїх суміжників.... Хоча кінцевий споживач не переймається, у який спосіб це створено, покупець, у першу чергу, дивиться на форму – мила вона чи ні.

- Будь-який стартап починається з освіти. Свого часу ви, Дінаро, відвідали не менше 20 курсів провідних кондитерів, західної Європи, тобто вклали у фах, щонайменше, $10 тис. Звідки такі кошти?

- Курси я відвідувала в основному в Україні, коли приїздили зарубіжні шеф-кондитери, як-то: Guillaume Mabilleau, Martin Diez, Frank Haasnoot, Julien Álvarez, Emmanuel Ryon. Була я також на курсах в Іспанії та Франції, де слухала Carlos Mampel, Nicolas Boussin, David Kohler, Angelo Musa, Sandra Ornelas, David Gil Jordi Bordas, Melissa Coppel та інших… (Раптом, наче щось всебічно обміркувавши) Знаєте, Олександре, коштів було вкладено в освіту, по-моєму, більше 20 тисяч. Усі свої заробітки я витрачала не на “лабутени”, а на курси. Ну, й Олег, мій чоловік допомагав, усіляко підтримував. Такий ось кругообіг освіти й захоплення.

- Це прекрасно, що дорослішали ви власним коштом. А коли стало ясно, що вам необхідна власна кондитерська студія?

- Про неї я мріяла практично одразу, вдома у нас була малюсінька кухня, маленький холодильник з морозильною камерою. А хотілося, щоб і камера шокової заморозки була, і великий холодильник для тортів. Тривалий час я вагалася, бо то чималі фінансові витрати. З іншого боку, все частіше мені пропонували посаду шеф-кондитера, замовляли розробку меню, і, сидячи вдома, без обладнання справлятися із замовленнями від кондитерських та кав’ярень, – стало неможливо. Тож у травні 2018-го року я винайняла приміщення та відкрила кондитерську студію.

- Чи є ще в світі кондитер, який вигадує рецепти, а потім придумані молди друкує на 3D-принтері?

- Є фабрики, які цим займаються професійно. А так, щоб індивідуально хтось це робив, – здається, ні. Принаймні я знаю лише трьох таких колег: два хлопці та дівчина, – але почали вони пізніше за мене. Тобто, на глобальному рівні я, напевно, була першою. Першу силіконову форму я надрукувала на 3D-принтері навесні 2016-го року. Правильно? У 14-му в мене народилася Вероніка, у 15-му я почала активно відвідувати кондитерські курси.

- Скільки у вас зараз послідовників у світі?

- Молди я не першою почала друкувала на 3D-принтері, але стала першою, хто почав це робити активно і постити в Мережі. Після народження дочки я завела Instagram, де зосередилася на кондитерській тематиці. І до мене купа кондитерів виготовляли молди на 3D-принтерах. Але йшлося про дрібні масштаби, про приватну справу – для себе багато хто може надрукувати одну, дві, три силіконові форми. Тим часом, за моїми підрахунками, за півтора року продажів італійська компанія “Silikomart S.R.L.”, з якою у нас триває плідне співробітництво, реалізувала 200 тисяч штук. Щоправда, тиражі розроблених мною молдів я не знаю: може бути й 50, а може і більше. Цифру ніхто не називає.

РЕЦЕПТІВ, ЯКЩО МЕНЕ НЕ СМИКАТИ ТА ЗАЛИШИТИ НА МІСЯЦЬ У СТУДІЇ, Я ЩЕ ЗРОБЛЮ ШТУК 30.

- Що швидше – друкувати молд чи випікати торт?

- (Чарівно усміхається.) Зазвичай, це відбувається паралельно: щось може друкуватися, тим часом я працюю над рецептами. Потім визначаюся, який саме рецепт удався, а який – ні, і куди його слід сховати. Такого немає, що я сьогодні друкую, а завтра готую. Спекти, так я створю торт за дві години, але він може і не вийти. Потім потрібен день, щоб правильно переготувати новинку. Точно так само і з формою. Я моделюю, друкую, заливаю: виходить – прекрасно, не виходить – шукаю кращий варіант.

- Можете якісь кількісні показники озвучити. Починаючи з 2016-го року, який асортимент тортів і тістечок ви створили?

- Справа в іншому. На фабриці в Китаї регулярно працює 15 моїх прес-форм, тобто тиражується 15 видів молдів. Додайте сюди силіконові форми ручної роботи. Разом, молдів сорок різного дизайну. Але продаємо ми їх не всі. Якісь я лише показую в Instagram, бо, взагалі, не продаю.

- А кондитерських виробів асортимент який?

- Кондитерських – великий. На курсах, де я викладаю, програму складають 10-12 виробів. Але їх, мабуть, із півсотні. Одне слово, багато. Рецептів, якщо мене не смикати ні на які інші операції та залишити на місяць у студії, я ще зроблю штук 30.

- Продуктивність просто божевільна!

- Так, але при цьому я нічого не роблю по факту, тому що мені бракує часу. Ось сьогодні вже були дві ділові зустрічі, зараз – інтерв’ю, о 16-й годині – знову зустріч, о 18-й – лікар, із 19-ї до 21-ї – курси. І який я після цього кондитер? Тобто, скільки тортів спекла за день? Та аніскільки. (Сумно-сумно зітхає).

- Не обмовляйте себе. Краще порадьте молодим колегам, що слід зробити, аби тебе помітив іспанський часопис “So Good” (2016) – найпопулярніше видання серед кондитерів Піренейського півострова?

- По-перше, слід запропонувати класний продукт. Не має значення, в якій галузі ти хочеш реалізуватися, треба мати унікальний продукт, УТП (унікальну торгову пропозицію). Тобто, чим якісніша УТП, тим більше шансів, що тебе помітять. По-друге, ніхто нікому нічого не винен. Ти сам маєш шукати контакти, писати, звертатися, стукати, запитувати, цікавитися.

- Розкажіть, як діялося з вами?

- Я першою написала до редакції часопису “So Good”. Один раз, другий, третій – і ніхто не відповів, бо, як виявилося, мейли потрапляли в спам. Врешті-решт, вони відповіли, бо побачили мої роботи, тому написали, а згодом надрукували статтю.

- А як на італійську фабрику “Silikomart S.R.L.” ви вийшли?

- Знову-таки, я їм першою написала, бо ніхто мене в Україні ніколи не знайшов би… На їхньому сайті я знайшла e-mail і надіслала лист. Мовляв, я – дизайнер і кондитер, хочу надрукувати у вас таку форму накладом 50-100 штук, щоб потім продати. Адже клієнти і передплатники часто запитують, а я не можу нічого відповісти. Тому мені потрібна ваша фабрика. Невдовзі у відповідь надійшов лист: їм дуже сподобалося те, що я запропонувала, і ми почали обговорювати деталі співпраці, відсоток від продажів. Затим за моїм дизайном були виготовлені перші дві силіконові форми, що дало мені великий креативний поштовх.

- Прекрасно. “Самостійність” ім’я твоє, сучасна українко. А як все-таки потрапити на обкладинку журналу “So Good”?

- Я відповідала: треба зробити унікальний продукт. На той момент для іспанського видання я була феноменом. Уявіть: сидить молода домогосподарка з маленькою дитиною вдома, вона – не кондитер за фахом, а архітектор, який узявся пекти торти й тістечка. Той стереотип іноземні журналісти тривалий час експлуатували, бо він їх захоплював. Тим часом я просто все зробила дуже красиво. А людям подобається красиве, а ще – коли смачно і торт.

- А як називався продукт, що потрапив на обкладинку “So Good”?

- Ми створили колекцію із п’яти молдів, а на першу сторінку потрапила “Cloud” (“Хмарка”; в будь-якому інтернет-магазині тепер можна придбати за 1000 грн. – О.Р.), бо вона відрізнялося від усього, що на той момент було в асортименті. Зрештою, часопис “So Good” вирішив про це написати, і для мене стаття бабахнула зненацька. Якщо чесно, весь той рік я жила, як у тумані, навіть його місцями лише пам’ятаю.

ЗА ТРИ РОКИ З АРХІТЕКТОРА-КОНДИТЕРА Я ПЕРЕТВОРИЛАСЯ НА ДИЗАЙНЕРКУ КОНДИТЕРСЬКИХ ФОРМ ДЛЯ ВИПІЧКИ

- Перший етап становлення вашого бізнесу минув під медійним слоганом “Архітектор став кондитером”. Як ви визначили б сучасне кредо?

- “Ми полегшуємо життя кондитерів”. Поясню… Ми пропонуємо класні форми, користуючись якими люди можуть випікати тістечка і торти – унікальні, цікаві, незвичайні. За три роки з архітектора-кондитера я перетворилася на дизайнерку кондитерських форм для випічки.

- Може слід сказати: “Ми робимо життя кондитерів солодким”?

- Ні, солодке воно у них і так, ми ж робимо його простішим. Тобто, частково спрощуємо, тому що наша стратегія чітка: – “Використовуючи наші форми, ви не матимете потреби дбати про подальший декор”. Сам по собі ваш торт гарний, але, якщо кондитер купує нашу форму, йому не потрібне додаткове обладнання, не треба гаяти час на декор. Кінцевий продукт уже потенційно гарний, і гарний надзвичайно. Якщо мати на увазі колег-кондитерів, то клієнт, який купить у них такий торт, буде щасливим, бо товар – супернезвичний.

- Раніше ви, Дінаро, сама малювали коробки, опікувалися логістикою, навіть розмитненням. Ситуація змінилася – тепер вас кличуть на телешоу до США, Італії та Австралії. Коли це почалося?

- Річ у тім, Олександре, що й тепер… усім я опікуюся сама. І – збираю команду. Ось сьогодні, зокрема, піду ввечері на лекцію HR-агентства за темою “Як зібрати команду своєї мрії”. Знаю, що слід навчитися делегувати обов’язки. Та це у мене важко виходить, але я стараюся. Коли ти малюєш коробки чи турбуєшся доставками, бракує часу на головне, що окрім тебе ніхто не зробить: нові продукти, творчість…

- Коли все зміниться?

- Із нетерпінням чекаю, коли припиниться пандемія, в Європі знімуть карантини, відновляться ділові поїздки, виставки, відкриється можливість влаштовувати презентації своєї продукції. А ще – я мрію придбати професійне обладнання і відкрити в Україні маленьку фабрику та налагодити власне виробництво молдів... Планів багато, амбіцій купа, хоча я розумію: ти все-таки креативна дівчинка, а не бізнесмен. Усе рухається поволі – із купою проблем та набитих гуль.

- Дякувати Богові, що рухається, причім активно – ось це найголовніше.

- До відповіді на попереднє запитання я хочу додати важливе: запрошення на телепрограми і дизайн коробок пов’язані. Тобто, у мене нема такого – це я роблю, а це – не роблю. Так чи інакше у будь-якому процесі, на кожному етапі технологічного ланцюга я беру участь.

- У кондитерської студії Дінари Касько великий штат?

- Ні, я та моя помічниця Діна.

- Ви працюєте удвох?!

- Чому удвох? Ось ще дівчинка, Софія приходить – подекуди допомагає. Тобто, максимум три людини.

- А в сімейному бізнесі, чоловік та діти вам допомагають?

- Вероніка та Ілля – ні, бо ще маленькі. Хоча допомагають… тим, що не заважають. Чоловік – так; Олег Павлович і фото, і відео робить, а ще – радою та моральною підтримкою. Щоправда, як я жартую, чоловік був би на сьомому небі, якби я викладала не кондитерський майстер-клас, а вела курси із котлет. Мої тортики йому вже в печінках сидять, нормальної їжі кортить. Щоправда, на карантині я багато часу вдома проводжу і намагаюся стежити, щоб різноманітна їжа була у сім’ї.

- Скажіть, а діти вас люблять за те, що мама готує смачненькі тістечка, де є тайська ваніль, карамельний французький шоколад, маракуйя із Домінікани?

- Мої кондитерські вироби вони практично не бачать – лише тоді, коли я щось принесу з курсів. Удома я солодощі не готую. У мене на кухні навіть міксера немає. Так й блендер – уже минуло два чи три місяці, як згорів. Моя кулінарна межа – оладки, млинці та запіканка. Дочка Вероніка та син Ілля люблять всякі там булки, котлети, щось просте. Для дітей я намагаюся залишатися просто мамою, хоча такою мамою, яка постійно працює, яка завжди на телефоні, яка не знає, що таке вихідні або лікарняні… Чесно, я не знаю, за що вони мене люблять. Ось, скажіть, Олександре, за що ви любите батьків? Їх не потрібно за щось любити, їх просто люблять.

- Як ви відповіли б: що важливіше для вас – родина чи бізнес?

- Безперечно, родина! Ще давно, перед тим, як народила Вероніку, я мала вибір – або на три місяці їхати на навчання до Франції, або народити дитину. Вибрала я друге, бо вирішила: спершу я стану мамою, а решта – потім. Так само діялося, коли два роки тому в мене народився Ілля. Тобто, на період пологів я свідомо не планувала ніяких подій і від усього відмовилася. Мене скрізь кликали, а я просто сиділа вдома, бо хотіла мати сина… Сім’я і бізнес нерозривно пов’язані. Та, з іншого боку, якщо я сидітиму вдома і буду звичайною мамою, то, як довів карантин, я плакатиму ледь не щовечора. Коли нема змоги працювати, мені погано до моторошного, праця – велика частина мене. Але, проти суму я маю дуже ефективні ліки – креатив.

У МЕНЕ В МОРОЗИЛЦІ ЗАВЖДИ Є ЗАПАСИ: ЦИТРУС, БЕРГАМОТ

- Сьогодні у домашньому холодильнику який авторський торт чи тістечка сховані?

- Поки що це заморожені продукти. Минулого тижня ми робили опрацювання, і я додому взяла заморожених проробок чимало; наступного тижня, у середу зробимо ще кілька. Зазвичай я їх всі розрізаю та роздаю, а собі залишаю маленький шматочок, аби скуштувати, що саме вийшло.

- Які назви у новинок?

- Нині ми працюємо над шоколадним тортом з обліпихою, а паралельно почали власний десерт тирамісу... У моїй морозилці завжди є запаси, тобто заготовки, які ще слід ретельно опрацювати: цитрус, бергамот. Проробок багато, і чекають вони – хто на фотосесію, хто – на переробку. Це постійний живий процес.

- Звісно, бренд особистісний слід розвивати, а не теревені розводити… Є чемпіонат світу з авторського морозива – “Gelato World Cup”. А чи є міжнародні змагання із кондитерського мистецтва?

- Аякже! Найважливішою для кондитерів світу вважається міжнародна виставка гастрономічних продуктів, кейтерінгу та готельно-ресторанного бізнесу “SIRHA”. Раз на два роки вона відбувається у Ліоні, на півдні Франції. Там я побувала у 2017-му році. У рамках цього світового саміту кулінарів і кухарів, що п’ять днів триває у шести величезних виставочних залах, відбувається своєрідний чемпіонат світу з кондитерського мистецтва, де змагаються команди з 24 країн. За умовами турніру, не можна вигравати щоразу. Тому статистика переможців дещо дивна: Франція, Італія, Франція, Іспанія, Франція, США, Франція, Бельгія. Іншими словами, щоразу перемагає Франція, але задля пристойності – через раз дають можливість виграти ще комусь.

- Спрогнозуйте, Дінаро, ситуацію. Коли команда України виграє чемпіонат світу з кондитерських виробів?

- Виграє? Та нам ще пахати й пахати, аби потрапити на “SIRHA”!

- У чому справа?

- Без державної підтримки годі й замахуватися на таке. Так, в Україні є справді талановиті кондитери, є рецепти, є технології, але немає фінансів. Колись я спілкувалася з колегою, який виграв чемпіонат світу з шоколаду, і той шоколад’є зізнався, що за рік на підготовку він витратив €20 тис. А де такі гроші у вітчизняних кондитерів? Держава має бути зацікавленою в цьому. Після перемоги швидко з’являються інвестори, на вас виходять міжнародні компанії, у країну тягнуться шеф-кондитери, за ними їдуть туристи – так ланцюжок працює по цілому світові. Торік команда кондитерів України вперше включилась у боротьбу, але програла відбірковий тур. Ми не пройшли, та надія на краще жевріє…

- Як ви вважаєте, чому ми програли?

- Із чотирьох команд у наступний тур, згідно з правилами “SIRHA”, проходять три кращі. Ми посіли четверте місце. Але, чекайте, це сталося вперше, так би мовити, перша проба пера, що саме по собі є великим проривом. Спонсорські кошти, підтримка держави, зацікавленість профільного міністерства – ось що на часі.

- Скажіть, а ви, ваша команда зверталися по допомогу?

- Не скажу… У команду я не входила, проте, зі свого боку, запропонувала колегам безкоштовно зробити силіконову форму. Так хочеться, щоб Україна просунулася хоч кудись. Я, власне, розробляю свою тему і поки не готова до участі у таких змаганнях. Бо готуватися слід, мінімум, півроку і… не працювати. А жити тоді за які кошти?

ЯК БУДЬ-ЯКА ТВОРЧІСТЬ, КОНДИТЕРСЬКА СПРАВА МАЄ МОНЕТИЗУВАТИСЯ

- Завжди наприкінці інтерв’ю я прошу співрозмовника поставити собі й відповісти на запитання, найважливіше запитання, яке в цій розмові не пролунало. Про що ви, Дінаро, хотіли б себе запитати?

- Зізнаюсь і я: ви, Олександре, ставили запитання, які мені ніхто не ставив. Бо журналісти завжди про одне й те саме хочуть дізнатися. А тут буквально всі запитання були іншими.

- Ми підготувалися. Ми з вами.

- За три роки, відколи я відкрила власну студію, загострилася одна дилема. Ні, й досі кондитерське мистецтво дарує мені величезну насолоду. Але, як будь-яка творчість, кондитерська справа має монетизуватися. Тобто, щоб надалі діяти та креативно розвиватися, ти повинен отримувати прибутки. Це історія митця, у якого в кишенях самі дірки. Що мені сьогодні найбільше болить, так це проблема профорієнтації. Бо всю систему освіти підлітків слід розвернути в більш правильне річище. Ні у мене, ні у хлопців, які ввійшли до збірної України з кондитерських виробів, не мало виникати жахливих проблем, коли ми вже наважилися розпочати свій бізнес.

- Так-так-так! Відчуваю, зараз пролунає порада тим, хто лише зважується на власний стартап!

- У нас молоді люди здебільшого страхаються пробувати. Я теж занадто довго вагалася, цілих два роки наважуючись відкривати власну студію. І тільки, коли орендодавець заявила – або ви сьогодні укладаєте угоду, або сюди ми запускаємо йогів – я наважилася. Тішуся, що це сталося. Хочеться, щоб у нашій рідній країні щось глобально змінювалося на краще, щоб молодь не страхалася відкривати власну справу, а вчасно, зі шкільної лави відчувала державну підтримку.

- Й існували загальнодержавні проєкти фінансування стартапів!

- Так. Розумію, що це складно. Але, наприклад, нині я спілкуюся з групою креативних юнаків із Польщі, які хочуть до себе мене запросити бренд-шефом. Вони склали бізнес-план, подали класний проєкт, що, передбачається, із часом обернеться солідними прибутками та приведе потік туристів до їхнього містечка. Знаєте, чим допомагає їм держава? Півтора року, наскільки я зрозуміла, батьківщина платитиме усім співробітникам проєкту, рахуючи й мене, консультанта, заробітну платню, поки компанія не стане фінансово самостійною, а також дає кошти на відкриття. Я хочу, щоб в Україні теж так було. Бо знаю купу талановитих юнаків та дівчат, які все хочуть і нічого… не можуть, бо не мають ні можливостей, ні наставників, ні заможних батьків. Ось так і хиріють ідеї та надії.

- Прекрасно сказано. Дякую вам, Дінарочко, за розмову.

- І вам спасибі: було цікаво.

Олександр Рудяченко. Київ–Харків–Київ
Фото – з особистого архіву Дінари Касько