27 травня. Пам’ятні дати

Грубешівська операція – спільна акція вояків Української повстанської армії та польської повстанської організації «Воля і незалежність», яка утворилась внаслідок реорганізації Армії крайової, проти військ НКВС СРСР, підрозділів Війська Польського та бійців польської громадської міліції.

Операція відбулася в ніч з 27 на 28 травня 1946 року у місті Грубешів – одному з найдавніших міст Холмщини (зараз – повітовий центр Люблінського воєводства Польщі).

Як відомо, після Другої світової війни, на Холмщині, діяли український та польський підпільні рухи. За собою вони мали роки протистояння, жертвами якого стали тисячі українців та поляків. Але наявність спільного ворога - комуністичного тоталітарного режиму, змусила почати переговори. Весною 1945 року перемовини увінчалися успіхом - було досягнуто перемир’я, між УПА і ВіН припинено боротьбу та взаємне винищення. Зрештою, виникла ідея започаткувати спільну боротьбу.

6 квітня 1946 року підпільники провели успішну акцію на станції Вербковичі. Незабаром виникла ідея провести масштабнішу наступальну операцію на містечко Грубешів. Ця операція мала на меті як конкретні завдання - залякати комуністичні каральні органи, звільнити заарештованих, захопити документацію, так і політичні – показати спільну боротьбу українців та поляків. Ідея штурму Грубешова належала полякам, її ретельно обговорили на черговій зустрічі між представниками УПА та ВіН 18 травня 1946 року. Тоді ж визначили дату наступу - ніч з 27 на 28 травня.

Бій у місті тривав півтори години. За цей час були розбиті будинки НКВД, УБП (управління громадської безпеки), пошти, захоплено комендатуру міліції, знищено автомобілі та документацію, звільнено з полону 25 в’язнів. Проте, невдачею закінчився штурм переселенчої комісії - її чиновники виявилися дуже добре озброєними і зуміли відбити атаку повстанців.

Щодо людських втрат, то й досі цифри різняться. Згідно звітів УПА і ВіН, НКВД та польські комуністичні сили втратили близько 100 людей вбитими, натомість комуністи офіційно повідомили про загибель 9 вояків НКВД, 5 польських прикордонників, 2 функціонерів комуністичної партії та 2 службовців УБП. З боку повстанців - двоє українців загинули в місті, троє при відступі з нього і ще троє, в тому числі український командир операції Євген Штендера, були поранені.

Однак, значно більшими стали політичні втрати комуністів - успішна атака на певний час практично паралізувала їх репресивну діяльність.

У 2011 році у місті Грубешів українським і польським повстанцям відкрито пам’ятник.

Ювілеї дня:

162 роки від дня народження Панаса Саксаганського (справж. – Тобілевич; 1859-1940), українського актора і режисера, театрального діяча. Брат Івана Карпенка-Карого, Миколи Садовського, Марії Садовської. На сцені з 23 років. Грав у трупах Михайла Старицького, Марка Кропивницького, утримував власні трупи (1890–1910), виступав в інших трупах і театральних товариствах: «Товаристві українських артистів під орудою Івана Мар’яненка», «Товаристві українських артистів за участю Марії Заньковецької і Панаса Саксаганського». В 1918 році заснував у Києві Народний театр, на базі якого у 1922 було створено Український драматичний театр ім. М.К. Заньковецької (працював у ньому з перервами до 1932 року). Саксаганський утвердив на українській сцені соціально-психологічну драму, запровадив план постановки вистави. Грав Возного у «Наталці Полтавці» Котляревського, Стецька, Шельменка («Сватання на Гончарівці» та «Шельменко-денщик» Квітки-Основ’яненка), Голохвостого («За двома зайцями» Старицького).

99 років від дня народження Крістофера Лі (1922-2015), відомого британського актора, співака. На зорі своєї кар’єри Лі грав переважно лиходіїв. Слави він зажив завдяки ролі графа Дракули в серії фільмів студії Hammer Film Productions. Не менш відомими ролями Крістофера Лі стали ролі Франціско Скарамангі у фільмі бондіани «Людина з золотим пістолетом» (1974), Сарумана в трилогіях «Володар перснів» (2001–2003) і «Хоббіт» (2012–2014), а також графа Дуку у двох заключних фільмах трилогії-приквелу «Зоряних війн» (2002, 2005). Завдяки знанню декількох мов (крім рідної англійської вільно володів італійською, французькою, німецькою мовами, знав шведську, російську і грецьку), Лі брав участь в озвучуванні фільмів і відеоігор. У 2009 році за заслуги в драматичному мистецтві та благочинність його посвятили у рицарі, 2011 року він отримав премію BAFTA. Сам актор своєю найкращою кінороботою вважав роль засновника Пакистану Мухаммеда Алі Джинни в біографічному фільмі «Джинна», а своїм кращим фільмом – британську кінострічку жахів «Плетена людина». Крім акторської діяльності Крістофер Лі був відомий як співак. Він мав глибокий і сильний голос, записав оперні та різні музичні твори у проміжку між 1986 і 1998 роками, симфонік-метл альбом у 2010 році, а також співпрацював з декількома метал-брендами починаючи з 2005 року. Останній метл-альбом актора вийшов у 2013 році. За свої здобутки у царині «хеві метал» він навіть був удостоєний премії журналу Metal Hammer. Цікавий факт: Крістофер Лі, нащадок давнього військово-аристократичного роду, брав участь у радянсько-фінській війні 1939 року на боці фінів; потім пройшов усю Другу світову: Африка, Суецький канал, Лівія, Мальта, Сицилія, Мальта. Актор помер у Лондонській лікарні Челсі та Вестмінстера у віці 93 років.

Цього дня народився Роман Іваничук (1929-2016), український письменник, патріарх української історичної романістики, знаний громадський діяч. За понад 60 років творчої діяльності Роман Іваничук написав 20 історичних романів («Мальви», «Вода з каменю», «Журавлиний крик», «Манускрипт з вулиці Руської», «Четвертий вимір»), якими намагався заповнити білі плями в нашій історії. Ці 20 романів охоплюють величезний часовий відтинок – від часів Київської Русі до Майдану. Його літературний дебют відбувся 1954 року, а свій останній роман – «Торговиця», присвячений рідній Коломиї, він видав у 2012 році. Чимало знайдеться тих, хто саме після прочитання якогось із романів Іваничука починав серйозно цікавився українською історією. Особливо важливо це було в часи брежнєвщини, коли влада робила все, аби відібрати національну пам’ять, адже без неї народ стає слухняною отарою, яку легше гнати «в свєтлоє будущєє». Іваничук належить до славетного покоління шістдесятників. І хоча він ніколи не сидів по радянських тюрмах і не зазнавав відвертих репресій з боку влади – на його людській і письменницькій репутації – жодної плями. Перший історичний роман письменника «Мальви» вийшов друком у 1968 році й був присвячений добі Хмельниччини. Червоною ниткою крізь твір проходить тема яничарства, відступництва й зради, що є надзвичайно актуальною для українців усіх історичних епох. «Чому людина стає манкуртом? Що штовхає її за гроші зраджувати собі, власному народу, вірі? Певною мірою це загадка, таємниця української душі, але я намагався в цьому розібратися», - зауважує письменник. Радянська цензура, яка прогледіла роман, намагалася його заборонити, вилучити з бібліотек, але було запізно – «Мальви» розійшлися 100-тисячним накладом. За це Романа Іваничука хотіли вигнати з роботи (він тоді працював у журналі), всіляко цькували. До одних із кращих творів письменника належить і роман «Четвертий вимір» про Миколу Гулака і Костомарова та діяльність Кирило-Мефодіївського товариства, а також роман «Журавлиний крик» – про зруйнування Запорізької Січі та про її останнього кошового отамана Калнишевського. Останній твір Романа Іваничука присвячений рідній Коломиї та УПА. Головний герой роману списаний з брата письменника – той 17-річним пішов воювати у лави повстанців, потрапив у радянський полон, 10 років провів у Воркуті. Роман Іваничук – лауреат Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка та інших відзнак. У 2009 році він одержав звання Героя України – «за самовіддане служіння Україні, значний особистий внесок у духовне відродження Української держави, плідну літературну і громадську діяльність». У період становлення української незалежності брав активну участь у національно-визвольному русі. Був одним із засновників Товариства української мови ім. Тараса Шевченка, Народного Руху України. Навесні 1990 року обраний народним депутатом УРСР, брав участь у підготовці і проголошенні Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року і Акта про незалежність України 24 серпня 1991 року.