У Музеї Майдану вшанували пам'ять загиблого рік тому медика-добровольця «Естонця»

Захід був проведений в Інформаційно-виставковому центрі Музею Майдану напередодні, 13 липня, у роковини загибелі воїна на сході України, повідомили Укрінформу в Білоруському інформаційному центрі.

“13 липня, в річницю загибелі під Зайцевим у районі Горлівки медика-добровольця Миколи Іліна (Естонця), його друзі і побратими зібралися в Інформаційно-виставковому центрі Музею Майдану, щоб згадати його добрим словом і вшанувати його бойовий чин воїна”, - ідеться в пострелізі.

Організатором вечора пам’яті із символічною назвою «Серце воїна» виступили Білоруський інформаційний центр, Рух солідарності «Разам» та Національний меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні – Музей Революції Гідності, а також друзі і близькі “Естонця”. На вечорі були присутні, зокрема, представники Посольства Естонії, білоруської громади, бойові побратими із 35-ї бригади морських піхотинців, де служив Ілін.

Через онлайн-зв’язок до заходу долучилася мама добровольця Ірина Фоміна, яка живе в Могильові, його подруга, волонтерка Валентина Бардакова з Нью-Йорка та начальник медичної частини 35-ї бригади Олег Хмельовський.

«Я не знала, що він їде на війну. Він тільки подзвонив мені і попросив благословити. Я лише спитала, куди він збирається їхати, а він мені: «Ой, мамо, не питай, потім колись скажу». Він завжди мені так казав. Мені здалося, що він сам був невпевнений у тому, що він робить. Але він не дозволив мені приїхати в Таллінн, поїхав сам», - розповіла мама Ірина Фоміна.

Вона подякувала всім за пам’ять про сина і благословила всіх, щоб повернулися до своїх рідних.

Водночас заступник глави місії Естонської Республіки в Україні Марґус Сярґлепп наголосив, що Естонія завжди і в усьому підтримувала і Україну, і Білорусь на їхньому шляху до демократичних перетворень та боротьбі проти зовнішнього агресора, застосовуючи санкції проти Росії.

«В Україні досі триває війна, і варто чесно визнати, що ніхто не має точного і перевіреного рецепта, як зупинити цю війну. І попри це українці затято продовжують боротися за свою землю. Якщо чесно, я не знаю, що відчувають ті, хто постійно перебуває під обстрілами, хто втрачає друзів і близьких людей в результаті бойових дій. Але мені хочеться висловити повагу і солідарність всім військовим, українцям та іноземцям, які борються на незалежність України. Вшановуючи пам’ять Миколи та всіх, хто загинув на цій війні, хочу сказати, що ми тут, щоб продовжити їхню справу: кожен на своєму місці, в міру своїх сил і повноважень. І я вірю, що колись ми так само зберемося разом, щоб відсвяткувати перемогу у цій війні. І це буде велике свято для всієї Європи», - підкреслив Сярґлепп.

Волонтерка Валентина Бардакова розповіла історію, як Микола врятував її з чоловіком від розлючених членів знімальної групи Станіслава Говорухіна, які напали на них у червні 2014 року за зауваження Говорухіну, як він міг підписати відомий лист, де визнавалася анексія Криму.

«Микола виявився єдиним, хто зреагував на ситуацію, викликав поліцію, став на наш захист. Фактично, він урятував нам життя, бо я не знаю, чим це все могло закінчитися. Ми потім довго спілкувалися, він мріяв після закінчення війни приїхати в Америку, побачити океан. Він мріяв побудувати будинок на березі океану, жити там з родиною, виховувати дітей, запрошував на майбутнє весілля. І часто повторював рядки Руперта Брука, які носив у солдатському жетоні: «Якщо мені судилося померти, то думайте про мене лиш оце: що десь є клаптик чужини, який назавжди залишатиметься домом», - згадувала Бардакова.

Організатори зазначили, що Микола Ілін вперше взяв до рук зброю на війні, але обрав найбільш мирну спеціалізацію – військового медика та до останнього лишився вірним покликанню рятувати людське життя.

«Є люди, які проходять через наше життя і ми їх не помічаємо. Микола був не такий. Він з перших хвилин захоплював тебе своєю мужністю, вмотивованістю і бажанням вчитися і вчити інших – коли я його бачив, він завжди займався із своїми бійцями, навчав їх тактичної медицини. У нього була надзвичайна харизма, і найголовніша його чеснота – це людяність. Він завжди ставив чуже життя вище свого. Так сталося, що я був командиром тієї групи, яка вийшла на порятунок Ярослава Журавля, і я був останнім, хто бачив і чув Миколу живим. І останні його слова були зверненням до Бога – Микола просив сил і можливостей врятувати товариша», - розповів боєць 35 бригади, морпіх Андрій Підлісний, який також був поранений у тому бою при спробі надати допомогу Ярославу Журавлю та евакуювати тіло загиблого раніше Дмитра Красногрудя.

Повідомляється, що на вечорі було порушене питання про увічнення імені Миколи Іліна на пам’ятнику білорусам, які загинули за Україну, який у 2016 році відкрили на будинку по вулиці Білоруській, 22. Волонтерка Ольга Гальченко зауважила, що уже ведуться переговори із автором пам’ятника Глібом Гржибовським про переробку частини пам’ятника із тим, щоб до імен та портретів Михайла Жизневського, Алеся Черкашина та Віталія Тіліженка додати портрет і дані Миколи Іліна.

Пізно ввечері у центрі Києва на мосту через Алею Героїв Небесної Сотні активісти білоруської громади в Києві влаштували фаєр-шоу на честь Миколи Іліна. Міст прикрашав банер із зображенням військового медика.

Організатори вечора нагадали, шо Микола Ілін був білорусом, який у 2006 році, після подій у Мінську на площі Каліновського, залишив свою Батьківщину і виїхав в Естонію, де за деякий час отримав естонське громадянство. Але з початком російсько-української війни пішов добровольцем захищати Україну, взявши позивний «Естонець».

Як повідомлялося, 13 липня 2020 року на запит української сторони СЦКК у координації із СММ ОБСЄ була спланована евакуація тіла загиблого військовослужбовця ЗСУ лейтенанта Дмитра Красногрудя, який загинув у "сірій зоні" в районі Зайцевого. При цьому військовослужбовці ЗСУ отримали з боку російських окупаційних сил гарантії безпеки та зобов’язання щодо припинення вогню у районі Зайцевого (Жованки) у період з 14.00 до 18.00 13 липня.

Однак під час евакуації неозброєна евакуаційна група, яка була маркована білими пов'язками на жилетах та білими касками, потрапила в засідку збройних формувань російських окупаційних сил. Спочатку був обстріляний військовослужбовець, який йшов попереду групи, йому на допомогу кинувся медик Микола Ілін, який також був обстріляний та зазнав поранень, несумісних з життям. Після цього евакуаційна група із ще одним травмованим офіцером відступила.

Надалі окупанти відмовилися надати гарантії безпеки для пошуку українською стороною пораненого військового.

16 липня 2020 року тіло Красногрудя було передано на контрольовану урядом України територію. 17 липня на підконтрольну уряду України територію було передано тіло військового медика Іліна. Після отримання тіла стало відомо, що російські окупанти на Донбасі здійснили наругу над ним.

21 липня 2020 року міністр закордонних справ Дмитро Кулеба заявив, що встановлено картину подій на Донбасі і є всі підстави говорити саме про воєнний злочин і віроломне свідоме вбивство українського медика.

21 липня 2020 року на підконтрольну уряду України територію було передано тіло третього українського захисника, який був поранений під час обстрілу евакуаційної групи під Зайцевим 13 липня і помер через те, що окупанти відмовлялися надати українській стороні дозвіл на його пошуки у "сірій зоні". Це – сержант Ярослав Журавель, якого вважали пораненим під час обстрілу з боку збройних формувань РФ.