25 липня. Памятні дати

Влітку 1687 року, на річці Коломак (нині Коломацький район Харківської області), після невдалого походу Івана Самойловича на Крим, козацька старшина обирала нового гетьмана. Вибір пав на Івана Мазепу (1639–1709), який ввійшов у політичне життя України у складні часи. Україна фактично розпалася на дві частини, що боролися між собою: одна – на боці Москви, інша – на боці Польщі. Як державний діяч Іван Мазепа формувався на службі в гетьмана Петра Дорошенка. Освіта, яку він здобув у Києво-Могилянській колегії, в навчальних закладах Західної Європи, давала можливість йому виконувати важливі дипломатичні доручення, виступати посередником у перемовинах із турецьким султаном, польським королем та московськими царями. Згодом, у лівобережного гетьмана Івана Самойловича, він обійняв посаду генерального осавула. Мазепа прожив 70 років, 22 із них був гетьманом. Між новообраним гетьманом України й козацькою старшиною, з одного боку, та московськими царями Іваном і Петром та царицею Софією, з другого, були підписані так звані Коломацькі статті. В їх основу було покладено попередні українсько-московські договори, зокрема Глухівські статті 1669 року. Коломацькі статті ще більш обмежували політичні права гетьмана та українського уряду – гетьман не мав права без царського указу позбавляти старшину керівних посад, а старшина – скидати гетьмана, обмежувалося право гетьмана розпоряджатися військовими землями, а гетьманському уряду заборонялось підтримувати дипломатичні відносини з іноземними державами. Коломацькі статті стали наступним кроком на шляху обмеження державних прав Гетьманщини. В подальшому Мазепа намагався відновити авторитет гетьманства в Україні. Зробив великий внесок у економічно-культурний розвиток Лівобережжябув найкрупнішим меценатом свого часу. Зокрема, його коштом архітектурному ансамблю Києво-Печерської Лаври було надано його сучасного вигляду. Перебуваючи під патронатом московського царя Петра I, проводив курс на відновлення козацької держави Війська Запорозького з кордонами часів Хмельниччини. Тривалий час формально підтримував Московське царство у Північній війні зі Шведською імперією, проте 1708 року розірвав з російським царем і став на сторону шведів. Після поразки під Полтавою, вимушений був поселитись у Молдовському князівстві.

Події дня

Цього дня у 1805 році було прийнято рішення про заснування у Ніжині Гімназії вищих наук, що нині стала Ніжинським державним університетом імені Миколи Гоголя. Поштовхом до відкриття Гімназії слугувало звернення графа Іллі Безбородька до царя, щоб отримати дозвіл на відкриття в Ніжині «училища вищих наук», яке прирівнювалося б до університету. Для його будівництва, крім своїх, він також використав кошти, які заповів для «богоугодных заведений» його брат князь Олександр Безбородько. Через 15 років, 4 вересня 1820, заклад було відкрито. Протягом свого понад двохсотлітнього існування цей учбовий заклад неодноразово змінював напрями підготовки фахівців: фізико-математичний ліцей (1832-1840), юридичний ліцей (1840-1875), історико-філологічний інститут (1875-1919), інститут народної освіти (1919-1933), педагогічний інститут (1933-1998), педагогічний університет (1998-2004), класичний університет (з 2004 року). За час його існування було підготовлено понад 60 тисяч фахівців – педагогів, юристів, інженерів тощо. Тут отримали вищу освіту багато відомих представників науки та культури. Серед них – письменник-класик Микола Гоголь, ім'ям якого університет був названий у 1939 році, а також Євген Гребінка, Леонід Глібов, Юрій Збанацький та ін. Нині на семи факультетах університету (філологічному, історико-юридичному, психології та соціальної роботи, природничо-географічному, іноземних мов, фізико-математичному, культури і мистецтв) функціонує 28 кафедр, працює 297 викладачів, серед яких 29 докторів, професорів та 183 кандидатів наук, доцентів. Сьогодні в університеті навчається понад 3 тисяч студентів, магістрантів та аспірантів.

Цього дня народилися 

в Україні…

193 роки від дня народження Івана Малишевського (1828-1897), українського богослова, історика. Професор Київської духовної академії, член Історичного товариства Нестора-літописця, Київської археографічної комісії, Російського археологічного інституту в Константинополі. Досліджував історію Київської Русі, християнської церкви, зокрема уніатства. Малишевському належать праці про культуру західних і південних слов’ян часів Кирила і Мефодія та їхніх учнів, про Нестора-літописця, першодрукаря Івана Федорова.

152 рік від дня народження Михайла Косача (1869–1903), українського письменника і вченого. Син Олени Пчілки. Брат Лесі Українки і Ольги Косач. Викладав у Харківському університеті фізику й математику. Автор наукових праць з математики. Писав оповідання і нариси з народного життя. В «Автобіографії» Олена Пчілка згадує цікавий епізод, коли її малолітній Михась у дискусії про Червону Русь «навіть переспорив професора Іловайського». Дмитро Іванович Іловайський був імперським істориком, одним із стовпів російської історіографії, автором офіційного гімназійного підручника з «русской истории». Іловайський тільки розвів руками, сказавши: «О, это у вас растет какой-то дока», – на що хлопчик одразу ж відповів: «Не то что дока, а просто очень любит читать книги по истории Украины».

Володимир Кульчицький (1949-2014) – активіст Євромайдану. Загинув на Майдані Незалежності 18 лютого під час штурму спецпідрозділу «Беркут».

Киянин, на час Революції Гідності вже був пенсіонером.

Приїжджав на Майдан на Віче, щоб підтримати протести, привозив ліки в Будинок профспілок.

Куля пройшла навиліт крізь серце. Разом з батьком у цей час був син Ігор, тіло Володимира занесли в Будинок профспілок, але коли той почав горіти, син переніс тіло батька та ще трьох загиблих у Михайлівський собор.

Без Володимира залишилося двоє дорослих синів і три внучки, а також мати (93 роки). Дружина померла на три роки раніше.

Роман Мокряк (1986) – військовий моряк, лейтенант ВМС ЗСУ, командир малого броньованого артилерійського катера «Бердянськ».

Народився у селі Крупське (нині – Карлівка) на Кіровоградщині.

Ніс службу на підводному човні «Запоріжжя», після анексії Криму продовжив служити в Одесі на ракетному човні «Прилуки». У 2016 році прийняв командування новозбудованим малим броньованим артилерійським катером «Бердянськ».

25 листопада 2018 року катери «Бердянськ» та «Нікополь», а також рейдовий буксир «Яни Капу» здійснювали плановий перехід з Одеси до Маріуполя.

Росія атакувала кораблі ВМС ЗСУ. Було протаранено буксир “Яни Капу”, українські артилерійські катери супроводу були обстріляні. Усі три українські судна захопили росіяни.

Роман Мокряк відмовився відповідати на питання співробітників ФСБ та давати будь-які свідчення. Він вимагав, щоб його екіпаж відпустили.

25 травня 19 року Морський трибунал ООН задовольнив позов України і зобов’язав Росію звільнити три українських судна та 24 утримуваних українських моряків і повернути їх під юрисдикцію України.

Втім, Росія проігнорувала рішення. Замість цього Кремль використав полонених як заручників, щоб добитися від України видачи людей, які скоювали злочини на нашій території.

7 вересня 2019 року відбувся обмін, з російського полону повернулися 35 українців. Серед них – 24 моряки, в тому числі і Роман Мокряк, а також режисер Олег Сенцов, журналіст Роман Сущенко та інші політв’язні.

Валерій Квас (1936-2014) – кінооператор.

Киянин, закінчив операторський факультет Всесоюзного державного інституту кінематографії, недовго працював на студіях «Білорусьфільм» і «Ленфільм».

З 1964 р – оператор-постановник Київської кіностудії ім. Довженка. Тут він, зокрема, зняв такі легендарні стрічки, як «Камінний хрест» (режисер Леонід Осика, 1968, диплом за кращу операторську роботу ІІІ Всесоюзного КФ, Ленінград), «Захар Беркут» (режисер Леонід Осика, 1971), «Море» (режисер Леонід Осика, 1978, 2 серії), «Мільйони Ферфакса» (режисер Микола Ільїнський, 1980).

… і у світі

98 років від дня народження Марії Гріпе (1923-2007), шведської дитячої письменниці. Автор трилогії «Йозефіна», «Хуго і Йозефіна» і «Хуго», книг «Діти склодува», і «В епоху дзвонів», а також відомої серії про симпатичного малюка на ім’я Ельвіс. Марія Гріпе є лауреатом премії Нільса Хольгерсона, премії Астрід Ліндгрен, а також удостоєна Золотої медалі Ганса Крістіана Андерсена. Твори письменниці надзвичайно популярні у Скандинавських країнах.