Все, про що ви хотіли запитати у психолога, ми зробили за вас:

● На який вид спорту віддати дитину-забіяку, а на який – тихоню?

● Чи потрібно прагнути виробити у дитини високу самооцінку, і як цього досягти?

● Як наш мозок «підсаджують» на комп'ютерні ігри і чим це загрожує нашій психіці?

● Батькам важко з підлітками, а чи легко їм з нами?

● Чому молодь любить свою апатію, і наскільки важливо її вчасно з цього стану вивести?

● Від чого виникають панічні атаки, і якою є перша «швидка допомога» при їх наближенні?

Про це та про багато іншого я поговорила з практикуючою психологинею, кандидаткою наук, доценткою кафедри психології та педагогіки Національного університету фізичного виховання і спорту України Юлією Ємшановою.

- Юліє, сьогодні мати свого психолога стало якоюсь модною необхідністю. Ми і самі йдемо, і дітей своїх ведемо (це крім того, що і в садках, і в школах є штатні психологи). Невже сучасна дитина вже з пелюшок настільки емоційно нестійка, чи це банально пов'язано з тим, що батьки не можуть знайти спільної мови з нею – і йдуть за чарівною пігулкою до вас?

- По-перше, зараз життя стало трошки іншим - його ритм змінився і діти відчувають на собі набагато більший тиск: інформаційний потік, надмірна зайнятість, постійна «підключеність», вони з цим не справляються.

Другий момент - це те, що батьки зараз мало часу спілкуються зі своїми дітьми. Багато проблем можна вирішити без походу до психолога, а якщо просто поговорити. Я зараз не маю на увазі якісь серйозні психологічні відхилення у поведінці дітей. Адже дуже часто мами і тата звертаються до нас не тоді, коли насправді бачать якісь порушення, а коли не можуть налагодити спільну мову з дитиною, коли їм здається, що дитина поводиться якось «неадекватно», не так, як їм хочеться.

ВАЖЛИВИМ Є СПІЛКУВАННЯ БАТЬКІВ І ДІТЕЙ, ПРИМІРОМ - ЩОДЕННІ РОЗМОВИ ПЕРЕД СНОМ

- Тобто, "неадекватна" поведінка дитини може бути просто не тією поведінкою, якої чекають від неї дорослі? Але часом "неадекватність" все ж має більш глибоке коріння і важкі наслідки. На що слід звернути увагу найперше?

- Ну, приміром, ви бачите, що дитина повністю замкнулася – це вже сигнал, щоб звернутися до фахівців. Або почала проявляти агресію, якої раніше не було – це теж сильний сигнал.

Тобто, якщо з'явилося щось, чого раніше не було, і це щось негативно впливає на ваші взаємини, на взаємини дитини з однолітками, треба звернутися до психолога, зрозуміти, у чому проблема і займатися її вирішенням.

Насправді дитина замикається поступово, не так що – раз, і замкнулася. Процес відсторонення відбувається більш повільно. Тому підкреслю важливість ролі спілкування батьків і дітей: нехай це навіть якісь щоденні розмови перед сном по десять хвилин про те, як минув день, що сталося хорошого, а що поганого, що кого турбує. Зовсім не обов'язково з дитиною постійно спілкуватися у форматі, коли ви її чогось вчите, щось від неї хочете, випитуєте, тисните – ні!

- На жаль, це поширена помилка батьків - наше перше "обов'язкове" питання: які оцінки в школі? А вони не завжди можуть бути хорошими, тобто, ми ніби відразу відбиваємо бажання продовжувати розмову? Як краще починати бесіду, щоб привернути дитину?

- Перше питання звичайнісіньке: "Як справи?"- вона, ймовірно, відповість: «Добре». Тоді розгортайте бесіду далі: "А що хорошого?". Можливо, вона розповість про оцінки – і це вже привід далі поговорити про предмет, про вчителя. Проявіть жвавий інтерес: "А з ким ти зараз дружиш? З ким тебе за одну парту посадили?". Якщо мама або тато проявляє справжній інтерес, тоді дитина буде із задоволенням розповідати.

ФРАЗА "Я ТАК І ЗНАЛА" СИЛЬНО ДРАТУЄ ДИТИНУ І ВОНА ВІДРАЗУ ЗАЙМАЄ ОБОРОННУ ПОЗИЦІЮ

- Чи існують "заборонені" мовні звороти? Приміром, наші улюблені «Я ж казала», «Я так і знала», «Як об стінку горохом» – по собі знаю, як часом важко утриматися від них.

- Я теж як мама можу сказати, що дуже важко (сміється), але треба утримуватися зусиллям волі, особливо, коли ви самі відчуваєте, що це недоречно і може вплинути на почуття дитини. Вона сама, напевно, переживає, що вчинила неправильно або вас не послухалася і отримала результат не такий, на який розраховувала і вона, і ви.

Звичайно, фрази на кшталт "Я так і знала" сильно дратують дитину – і вона відразу займає оборонну позицію.

Є техніка правильного спілкування - коли ми спілкуємося від своїх почуттів. Приміром, не «ти мене засмутив», а я «засмучена через твою поведінку». Начебто за змістом те саме, а у дитини виникають зовсім інші емоції і почуття.

Тобто, коли ми говоримо: "Ти створюєш безлад. Ти порушуєш правила" – це відразу оборона, цю інформацію вона не приймає і відразу думає, як оборонятися: може грубити, говорити якісь неприємні речі, щоб себе захистити. Тому краще застосувати концепцію від «Я», від своїх почуттів: "Я засмучена через твою поведінку", а не "Ти знову поводилася погано". "Я втомилася, тому у мене зараз немає сил розмовляти", а не: "Відчепися зі своїми питаннями". Тоді дитині все зрозуміло, тоді немає відчуження, агресії і дратівливості.

ВИ МОЖЕТЕ ВЕСТИ З ДИТИНОЮ ДРУЖНІ РОЗМОВИ, АЛЕ ВОНА МАЄ ВІДЧУВАТИ, ЩО Є ДИСТАНЦІЯ - ВИ МАМА, А НЕ ПОДРУГА

- У бажанні бути ближче до дітей нам, батькам, хочеться з ними дружити. І на перший погляд, це класно, коли мама і син – найкращі друзі. Але ж незмінно виникне питання: якщо я для нього друг, то хто для нього мама?

- Звісно. На мій погляд, потрібно, щоб між батьками і дитиною обов'язково була дистанція. Ви можете вести задушевні дружні розмови, ви маєте довіряти одне одному, але... дитина має відчувати, що є дистанція - ви мама, а не подруга. І те, як можна спілкуватися з другом – абсолютно неправильно у спілкуванні з бабусею, дідусем, мамою, татом.

Приміром, якісь слова вона не може використовувати у присутності дорослих, і нам як батькам теж дуже важливо стежити за своєю дисципліною, за своєю мовою. Тоді вона відчуває дистанцію, і у разі, якщо вона порушує її, необхідно показати їй або своєю поведінкою, або словами, що так не поводяться, що це неправильно і неповажно.

- Є делікатні питання, які, з одного боку, потребують нашої батьківської уваги, а з іншого – ми часто не знаємо, коли і як починати про це говорити – я маю на увазі питання статевого виховання, теми запобігання від хвороб, небажаної вагітності тощо.

Коли починати говорити з дітьми про це? Чи почекати, поки вони самі запитають?

- Ви абсолютно правильно поставили питання і абсолютно правильно на нього відповіли – піднімати ці теми потрібно за запитом. Якщо ви отримали питання від дитини, якщо вона проявляє інтерес, то, звичайно, треба їй розповідати, але на рівні її віку, зрозумілою мовою і без особливих подробиць, недоречних для її розуміння. Тому що діти можуть неправильно зрозуміти, злякатися, у них можуть виникнути негативні емоції. Забігати з такою інформацією наперед не варто.

Зараз є спеціальна література, цікаві книжки з картинками для кожного віку. Приміром, для дітей 5-8 років – «Я дівчинка», потім далі – про період, як дівчинка перетворюється на дівчину тощо. Дитина може дивитися цю книгу, брати щось для себе цікаве, а якщо щось незрозуміло - підійти з питанням до вас. Це дуже полегшує життя батькам.

ПЕРШИЙ ШКІЛЬНИЙ РІК - ДУЖЕ СЕРЙОЗНИЙ ПЕРІОД У ЖИТТІ ДИТИНИ

- Чи є пікові вікові психологічні періоди, коли до дитини варто бути більш уважним? Можливо, похід у 1-й клас?

- Якщо брати з раннього дитинства, то вважається, що найбільш емоційно насичені періоди у дитини – коли вона вчиться чогось нового. Саме в момент освоєння чогось нового (вчиться ходити, вчиться говорити) вона емоційно менш стабільна, ніж зазвичай. Вступ до школи - це теж новий крок: до цього вона була у колі сім'ї, в садку, а в школі – зовсім інша дисципліна.

У цей період батькам треба більше часу приділяти дитині, оскільки їй потрібно адаптуватися, соціалізуватися у новій спільноті, зайняти своє місце, навчитися вибудовувати взаємини з учителями та однокласниками.

Перший шкільний рік - це серйозний етап у житті дитини, і батькам дуже важливо розмовляти, розпитувати, дізнаватися, як справи. Можливо, навіть походити до школи, щоб учитель висловив свою думку – як дитина почувається, чи комфортно їй, з ким вона дружить.

Саме в цей час закладається впевненість у собі всередині іншого соціуму (не всередині своєї сім'ї). Тому що ми, звичайно, хвалимо своїх дітей, щоб підняти їм самооцінку, але дитина приходить до школи і бачить, що є хтось, хто (як їй здається) швидше вирішує завдання, або щось на фізкультурі краще виконує.

- Важливе уточнення: а як хвалити, щоб не перехвалити? Щоб не було стресу - мама казала, що я принцеса, а я…

- Насправді це питання формування самооцінки дитини. Ми як батьки можемо її хвалити, але важливо – як вона почувається.

Самооцінка формується з різних факторів, у тому числі і на базі якихось знань і вмінь, тому для дитини важливо постійно освоювати щось нове. Коли у неї виходить і вона чує похвалу, вона відчуває задоволення від того, що вона щось зробила - і теж починає себе набагато більше цінувати.

Ще один фактор - це подолання маленьких перешкод і досягнення маленьких цілей. Ми як батьки можемо разом із дитиною допомагати їй ставити якісь невеликі цілі, допомагати їй реалізовуватися. Якщо вона їх долає, у неї буде внутрішнє відчуття, що вона молодець – і тоді думка оточуючих не буде її так сильно ранити і ображати. Вона матиме свою сформовану самооцінку: я зробила маленький крок вперед, я досягла тут, я можу, я гідна.

- Нам хочеться, щоб у дітей була висока самооцінка, оскільки суспільство це заохочує і вітає, але як не перегнути палицю і замість «високої» не сформувати «завищену» самооцінку?

- Все залежить ще й від особливостей нервової системи дитини. Ми всі знаємо, що є люди більш тривожні і менш тривожні. Так от, більш тривожні схильні перестраховуватися, сумніватися в собі, і таких діток потрібно більше підтримувати, хвалити, обов'язково відзначати все хороше, що вони зробили.

Нам часом здається: ну, подумаєш, застелила ліжко або помила посуд – вона ж і так має це робити. А важливо похвалити і за це: "Ти молодець, ми розуміємо, що тобі хотілося пограти в приставку або подивитися телевізор, а ти навела лад, усе прибрала, ми дуже раді", щоб вона відчувала, що за якісь свої правильні дії вона отримала похвалу. І до тривожних дітей треба це частіше застосовувати.

- Підлітковий етап теж відноситься до пікових за психологічною складністю? І до речі, з якого віку дитина вважається підлітком?

- Вважається, що підлітковий вік починається з 12 років і триває до 18-21 років. Такий розмитий період обумовлюється тим, що в середньому перші гормональні зміни починаються з 12 років, а відділи головного мозку зріють і формуються до 21 року.

Тому, якщо вважати за статевим розвитком, то підліток – напевно, до 17-18 років. А якщо вважати людину підлітком доти, поки у неї повністю не сформувалися усі відділи головного мозку – це вже до 21-го.

Усі ми різні, у всіх ці процеси відбуваються по-різному, і ви правильно сказали, що найсерйозніша життєва криза – саме у підлітковому віці. На цей період припадає буря всього: гормональні зміни (ми живемо, як диктують наші гормони), зміна зовнішності (дівчатка перетворюються на дівчат, хлопчики – на юнаків), ти ростеш, у тебе змінюється тіло (це може тобі подобатися, а може не подобатися) – це теж стрес.

Також на цей період припадають складні питання з навчанням, тому що ти ніби ще ментально дитина, і тобі хочеться часом не мати відповідальності, не слухати батьків, але вже треба приймати якісь найважливіші для життя рішення з приводу вступу, вибору нової професії. Тобто, усе навалюється в один період, а ще й збігається з психологічним відділенням від батьків. І це - одна з найскладніших криз.

ПАНІЧНІ АТАКИ ВІДБУВАЮТЬСЯ, КОЛИ НЕРВОВЕ НАПРУЖЕННЯ ДОХОДИТЬ ДО ЯКОЇСЬ МЕЖІ І ПСИХІКА НЕ СПРАВЛЯЄТЬСЯ

- Повернімося до тривожності. Надмірної тривожності. А саме – хочу розпитати вас про таке новомодне явище, яке «косить» в основному молодь і підлітків – панічні атаки. Наскільки я розумію, це не хвороба, а якийсь психічний стан, до якого людина сама себе доводить?

- Насправді, так. Зараз не лише молодь, а й дорослі теж з цим стикаються. Це дуже часто відбувається, коли нервове напруження доходить до якоїсь межі і психіка просто не справляється.

У кожного з нас можуть бути якісь не перероблені тривоги, якийсь постійний подразник, і якщо не займатися своїм нервовим станом, не заспокоювати себе, не відволікатися, а постійно перебувати в ньому, то це може проявитися згодом у появі панічних атак.

- Як ці панічні атаки проходять? Які основні симптоми?

- Стає важко дихати, людина відчуває, що їй не вистачає кисню, раптом накочує різкий страх, кидає в жар, людина взагалі не розуміє, що відбувається, піднімається тиск.

Найчастіше панічні атаки відбуваються у людей вночі, тому що вдень ми постійно відволікаємося на щось, а вночі (особливо у тих, хто має проблеми зі сном), коли людина, яка страждає від безсоння, трошки дрімає - з несвідомого виходять усі її тривоги.

КОЛИ ВИ ВІДЧУВАЄТЕ НАБЛИЖЕННЯ ПАНІЧНОЇ АТАКИ, ПОЧИНАЙТЕ РОБИТИ ГЛИБОКИЙ ВДИХ І РАХУЙТЕ ДО 6, ПОТІМ - ПОВІЛЬНИЙ ВИДИХ

- Є якісь техніки, як вивести себе зі стану панічної атаки?

- Краще не допускати цього! Тобто, коли ти відчуваєш, що перебуваєш у такому нервовому напруженні вже тривалий час, обов'язково треба знаходити вихід емоціям. Приміром, займатися спортом. Спорт є номером один у профілактиці різних психічних захворювань і проблем (панічні атаки сюди теж відносяться). Тому, однозначно - заняття спортом, читання, прогулянки, м'язова релаксація, масаж.

Перше, що потрібно зробити, коли ви відчуваєте наближення панічної атаки – це почати дихати правильно. Тому що, коли ми у стресі, ми починаємо дихати дуже поверхнево і часто. Ми цього навіть не відчуваємо, це відбувається несвідомо.

Тобто, коли ви відчуваєте, що ось щось зараз наближається, вам стає недобре - починайте робити глибокий вдих, рахуйте до 6, потім повільний глибокий видих, теж рахуйте до 6. Цим ви відволікаєтеся на лік і концентруєтеся на своєму диханні, що допоможе не допустити нападу панічної атаки. Ця техніка, як швидка допомога, але головне – це дізнатися першопричину і працювати з нею.

- Якщо панічна атака трапляється у дитини, якими мають бути дії дорослого, щоб їй допомогти?

- Перші дії - зрозуміти, що призвело до такого стресу. З'ясувати, що відбувається у житті дитини, щоб такий стрес накопичився і проявлявся у такий спосіб. Це великий сигнал - значить, щось постійно збудливо діє на її нервову систему, є якесь незадоволення, є щось, що не дає їй розслабитися.

Потрібно обов'язково зрозуміти, що? Зрозуміти причинно-наслідкові зв'язки. І тоді повністю змінити ритм життя. Можливо, зробити якусь перерву, канікули або змінити ставлення до ситуації.

Буває, у студента навчання викликає такий стрес, що призводить до панічних атак. Якщо він тривожний, надмірно вразливий, хоче вчитися лише на «відмінно» і кожна низька оцінка вводить його в стан стресу, треба переглянути погляди на навчання. Це, ймовірно, треба зробити з фахівцем, батьки тут не допоможуть. Тому що дитина сама себе загнала в такі рамки і мучиться, не може з них вийти сама.

ПОТРІБНО ВІДРІЗНЯТИ СПРАВЖНЮ ДЕПРЕСІЮ, ЯКУ ЛІКУЮТЬ ЛИШЕ МЕДИКАМЕНТОЗНО, ВІД ПОГАНОГО НАСТРОЮ

- Проблема не лише молоді, а й старшого покоління – депресії, які нам наполегливо з телеекранів пропонують лікувати різними препаратами. Як розпізнати депресію, і чи можна вийти з неї самостійно?

- Насправді потрібно відрізняти справжню депресію (яку можливо лікувати лише медикаментозно з фахівцем) від поганого настрою або від апатії, яка може бути викликана перенапруженням, фрустрацією. Молодь любить свій апатичний настрій називати депресією.

Фрустрація - це крайня ступінь розчарування, коли ти очікуєш чогось одного, а у тебе виходить зовсім інше. Тоді настає апатія - небажання що-небудь робити, яке супроводжується млявістю, небажанням спілкуватися.

Є багато приводів, які призводять до апатії у молоді: нерозділені почуття, небажання йти стежкою, яку тобі вказують батьки. Ти можеш розуміти, що вони правильно рекомендують, куди йти вчитися, але ти – на зло їм – не хочеш, або у тебе є інші свої бажання, але ти ще не можеш зрозуміти – наскільки вони правильні. Виникає якась невідповідність: ти любиш батьків і хочеш бути досі слухняним, але з іншого боку – у тебе є свої бажання, і ти хочеш зробити, як ти хочеш. Цей конфлікт, твій особистісний (зробити так або зробити по-іншому), призводить до нервового перенапруження і до такого апатичного стану.

- Іноді здається, що їм подобається перебувати в цій вічній апатії.

- Спочатку цей стан їм не подобається, але потім він є дуже зручним – начебто у тебе менше відповідальності. Вони часто відповідальності бояться - і тому надовго затримуються у цьому стані.

- Як з нього виходити?

- Я думаю, що теж бажано звернутися до фахівців. Якщо це не просто дитина два дні у поганому настрої, а апатія триває довгий час і заважає її навчанню, спілкуванню з друзями і близькими.

У цьому віці завжди легше відкритися людям, які тобі не є близькими, які подивляться на це абстраговано, тому що батьки діють під силою своїх емоцій до дитини. Батькам часом складно об'єктивно поглянути на свою дитину (яка ще недавно була маленькою), як на дорослу людину зі своїми бажаннями, і це викликає велике роздратування у молодих людей.

Тому фахівець спробує об'єктивно поглянути на ситуацію, надасть рекомендації як батькам, так і молодій людині, – як їй правильно вийти з цього стану. Не можна довго дозволяти підлітку бути у такому стані, треба вживати заходів - і батьки повинні першими це зробити.

ДИТИНІ-ЗАБІЯЦІ ПІДІЙДЕ БУДЬ-ЯКИЙ МИРОЛЮБНИЙ ВИД СПОРТУ, КРІМ АГРЕСИВНИХ - ТАКИХ, ЯК ЄДИНОБОРСТВА

- Дедалі частіше дорослі скаржаться на синдром емоційного вигорання. Чи буває таке у підлітків і дітей?

- У дорослих емоційне вигорання реально зустрічається дуже часто, якщо вони займаються однією професією 10-15 років, це може статися. У дітей це зустрічається не так часто, тому що у них постійно змінюється діяльність.

Коли дитина займається спортом, приміром, три роки, а потім кидає, то навряд чи це емоційне вигорання. Більш ймовірно, що вона втратила до нього інтерес. Це можуть бути якісь неуспіхи, або змінився тренер, або вона не витримує конкуренції.

Діти часто кидають, коли відчувають, що хтось їх обходить. Ось вони були кращими, і тут раптом хтось вийшов уперед. Але якщо ви бачите, що бажання, як і раніше, є, треба просто змінити акценти. Значить, дитина не на тому фокусується, вона фокусується виключно на результаті, а не на процесі. Важливо її переключити - і тоді знову з'явиться бажання займатися цією діяльністю.

– Спорт - він дуже різний: є командні види, є одиночні – коли тобі самому доводиться змагатися за перемогу. Як краще визначитися з видом спорту для дитини в залежності від її психологічного складу характеру? От якщо у тебе маленький забіяка виріс, його в який спорт краще віддати?

- Мені сподобалося питання про забіяк (сміється). Якщо дитина - забіяка, значить вона дуже активна, а активність потребує виходу, і треба обов'язково мати, куди її застосувати.

Тому, якщо ваш забіяка – з ознаками агресії, то не потрібно віддавати його в ті види спорту, які виховують агресію, приміром – в єдиноборства. Нехай займається будь-яким іншим видом спорту.

Якщо це просто забіяка - йому підійде будь-який миролюбний вид спорту. Але спорт - це обов'язково, тому що якщо не давати виходу його енергії в спорт, він знайде їй інше застосування, можливо, менш корисне. Тому батькам краще направити його в правильне русло.

У спорті є таке поняття як відбір: дитина прийшла в команду, позаймалася місяць, не подобається їй у командному вигляді – можна спробувати індивідуальні. Головне - пробувати і дивитися за конституцією: якщо від початку у неї немає гнучкості і виворотності суглобів, то на гімнастику її не візьмуть, на плаванні теж свої параметри. Тому дивимося на конституцію – і пропонуємо дитині вибір.

СКЛАДНОЩІ НА ТРЕНУВАННІ - ВИКОНАТИ ЕЛЕМЕНТ, ПЕРЕБОРОТИ СЕБЕ - ПІДВИЩУЮТЬ РІВЕНЬ САМООЦІНКИ У ДІТЕЙ

- Якщо дитина дуже сором'язлива, а хочеться розвинути в ній лідерські якості, спорт може допомогти?

- Насправді спорт завжди підвищує впевненість у своїх силах. Лідерські якості все-таки закладені більше темпераментом - є люди, впевнені у собі, але вони не прагнуть бути лідерами, а є ті, кому це обов'язково необхідно для самоствердження.

Безумовно, спорт є важливим, тому що дитина, по-перше, працює на результат, по-друге – відчуває, що вона не така, як усі (тому що у неї є певна справа, якою вона займається), і, по-третє, стикається з постійними складнощами на тренуванні: виконати якийсь складний елемент, перебороти себе, дотримуватися режиму. Постійне подолання підвищує рівень самооцінки у дітей.

- А ще, завантажуючи дитину заняттями у спортивних секціях, ви відволікаєте її від ґаджетів! Адже з самого дитинства наші діти "прилипають" до екранів смартфонів і починають жити віртуальним життям. Може, з цим варто змиритися?..

- Насправді це питання є дуже важливим у наш час, і зараз розкладатиму все по поличках. Ґаджети діють збудливо на нервову систему – мозок стикається з постійною обробкою інформації. Раніше з дитиною прийшов до поліклініки - і сидиш у черзі. Вона може сидіти, нічого не робити або якийсь журнал роздивлятися, а зараз - вона переглядає свій телефон, і там на неї ллється постійний потік інформації! Нам здається, що це дрібниці – реклама, хтось щось написав, щось десь сталося, якась новина, а насправді мозок постійно підключений, він постійно це обробляє, працює. Напруга у мозку зараз є набагато більшою, та й синє випромінювання екранів дуже негативно впливає на нервову систему.

ЗАРАЗ НА ПЕРШЕ МІСЦЕ У ДІТОК ШКІЛЬНОГО ВІКУ ВИЙШОВ СИНДРОМ ДЕФІЦИТУ УВАГИ

- Є думка, що постійне «сидіння» в ґаджетах впливає на агресивність дітей. Чому це відбувається?

- Зараз справді частіше звертаються до психологів зі скаргами на агресивність дітей. І це у тому числі через те, що діти грають в ігри в ґаджетах – планшетах, комп'ютерах, телефонах.

Відбувається це так: коли ми граємо в якусь спортивну гру, у нас з'являються емоції і виділяються гормони - адреналін, кортизол тощо. Увесь цей букет гормонів сприяє найкращому виконанню спортивних завдань: у тебе прискорюється реакція, покращується концентрація, увага, швидкість, ти працюєш на максимумі. Коли ми реально займаємося спортом, через рух ми усі ці гормони "вибігаємо", вони мають вихід через фізичне навантаження.

Коли дитина грає в ґаджеті, то для мозку немає різниці - вона реально бігає чи "бігає" в комп'ютері – відбувається такий самий викид гормонів, які нікуди не виходять, дитина сидить. І коли це відбувається кожного дня, накопичується рівень агресії, настає перевантаження нервової системи. Ми бачимо у малюків апатії, проблеми зі сном, діти не висипаються, стають неуважними, розвивається синдром дефіциту уваги (який зараз вийшов на перше місце у дітей шкільного віку, хоча раніше статистика показувала його набагато менше), діти не можуть сконцентруватися на якихось простих речах, приміром на навчанні.

Це все - психічне навантаження, викликане постійними іграми і постійним підключенням до інформаційного потоку.

ДІТИ ПІДСАДЖУЮТЬСЯ НА КОМП'ЮТЕРНІ ІГРИ, ТОМУ ЩО ЦЕ ПОСТІЙНА СИСТЕМА ЗАОХОЧЕННЯ

- На жаль, дуже часто відібрати у дитини телефон стає великою проблемою, і ця залежність просто лякає....

- Діти активно підсаджуються на комп'ютерні ігри, тому що їх розробляли знаючі люди! Це ж постійна система заохочення: ось, ти пройшов рівень - заробив бонус.

І ці умовні "скриньки", "монетки" або "сердечка" викликають у нас в головному мозку сплеск гормонів – і все! Ти вже до цього підключений і постійно чекаєш наступного ілюзорного заохочення - проходиш гру, щоб тебе заохотили.

Важливо говорити з дитиною з приводу цього швидкого задоволення бажання, пояснювати їй, що треба перебувати в моменті, насолоджуватися сьогоднішнім днем. За допомогою розмови трошки зупиняти цей ритм. Тому що не лише діти, а й дорослі останнім часом перестали чути спів птахів, звертати увагу на дерева.

Треба починати вчитися з дитинства отримувати задоволення від нинішнього моменту і звертати увагу на якісь цікаві, приємні дрібні речі, тоді це входить в звичку. А для цього батькам важливо ввечері, перед сном, у спокійній атмосфері підійти до дитини, не ставити жодного питання з приводу уроків, а просто поговорити.

СПОРТ - ЦЕ ВЗАГАЛІ ЯК ЧАРІВНА ПІГУЛКА, БЕЗКОШТОВНА, МІЖ ІНШИМ

- Тобто, завдяки спілкуванню і спорту можна налагодити психологічну атмосферу всередині своєї сім'ї і комфортно спілкуватися з навколишнім світом?

- Так, спорт має дуже позитивний вплив на психіку і нервову систему – як у дітей, так і у дорослих. Він знімає частину стресу, який ми отримуємо у повсякденному житті, а без стресу – ніяк не можна (посміхається). Є стрес гострий - це коли в затор потрапив і на 5 хвилин кудись спізнюєшся, а є постійний – це неприємності, які відбуваються, але ти ніяк не можеш на них вплинути.

І якраз спорт - це взагалі чарівна пігулка, безкоштовна, між іншим. Тому що, коли ти займаєшся спортом і виходиш на певну частоту серцевих скорочень, – в тебе впорскуються гормони щастя і створюють настрій. Ти починаєш більш оптимістично дивитися на світ, у тебе з'являється енергія, сили, бажання щось робити.

Приміром, коли дуже втомлюєшся на роботі, приходиш додому і відчуваєш – ногою не можу поворухнути, розмовляти з дітьми або з чоловіком просто сил немає, а хочеться сісти і щоб тебе ніхто не чіпав – найкраща рекомендація – зробити пробіжку 30 хвилин. Ви скинете всі емоції, які накопичилися за день, перезавантажитеся, отримаєте море позитивних емоцій і енергії!

Це може бути не обов'язково пробіжка, може бути просто ходьба у хорошому темпі – ви прийдете додому абсолютно в іншому настрої, і ваш вечір у сім'ї пройде зовсім з іншими відчуттями.

Любов Базів. Київ

Фото: Євген Котенко