9 серпня. Пам’ятні дати
День будівельника встановлений згідно з Указом Президента від 22 липня 1993 року і відзначається у другу неділю серпня.
У березні 2020 року в Україні стартував національний проект «Велике будівництво», що передбачає масштабну розбудову якісної інфраструктури України включно з дорогами та соціально важливими об’єктами такими, як школи, дитячі садки, центри екстреної медичної допомоги та стадіони.
Разом з тим, сьогодні, за ініціативою ООН, відзначається Міжнародний день корінних народів світу. Саме в цей день у 1982 році вперше відбулось засідання Робочої групи з питань корінних народів.
За даними ООН, сьогодні у світі налічується близько 476 млн представників корінних народів, що проживають в 90 країнах. Хоча вони становлять менше 5% світового населення, 15% найбідніших жителів планети припадає саме на них. Корінні народи є носіями 5000 різних культур і переважної більшості мов світу, загальна кількість яких становить близько семи тисяч.
Події дня
Цього дня у 1971 році слідчим відділом КДБ при Раді Міністрів УРСР порушена кримінальна справа по факту виготовлення та розповсюдження збірника «Український вісник» – першого непідзцензурного суспільно-політичного журналу, що став справжнім рупором демократії та національної свідомості у підрадянській Україні. Видавцем і відповідальним редактором видання, яке виходило у Києві та Львові, був В’ячеслав Чорновіл. Перші п’ять номерів самвидаву вийшли у 1970-1971 роках. У підготовці «УВ» брали участь Михайло Косів, Юрій Шухевич, Микола Плахотнюк, Ніна Строката, Надія Світлична, Атена Пашко. У самвидаві друкувалися Іван Світличний, Євген Сверстюк, Іван Дзюба, Василь Стус, Василь Симоненко, Святослав Караванський, Ірина Стасів-Калинець, Ігор Калинець та багато інших відомих діячів української культури. Журнал переправляли на Захід, перекладали англійською і французькою мовами. Публікації «УВ» часто лунали і цитувалися в ефірі радіо «Свобода» і це був живий правдивий голос українців з-за «залізної завіси». Справа, відкрита КДБ у серпні 1971 року, закінчилася всеукраїнським погромом проти шістдесятництва у січні 1972-го, коли радянські каральні органи здавалося б назавжди покінчили з українським дисидентським рухом.
У цей день народилися
Олександр Навроцький (1823-1892), український громадський діяч, поет, перекладач.
Брав участь у діяльності Кирило-Мефодіївського товариства, поділяв погляди його радикально-демократичного крила. Поширював у списках недруковані твори Тараса Шевченка. Після розгрому братства був ув’язнений у В’ятці, засланий до Єлабуги, згодом до Курська.
Після 1858 року служив урядовцем (в канцелярії генерал-губернатора Дагестану, казенній палаті) у Темір-Хан-Шурі, Єревані, Новочеркаську, Миколаєві. Наприкінці життя повернувся до Закавказзя. Вірші Навроцького друкувалися в журналах «Киевская старина», «Основа», «Русский архив». Багато перекладав, уклав рукописну збірку «Аварские, казикумукские, чеченские и кумукские песни».
Леонід Кучма (1938) – другий Президент України (19 липня 1994 – 23 січня 2005).
Народився в селі Чайкине, Чернігівська область. Батько загинув на фронті 1944 року, мати – колгоспниця. У 1960 році здобув освіту інженера-механіка у галузі ракетної техніки на фізико-технічному факультеті Дніпровського університету.
З 1982 по 1986 роки – перший заступник генерального конструктора КБ «Південне», а з 1986 по 1992 – генеральний директор ВО «Південне».
У 1990-1992 роках був спочатку народним депутатом УРСР XII скликання, а пізніше – Верховної Ради України першого скликання. Близько року очолював уряд, але у вересні 1993 р. пішов у відставку з посади прем’єр-міністра.
Взяв участь у президентських виборах 1994 року. Йшов з відверто проросійськими гаслами, включно з обіцянкою зробити російську другою державною мовою. Переміг Кравчука у другому турі з результатом 52,15 %. Кучма переміг у східних, північних, південних і центральних областях, а Кравчук – набрав більше голосів у західних областях, його загальний результат склав 45,1 % голосів.
Позитивним результатом першої каденції стало налагодження співпраці із західними фінансовими установами, що призвело до стабілізації ситуації в економіці країни та суттєвого зменшення інфляції.
Ще один позитив – це відсіч сепаратистським спробам проросійського діяча Юрія Мєшкова поставити під сумнів належність Криму до України. У лютому 1995 року в Криму було проведено операцію за участю бійців українського загону спеціального призначення, в результаті якої Мєшкова було відпроваджено до Москви.
По різному оцінюють відмову Кучми від ядерного статусу України. У грудні 1994 року США, Велика Британія, Росія а пізніше Франція і Китай підписали меморандум про гарантії безпеки України в обмін на відмову Києва від статусу ядерної держави. Це дало змогу Україні остаточно встановити конструктивні стосунки із Заходом. Але теперішня російська агресія підтвердила крихкість цього Будапештського меморандуму.
Вдруге Кучма був обраний Президентом 14 листопада 1999 року. У другому турі отримав 56,25%. Цього разу в його передвиборний риториці вже було більше прозахідних тез.
Вже на початку другого терміну Кучма втрапив у гучний скандал – восени 2000 він був звинувачений у зникненні опозиційного журналіста – Георгія Гонгадзе (так званий «касетний скандал»). Це послужило початком акції «Україна без Кучми», організованої опозицією. В результаті він втратив популярність в країні, йому довіряло лише 12-14% українців.
У зовнішній політиці Кучма намагався всидіти на двох стільцях. Якщо його другий термін почався з прозахідних кроків, то закінчився відмовою від євроінтеграції.
На початку 2002 року Україна оголосила про наміри добитися асоційованого членства в ЄС і 9 липня 2002 року Леонід Кучма своїм указом ввів у дію рішення РНБО України про інтеграцію України до євроатлантичних структур. Але вже у 2004 році Кучма виключив з Військової доктрини положення про вступ України до НАТО та Європейського Союзу як кінцеву мету політики євроатлантичної та європейської інтеграції країни і заявив, що на даному етапі Україна не готова вступити до НАТО і знаходиться на такій самій відстані від нього, як від Євросоюзу.
Останні роки президентства Кучми супроводжувалися масовими антивладними акціями. Акцію «Повстань, Україно!» очолили лідери опозиції Віктор Ющенко та Юлія Тимошенко. У парламенті сформувалася сильна опозиція.
Леонід Кучма мав право брати участь у президентських виборах 2004 року. Однак ще за кілька місяців до їхнього проведення він однозначно заявив, що не збирається цього робити.
У події Помаранчевої революції публічно не втручався, 20 січня 2005 року привітав Віктора Ющенка з перемогою. Також Кучма заявляв, що у ході Помаранчевої революції українці довели свою цивілізаційну належність до Європи.
Під час російсько-української війни Кучма знову повернувся у політику – 23 червня 2014 він увійшов у ТКГ і представляв Україну на переговорах з терористами з «днр» та «лнр» за участі представників Росії та ОБСЄ. 29 серпня у спільному зверненні з Ющенком та Кравчуком підтримав курс Україну на інтеграцію в НАТО. Вночі 20 вересня підписав Мінський меморандум з представниками Росії, «днр», «лнр» та ОБСЄ, які фактично врятували Україну від капітуляції, дали Україні можливість виграти час на укріплення армії та створили підстави для впровадження санкцій проти Росії за порушення цих домовленостей.
Юрій Вороний (1895-1961) – хірург, який здійснив першу у світі операцію з пересадки внутрішнього органу живій людині.
Народився в селі Журавці Полтавської губернії (Чернігівська область). Його батько був всесвітньо відомим ученим, який разом із німецьким математиком Мінковським заклав основи нової науки – геометрії чисел.
Вступив на медичний факультет Університету святого Володимира у Києві і в роки Першої світової війни як студент-медик працював у загоні Червоного Хреста. 16 січня 1918 року Юрій Вороний брав участь в бою під Крутами.
Після закінчення Київського медінституту переїжджає до Харкова, де пише ряд наукових праць з трансплантації органів, виконує успішну пересадку нирки собаці.
У 1931–1934 роках працював у Херсоні, де вперше у світі виконав клінічну пересадку мертвої нирки, після чого вона включилась у кровообіг і почала самостійно функціонувати. Ця було першою в історії спробою пересадки будь-якого цілого органу людині.
Під час німецько-совєтської війни хірург опинився на території, окупованій німцями, і був депортований за кордон. Після повернення на батьківщину натрапив на заборону займатися викладанням хірургії. Результати його наукових досліджень і експериментів замовчувалися.
Більше про Юрія Вороного можна прочитати на сайті Укрінформу
Євген Грицяк (1926-2017) – член молодіжної організації ОУН, один із керівників повстання в Норильских таборах 1953 року.
Народився в с.Стецева Станіславського воєводства (нині Івано-Франківської області). Юнаком 16-17 років став членом Молодіжної мережі ОУН (Організація Українських Націоналістів), яка готувала молодь до боротьби з німецькими окупантами.
Потім був мобілізований, воював на 4-му Українському фронті, отримав кілька нагород.
Але 1949 року совєтська розвідка розкрила минуле Грицяка, він був засуджений за належність до ОУН до смертної кари, яку замінили на 25-літнє позбавлення волі.
Карався в Джезказгані, Норильську, Владимирській в’язниці, на Тайшетській трасі, в Іркутській в’язниці, Інті та Мордовії. Всюди, де був, постійно протистояв сваволі табірної і в’язничної адміністрації, очолював страйки і повстання.
Найдраматичнішим було перебування Євгена Грицяка в Норильських таборах. Руками в’язнів тоді будували Норильський гірничо-металургійний комбінат, вони працювали в копальні, а також будували місто. Горлаг складався з шести відділень, у кожному утримувалося по кілька тисяч осіб. У 4-му відділенні, куди спрямували Грицяка, було понад п’ять тисяч осіб. Коли в березні 1953 помер Сталін, усі сподівалися пом’якшення умов у таборах, однак у перші місяці адміністрація розпочала розстрілювати непокірних, що й призвело до повстання у всіх зонах Горлагу в травні. Грицяк очолив опір у своїй 4-й зоні. 25 травня 1953 року в’язні припинили роботу просто на будмайданчику, відмовилися повертатися в житлову зону.
9 червня 1953 року в’язням оголосили, що уряд задовольнив частину вимог, однак не все обіцяне було потім виконане, розпочалися провокації.
Грицяка спровадили спочатку до в’язниці Норильська, а потім до Владимирської в’язниці.
А 1956 року він був звільнений за постановою Комісії Президії Верховної Ради СРСР. Повернувся до рідного краю, працював вантажником, маляром, його навіть хвалили в місцевій газеті. Але у 1959 році Грицяк знову був заарештований – з огляду на тяжкість учиненого ним злочину.
Євген Грицяк пише численні листи-протести до уряду, в яких стверджує: його засуджено за те, що він боровся за права ув’язнених. Однак і після звільнення у 1964 році утиски не припинилися – він не міг знайти роботу, йому погрожували, що знову посадять, а дружину звільнять з роботи.
Тоді Грицяк вирішив емігрувати з СРСР. Однак дозволу на виїзд так і не одержав. У 1980 р. закордонне видавництво «Смолоскип» видало книгу Грицяка «Короткий запис спогадів. Історія Норильського повстання», після чого розпочалися нові погрози з боку КДБ.
У 1990 році на запрошення Проводу ОУН Грицяк побував у США та Канаді, виступав у багатьох містах із розповідями про Норильське повстання.
Нагороджений орденом «За мужність» I ступеня.
І ще одне інтерв’ю – вже під час російсько-української війни
Олександр Пономарьов (1973) – співак, телеведучий, суддя шоу «Голос країни».
Народився в Хмельницькому. До 15 років займався боксом. Закінчив музучилища у Хмельницькому і вокальний факультет Львівського музичного інституту ім.М.В.Лисенка. На «Червоній руті-93» в Донецьку посів перше місце і отримав приз за найкращий вокал. Наприкінці того ж року визнаний найкращим поп-співаком України. У 1995 році став володарем Гран-прі Міжнародного конкурсу молодих естрадних виконавців імені Володимира Івасюка в Чернівцях. Перевівся на навчання до столичної Національної музичної академії.
У 1996 р. випустив свій перший музичний альбом «З ранку до ночі».
У 2004 році брав участь у подіях Помаранчевої революції й виконував на сцені Майдану Національний гімн України.
Олександр Пономарьов вважає неприпустимими виступи українських артистів у Росії і засуджує тих, хто після початку російської агресії проти України їздить туди з гастролями. Надавав фінансову підтримку українській армії.
