3 вересня. Пам’ятні дати

Селище Побєда розташоване за 50 кілометрів на захід від україно-російського кордону і в 90 кілометрах на північ від Луганська. Саме там у серпні-вересні 2014 року розташовувався штаб оперативного командування «Північ», дислокувалася техніка та близько 6 тисяч українських військових. На початку вересня ці позиції піддалися потужним ракетним обстрілам з території Російської Федерації.

Одна з наймасованіших атак сталася 3 вересня – територія, де знаходився штаб, стала схожа на випалену пустелю – дивом уцілів лише один-єдиний березовий хрест біля каплички.

Напередодні російська сторона висунула українцям ультиматум: залишити місце дислокації протягом 72 годин. За цей час переважна частина техніки була вивезена, так само, як і був передислокований майже весь особовий склад. Але на момент удару у таборі залишалися військовослужбовці, зокрема і 3-й окремий механізований мотопіхотний батальйон 24-ї механізованої бригади (3-тя ОМПБ) та близько двох десятків одиниць техніки. Вся вона була знищена прицільним шквальним вогнем.

Особовий склад зазнав значних втрат – тоді загинуло близько 17 українських військовослужбовців. Суттєвих пошкоджень зазнали і будинки мешканців селища.

Влітку та восени 2014 року щонайменше п’ять сіл та селищ Луганської області, розташованих поблизу кордону з Росією, – Колесниківка, Комишне, Мілове, Дмитрівка, Побєда, – обстрілювалися з території Російської Федерації зі ствольної та реактивної артилерії.

Події дня

3 вересня 1993 р. о 10:00 в Масандрівському палаці розпочалися переговори РФ та України.

Українську делегацію очолював Президент України Леонід Кравчук. До її складу входили: прем’єр-міністр Л.Кучма, віце-прем’єр В.Шмаров, міністр оборони генерал-полковник К.Морозов та інші.

Російську делегацію очолював Президент Росії Борис Єльцин. До її складу входили прем’єр-міністр РФ В.Черномирдін, міністр оборони П.Грачов, командувач ВМФ Ф.Громов та інші.

Президенти поставили завдання своїм главам урядів й усамітнилися на півтори години для бесіди віч-на-віч.

Обговорення розпочали з питання боргів України за газ. Це був перший газовий борг у 800 млн. доларів, і у Чорномирдіна «ніби випадково» виникла ідея розрахуватися за газові борги флотом.

В.Шмаров запропонував створення об’єднаного командування тимчасово неподіленого Чорноморського флоту. К.Морозов зробив заяву про те, що весь ЧФ має належати Україні повністю. Л.Кучма дав зрозуміти, що це лише особиста думка міністра оборони, яка не є офіційною позицією України. Зрештою П.Грачов пояснив, що Росія командувала та буде командувати Чорноморським флотом, і для цього їм не потрібне ніяке об’єднане командування, а потрібно, щоб Україна передала Росії свою частину флоту за газові борги.

Коли до зали увійшли президенти держав, Б.Єльцин сказав, що готовий купувати Чорноморський флот, а Л.Кравчук – що готовий його продати. Запис про це було зроблено в протоколі зустрічі.

Сьогодні Республіка Сан-Марино святкує День Республіки (301).

Сан-Марино не тільки одна з найдавніших і найменших держав світу, але й найстаріша республіка світу. Повна назва Сан-Марино – Найсвітлійша Республіка Сан-Марино. Вона з усіх боків оточена територією Італії. Країна – єдина з усіх середньовічних самоврядних комун, яка існує й нині. Назва Сан-Марино походить від імені вільного каменяра Маринуса, який згодом став святим – саме його вважають засновником держави. Її площа складає лише 60,57 кв.км. Населення – приблизно 32 тисячі осіб. Офіційна мова – італійська. Країна визнана однією з найбагатших країн світу за рівнем ВВП (на душу населення). Стати повноцінним громадянином цієї чарівної європейської казки вкрай важко. Після реєстрації треба чекати 30 років, а якщо ви іноземець і взяли шлюб з жителем Сан-Марино – то разом ви маєте прожити не менше 15 років.

У цей день народилися

Микола Ковалевський (1892–1957), політичний та державний діяч, публіцист.

У квітні 1917 разом з П.Христюком, Л.Ковалівим, М.Шрагом став одним з співзасновників Української партії соціалістів-революціонерів, був головою партії. 1917 року був обраний членом Української Центральної Ради від Полтавської губернії, згодом – член Малої Ради. В травні 1917 у складі делегації від УЦР перебував у Петрограді, де на переговорах з Тимчасовим урядом було вперше поставлено вимогу про надання автономії Україні. За УНР був міністром земельних справ. З 1920 жив в еміграції у Польщі, Румунії та Австрії. Редагував цілий ряд українських закордонних періодичних видань. Автор багатьох науково-публіцистичних праць.

Михайло Беркос (1861-1919), художник, майстер пейзажу.

Народився в Одесі. Закінчив Одеську рисувальну школу, потому 12 років навчався в Імператорській академії мистецтв у класі живопису.

З другої половини 1890-х його життя і творчість були пов’язані з Харковом. Михайло Беркос – один із тих, хто створював Харківське художнє училище, був директором першого в Україні художньо-промислового музею, як голова Товариства харківських художників проводив велику роботу з популяризації українського живопису.

Творча спадщина Михайла Беркоса залишилася в музейних зібраннях України, Росії, Німеччини, Франції і Швейцарії. Одна з останніх робіт художника – «Яблуня цвіте» (1919). Іде війна, ллється кров, а він малює швидкоплинну мить – квітуче дерево на тлі мирного українського неба в нестримному сонячному сяйві.

Мирослав Дочинець (1959), письменник.

Народився в родині вчителів у м.Хуст на Закарпатті. Закінчив факультет журналістики Львівського університету. Працював у газеті «Молодь Закарпаття», 1990 року заснував у Мукачеві газету «Новини Мукачева». Водночас друкувався у багатьох всесоюзних та республіканських виданнях.

1998 року заснував у Мукачеві видавництво «Карпатська вежа».

2014 року отримав Шевченківську премію за романи «Криничар. Діяріюш найбагатшого чоловіка Мукачівської домінії» та «Горянин. Води Господніх русел», а 2016 року став лауреатом премії «Українська книжка року» у номінації «За видатні досягнення у галузі художньої літератури» за видання «Синій зошит. Аркуші днів світящих» та «Лад».

Мирослава Дочинця часто порівнюють із Пауло Коельйо. Письменник з цим змирився, хоча таке співставлення його зовсім не тішить, бо до творчості Коельйо він ставиться досить критично.

Володимир Цісарик (1978), скульптор, автор вуличних скульптур, що стали родзинками Львова.

Народився у Львові, закінчив Львівський державний коледж декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша. Згодом – отримав диплом магістра образотворчого мистецтва у Львівській академія мистецтв.

Володимир Цісарик відомий багатьма міськими скульптурами, які вже стали частиною унікального львівського середовища і популярними туристичним об’єктами. Його пам’ятники надзвичайно оригінальні – бронзовий сажотрус сидить на трубі, винахідники гасової лампи спілкуються через кілька поверхів, а львівський монах-бровар несе діжечку з пивом просто вулицею міста…

Разом з тим, Цісарик створює і монументальні скульптури, зокрема, це пам’ятник Героям Небесної Сотні у Миколаєві та монумент «Єдина Європа» у тому ж місті. Його оригінальні скульптури, зокрема у вигляді коня-сонця та обличчя на крилах, також встановлені у одному з найбільших міст Китая – Ченду.

Інтерв’ю зі скульптором:

https://wz.lviv.ua/interview/155123-volodymyr-tsisaryk-zaraz-ia-by-mazokha-po-inshomu-zrobyv

Іван Денисенко (1983-2017), фронтмен групи Ivan Blues & Friends, актор і художник.

Народився у Василькові, де його дід, заслужений діяч мистецтв України Михайло Денисенко (1917–2000), був головним художником Васильківського майолікового заводу.

Зі шкільних років заслухувався музикою Стіві Рей Вона, гуртів Deep Purple, Black Sabbath, Led Zeppelin, сам почав грати на гітарі. Після школи вступив до Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури. Навчаючись, почав співати в народній хоровій капелі НАН України «Золоті Ворота», а згодом, 2007 року створив власний музичний гурт «Ivan Blues & Friends».

Репертуар гурту складали пісні знаних блюз-рокових виконавців і гуртів, а також власні композиції Івана Денисенка. За 10 років гурт записав шість альбомів, два з яких – авторський блюз українською мовою.

Крім музичної творчості, Денисенко займався і живописом, провів кілька персональних виставок. Серед них: «Я – українець. Пейзажі і карикатури» (2014) та «Мистецтво проти війни», разом із картинами воїнів АТО (2016).

Послухати Івана Денисенко і його гурт:

https://www.youtube.com/watch?v=ss4sCHBZTFc

https://www.youtube.com/watch?v=882k2vfw-uc

https://www.youtube.com/watch?v=QHNHAdKZhg4 – інструменталка.