8 вересня. Пам’ятні дати

Міжнародний день грамотності був проголошений ЮНЕСКО у 1966 році з метою мобілізації міжнародного співтовариства і сприяння поширенню грамотності, як інструмента розширення прав і можливостей окремих осіб, громад і суспільств.

Нині, за статистикою, у світі налічується близько 773 млн дорослих людей, які не володіють навіть базовими навичками грамотності.

Події дня

8 вересня 1989 року була створена громадсько-політична організація «Народний рух України за перебудову», яка згодом перетворилася на політичну партію. 8-10 вересня 1989 року в Києві за участю 1109 делегатів проходив установчий з'їзд, на якому була створена громадсько-політична організація «Народний рух України за перебудову». Головою Руху було обрано письменника Івана Драча.

 У Народному Русі об’єдналися люди різних політичних переконань – від ліберальних комуністів до тих, хто сповідував ідеї інтегрального націоналізму. У перший же рік свого існування Рух організував ряд великих масових заходів, метою яких була боротьба за державну незалежність, відродження української нації, відтворення історії українського народу і державності.   Зокрема, 21 січня 1990 року був організований «живий ланцюг» між Львовом і Києвом, присвячений річниці проголошення Акту злуки УНР і ЗУНР, а в серпні того ж року НРУ взяв активну участь у святкуванні 500-ліття запорізького козацтва на Нікопольщині та в Запоріжжі. На IV Всеукраїнських зборах НРУ (грудень 1992 року) Рух перетворився на політичну партію. Єдиним головою НРУ було обрано В'ячеслава Чорновола.

У цей день народилися

Наталія Ужвій (1898-1986), видатна акторка театру і кіно.

Після початку театральної кар’єри її називали «другою Заньковецькою», а вже згодом – «Першою українською радянською актрисою», надзвичайно почесне звання тоді і не зовсім, м’яко кажучи, тепер. Але вона й дійсно була однією з найяскравіших зірок української сцени 30-50-х років.

Народилася Наталя Ужвій на Волині, в Любомлі. Шість років працювала вчителькою, згодом почала виступати на аматорській сцені. У 1922-1925 роках навчалася в Драматичній студії при Першому державному драматичному театрі ім. Т. Шевченка в Києві. У 28 років її запросили до театру «Березіль», яким керував Лесь Курбас. На сцені цього театру вона грала 10 років, саме тут найповніше розкрився й розвинувся непересічний талант актриси. Після розгрому «Березоля», як і інші вцілілі вихованці Курбаса, перейшла до Київського театру ім. І. Франка. Наталя Ужвій була в шлюбі з відомим українським поетом-футуристом Михайлом Семенком. У 1936 році вони розлучилися, а вже в 1937 році Семенка арештували і розстріляли. Попри те, що Ужвій була лауреаткою трьох Сталінських премій і начебто обласкана офіційною владою, життя актриси не можна назвати легким і простим. Її єдиний син Михайло помер від менінгіту у 24 роки, багато її друзів і родичів були репресовані – хтось розстріляний, хтось відбував покарання у сибірських таборах. Чимало зверталося до неї про допомогу, але допомогти вона нічим суттєвим не могла – жила тільки роботою – театром; високих (потрібних) партноменклатурних зв’язків фактично не мала, хоча б і могла… Певною мірою вона, прима першої театральної сцени України, теж була жертвою тієї страшної тоталітарної доби. Цікавий факт – правильно-офіційна актриса Ужвій викликала щире захоплення у такого нонконформіста як Параджанов. Він зняв її у своїй не надто відомій «Українській рапсодії» (1961), а в 1968 створив про актрису біографічний фільм.         

Михайло Москалюк (1921-1950),  сотник УПА, один з останніх керівників повстанців.

Народився на Івано-Франківщині. У лавах ОУН — із 1939-го. У 1941 році брав участь у встановленні української влади у Львові, у складі українського батальйону був учасником проголошення там 30 червня 1941 Степаном Бандерою, Ярославом Стецьком та іншими керівниками ОУН відновлення Української держави.

Пізніше Москалюк боровся проти радянських партизанів на Поліссі, був важко поранений. Восени 1944-го очолив сотню УПА і діяв на терені Коломийщини. Сотня бойовиків УПА налічувала близько 300 стрільців. Москалюк узяв собі псевдо «Спартан» (від імені 300 мужніх спартанців).

У вересні — жовтні 1944 сотня під командуванням «Спартана» воює із червонопогонниками біля Заболотова і Снятина, рейдує Коломийським, Печеніжинським і Косівським районами.

Радянська влада за голову «Спартана» обіцяла пів мільйона рублів. Однак ще кілька років «Спартан» був невловимим. Лише 2 лютого 1950 карателям з допомогою зрадника вдалось оточити будинок Москалюків, під яким був розташований схрон повстанців. «Спартан» не здався ворогам живим, він загинув разом зі своєю дружиною Ольгою та ординарцем Прокопом Рибчуком. 

Олександр Ацманчук (1923-1974), художник.

Закінчив Одеське художнє училище, 1953 року —  відділення живопису Ленінградського художнього інституту. Викладав фахові дисципліни в Одеському художньому училищі (1953—1959).

В історії українського мистецтва ім’я Ацманчука пов’язане з так званим романтичним стилем доби шістдесятників.

За життя у художника не було ні звань, ні нагород. Перша персональна виставка Олександра Ацманчука відбулася після його смерті.

Олександр Івахненко (1931-2003), художник, автор перших поштових марок і ювілейних монет незалежної України.

Народився у селі Старопетрівка під Бердянськом. Отримав вищу мистецьку освіту в Харківському художньому інституті на факультеті живопису.

З 1967 року працював художником на Виставці передового досвіду народного господарства в Києві. Згодом викладав малюнок і живопис у Київському державному художньо-промисловому технікумі.

За рекомендацією Національної спілки художників України, Олександр Івахненко брав участь у конкурсі по створенню ордена князя Ярослава Мудрого п’яти ступенів і став переможцем.

Коли 16 липня 1990-го Верховна Рада УРСР ухвалила Декларацію про державний суверенітет України, Олександр Івахненко отримав від Міністерства зв’язку УРСР замовлення на виготовлення поштової марки, присвяченої цій події.  З неї почалася сучасна історія української поштової марки.

1 березня 1992 вийшли перші, після проголошення незалежності, марки України. Вони були присвячені 500-річчю українського козацтва та 100-річчю першого поселення українців у Канаді. Автором цих марок також став Олександр Івахненко. З дванадцяти тисяч марок з різних країн світу створена Івахненком марка «XXV Олімпійські ігри в Барселоні» увійшла до числа 12 найкращих робіт, присвячених Олімпійським іграм.

Для Національного банку художник виготовив ескізи низки ювілейних монет України: «50 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» (перша монета, випущена НБУ, 7 травня 1995), «Незалежність», «Софія Київська», «Києво-Печерська лавра»,  «Герої козацької епохи» та ін.

Ювілейні монети НБУ, створені Олександром Івахненком: https://old.bank.gov.ua/control/uk/currentmoney/cmcoin/search?painter_id=5752

Олексій Ботвінов (1964), видатний піаніст, вважається одним із найкращих у світі виконавців музики С. Рахманінова.

Народився в Одесі у сім’ї музикантів. Навчався в Одеській консерваторії, закінчив її з відзнакою. У 19 років був наймолодшим учасником та лауреатом 1 Всесоюзного конкурсу імені Рахманінова (Москва), після чого став солістом Одеської філармонії та викладачем консерваторії.

З 1994 року працював за кордоном у провідних музичних і театральних закладах, залишаючись громадянином України.

У 1996 в Швейцарії вийшов його альбом «Гольдберг-варіацій» Й.С. Баха, який відразу попав на друге місце у хіт-параді класичної музики.

Олексій Ботвінов виступав на численних музичних фестивалях, був членом журі міжнародних конкурсів.

У жовтні 2008 ініціював та реалізував разом з віджей-гуртом «Videomatics» новий проєкт —  концерт «Візуальна реальність музики», поєднання класичної музики та відеоінсталяції.

Новий революційний для світу класики проєкт «Гольдберг. Перезавантаження» є поєднанням, на перший погляд, непоєднуваних культурних сфер — вершини європейської музики «Гольдберг- варіацій» Й. С. Баха з орієнтальними ритмами знаменитого турецького перкусіоніста Бурхана Очала, заснованими на стародавніх суфійських традиціях. Створений в 2011 році театрально-музичний проєкт «Письмовник. Елегія» (за романом «Письмовник» Михайла Шишкіна) став режисерським дебютом музиканта, він виступив також автором п’єси та сценографом.

Олексій Ботвінов став автором ідеї, артдиректором та головним організатором Міжнародного музичного фестивалю «Odessa Classics», який проходить, починаючи з 2015 року, щорічно на початку червня в Одесі.

Інтерв’ю з Ботвіновим тут: https://www.radiosvoboda.org/a/28946348.html