12 вересня. Пам’ятні дати

Україна має багаторічну історію становлення та розвитку танкових військ, які є важливою складовою бойового потенціалу Збройних Сил України.

Танкові війська можна сміливо назвати «бронею» піхоти – без них піхотинці як без рук – не підуть у наступ і не зможуть утримувати здобуті позиції.

Російська збройна агресія щодо України багато чого змінила – вперше з часів Другої світової війни на території Східної Європи, а саме на східних кордонах України, відбувалися танкові бої. Українські танкісти брали активну участь у визволенні населених пунктів Донеччини і Луганщини, боях за Дебальцеве, Мар’їнку, Піски, Авдіївку, проявили себе воїни-танкісти і в жорстоких боях за Донецький аеропорт.

Чимало українських танкістів загинуло, захищаючи батьківщину, чимало з них нагороджено за виявлені мужність і героїзм.

Сьогодні ж в Україні вшановують пам'ять депортованих українців з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини у 1944-1951 роках.

Ця пам'ятна дата відзначається кожної другої неділі вересня. Наприкінці Другої світової війни новий польський прокомуністичний уряд поставив собі за мету мати моноетнічну державу, зачищену в різний спосіб від національних меншин, зокрема українців. Депортація українців із територій Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини, на яких вони споконвіку проживали, сталася внаслідок укладеної між УРСР і Польським комітетом національного визволення Угоди про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян із території УРСР. Договір передбачав виїзд українців до УРСР і повернення до Польщі поляків і євреїв, які станом на 17 вересня 1939 року були громадянами Польської держави. Територія, на якій відбувалась «евакуація», охоплювала землі Ряшівського, Люблінського і Краківського воєводств. На першому етапі, що тривав від 15 жовтня до 31 грудня 1944 року вивезли понад 20 тис. українців, переважно мешканців Холмщини. Після цього депортація продовжилась на Лемківщині, у Надсянні та Західній Бойківщині. На цьому етапі - від січня до кінця серпня 1945 року - переселили 229 685 осіб. З вересня 1945 року «евакуацію» проводили три спеціально підготовлені дивізії Війська Польського. На збори давалося лише кілька годин, при цьому люди залишали на покинутих місцях практично усе своє надбане добро – житло, майно, землю, худобу. Кілька разів термін виселення українців продовжували - і офіційно депортація закінчилася у червні 1946 року. Загалом у 1944-1946 рр., лише за офіційними даними, на територію УРСР було депортовано 482,8 тис. осіб. Очевидно, що реальна кількість вигнаних українців була більшою. У 1947 році тих українців, що відмовились виїжджати до СРСР, польська влада в ході Акції «Вісла» депортувала на північ і захід Польщі. Тоді впродовж кількох місяців було депортовано майже 150 тисяч українців. Ще кілька десятків тисяч українців були позбавлені батьківських домівок під час обмінів прикордонними ділянками між СРСР та Польщею у 1948 та 1951 роках.

Події дня:

Цього дня у 1996 році створено природний заповідник «Ґорґани».

Розташований він у південно-західній частині Івано-Франківської області у районі Довбушанських Ґорґан – найнедоступнішої високогірної кам’янистої частини Українських Карпат. Найвищі вершини заповідника – гора Довбушанка (1754 м) та Ведмежик (1736 м). Ліси займають 84% площі заповідника. Тут ростуть переважно смереки, ялиці та бук.  З фауни 20 видів є рідкісними і занесені до Червоної книги України. На гірському масиві Ґорґани, крім самого заповідника «Ґорґани», знаходиться ще Карпатський природний національний парк та Ландшафтний заказник «Ґрофа». Усі три природно-заповідні території були створені задля збереження реліктової кедрової європейської сосни (Pinus cembra). З липня 2017 року заповідник «Ґорґани» входить у світову спадщину ЮНЕСКО як один з масивів Букових пралісів Карпат та давніх букових лісів Німеччини

У цей день народилися

 в Україні…

 Олександр Кошиця (1875-1944), хоровий диригент і композитор, один із засновників Української республіканської капели.

 Капелу було створено за наказом Симона Петлюри у 1919 році. Політик вважав, що Капела допоможе сформувати гарний імідж новій незалежній Україні за кордоном, адже там, упродовж століть чули лише про «вєликую» Росію. Український уряд пообіцяв Капелі чималі кошти – 2,7 млн крб. Для порівняння: тодішні видатки на формування одного армійського корпусу становили 5 млн крб. Але так вийшло, що обіцяних грошей артисти не побачили: на Київ насувалася більшовицька навала, довелося терміново евакуюватися. Зрештою, всі зібралися в Кам’янці-Подільському. Кошиць влаштував прослуховування, але був розчарований виконанням (записав, що такого хорового співу на своєму віку ще не чув: виють як вовки, із 80 душ «справжніх голосів» не більше 30). Але колектив взявся за репетиції та вивчення французької мови і «процес пішов». Гастролі капели Кошиця розпочалися у квітні 1919 року. Першою в списку була Чехія. До Праги українці приїхали майже у дранті, «голі й босі». Сам Кошиць ходив у чужому (на три розміри більшому) пальті й зеленому капелюсі з чужої голови. Соромно було, навіть, зайвий раз із готелю вийти. Але тодішній посол Української Народної Республіки у Празі Микола Славінський позичив колективу 130 тис. крон, і артисти змогли пристойно вдягнутися. Гастролі проходили з величезним успіхом. «Українці прийшли й перемогли! Це – посольство з іншого світу!», - написали після першого ж концерту чеські газети. Українське стало модним у Празі. Коронним номером усюди звучав «Щедрик». Після Праги був Відень. Там Кошиця назвали генієм, а його хор, що «співає, мов одна людина» - дивом артистичного взаєморозуміння. До Парижа потрапили восени 1919 року. На першому ж концерті було багато поліції – боялися російських провокацій. Росіяни погрожували зірвати концерт капели, на афішах писали лайливі слова. Але тріумф на українців чекав і в Парижі. Місцеві газети писали: «Наша пані Географіє! Чого ти нас вчила! Ти казала, що Україна – це поля та отари, і не казала, що там є народ з такою душею! Ще ніякий хор, французький чи чужоземний, не дав нам нічого подібного!» Після Франції капела виступала в Голландії, Англії, Німеччині, Іспанії. Втім, європейці українцям аплодували, а визнавати суверенітет України не поспішали. Королева Бельгії після концерту сказала: «Моє серце на боці вашого народу, але ми, монархи – раби політики». Тим часом більшовики захопили в Україні владу, колишніх українських очільників перестріляли, а кому вдалося вирватися – оселився на заході. У 1923 році капела Кошиця вирушила до Америки. Українські артисти виступали в США, Аргентині, Мексиці, Бразилії. В 1924 році колектив розпався. Олександр Кошиць жив спочатку поблизу Нью-Йорка, 1941 року переїхав до Канади, вів клас хорового диригування. Помер і похований у Вінніпегу.

 Еліна Світоліна (1994), українська тенісистка, третя ракетка світу.

 Нині Світоліна - найуспішніша спортсменка в історії українського тенісу, вона встановила багато національних рекордів, зокрема єдина серед українських тенісисток досягла півфіналів турнірів Великого шолому в індивідуальному розряді. Еліна народилась в Одесі у сім'ї спортсменів. Тенісом почала займатись у чотири роки. У 2007 році сім'я Світоліних переїжджає з Одеси до Харкова, де Еліна стала вихованкою авторитетного спеціаліста в українському тенісі Андрія Луценка. Пізніше навчалась в академії відомої бельгійської тенісистки, олімпійської чемпіонки Жустін Енен. У 16 років Світоліна перемогла на юніорському Ролан Гарросі. Свій перший дорослий турнір Еліна виграла у 2013 році, ставши володаркою Кубка Баку. Надалі її кар'єра йшла лише вгору. За ці роки Світоліна стала чвертьфіналісткою Олімпійських ігор 2016 року, виграла 14 турнірів WTA в індивідуальному розряді та два в парному. Двічі діставалася півфіналів на турнірах Великого шолома (2019) і чотири рази до чвертьфіналів (2015, 2017, 2018, 2019). 11 вересня 2017 року Світоліна встановила абсолютний рекорд в історії українського тенісу - стала третьою ракеткою світу.

Вадим Коваль (1966-1996), поет.

Народився в Магнітогорську. 1974 року разом з батьками повернувся в Україну. Закінчив біологічний факультет Чернівецького університету, де згодом років працював асистентом кафедри біохімії.

Перша збірка вийшла друком вже після смерті поета: 26 січня 1996 року на залізничному переїзді біля села Панка Сторожинецького району Чернівецької області вантажний поїзд зіткнувся з легковим автомобілем, із чотирьох пасажирів якого загинув тільки Вадим Коваль.

Посмертно було видано поетичні збірки «Закоханий падре» (1996; 2009) і «Кажан. Проєкція ночі» (2003). До другої збірки увійшли тексти з книжки «Закоханий падре», а також сценічна постановка «Зошит шалу» з малюнками автора.

Вірші Вадима Коваля увійшли до «Антології альтернативної української поезії 80–90–х років» (2001) та антології «Протизначення» (2001).

Почитати вірші Коваля можна тут: http://vitchyzna.ukrlife.org/3_4_09kovalv.html

…і у світі

 Станіслав Лем (1921–2006), польський письменник, визначний представник науково-філософської фантастики.

Народився у Львові в родині лікаря. Навчався у Львівському медичному інституті. Після війни оселився в Кракові, де закінчив медичний факультет університету. Працював при кафедрі психології, займався історією і теорією науки, співпрацював у редакціях науково-популярних журналів. Літературну діяльність розпочав у 1946 році публікацією в періодиці роману «Людина з Марсу». Перший науково-фантастичний роман «Астронавти» побачив світ п’ять років потому. Найвідоміші романи Лема – «Едем», «Солярис», «Голос Неба», «Щоденник, знайдений у ванні», «Магелланова хмара», «Мир на землі». Відомий також філософсько-соціологічними дослідженнями, серед яких і знаменита «Сума технології». Автор понад 70 книг, перекладених 41 мовою світу і виданих загальним накладом майже 30 мільйонів екземплярів.