24 вересня. Пам’ятні дати

Легендарний фестиваль проходив у Чернівцях, на батьківщині композитора, поета і виконавця Володимира Івасюка і тривав 8 днів. У святі брали участь понад 600 молодих виконавців, що приїхали з усієї України. На небосхилі української музичної культури засяяли нові зірки – Віка Врадій (Сестричка Віка), «Брати Гадюкіни», «Кому вниз», Андрій Миколайчук, Марія Бурмака, Віктор Морозов та багато інших.

 Тексти пісень, одяг учасників та реакція глядачів цієї музичної феєрії – все вибивалося з правильно-трафаретного уявлення про фестиваль та про українську пісню. Гран-прі фестивалю отримав львів’янин Василь Жданкін. Лауреатами стали Тарас Курчик, Андрій Миколайчук (його пісні «Піду втоплюся» і «Підпільник Кіндрат» стали хітами), Едуард Драч, Віктор Морозов (нині перекладає з португальської та англійської, зокрема переклав романи про Гаррі Поттера), Едуард Панчишин, «Кому вниз», «Брати Гадюкіни», «Сестричка Віка», Марія Бурмака. На заключному концерті одна з переможниць – Сестричка Віка, заспівала пісню «Ганьба», автором музики і слів до якої був Сергій Кузьминський (Кузя з «Братів Гадюкіних»).

Тричі на фестивалі співали «Ще не вмерла…» - майбутній український гімн. Його виконав під кобзу Василь Жданкін. Публіка шаленіла, підспівувала своїм улюбленцям, згодом з’явилися і синьо-жовті прапори. Чернівецька міліція намагалася переловити порушувачів, потім вимкнула світло і перерубала кабель. СРСР доживав свого віку, Україна стояла на порозі змін і молоді українські музиканти це гостро відчували.

Події дня

24 вересня 1941 року, на п'ятий день окупації Києва німецькими військами, диверсанти НКВС почали підрив будівель в історичному центрі міста.

Того дня, вперше в практиці Другої світової війни, були масово застосовані радіокеровані вибухові пристрої. У результаті вибухів, що тривали й у наступні дні, і пожеж Київ назавжди втратив істотну частину історичної забудови.

У цей день народилися

Михайло Остроградський (1801–1862), видатний математик, механік і фізик.

Родом з Полтавщини – народився в збіднілій дворянській родині. З дитинства мріяв стати військовим, так само, як того хотів і батько хлопчика. В 1816 році його повезли в Петербург для зарахування в один із гвардійських полків, але тут втрутилася доля: хтось із рідних наполегливо порадив юнаку вступати до Харківського університету. Таким чином, Михайло Остроградський став студентом цього вишу. Юнак все ще мріяв про військову кар’єру, але все змінилося через два роки, коли він перейшов жити на квартиру університетського викладача математики Павловського. Останній своїми бесідами зумів викликати спочатку інтерес, а згодом і пристрасну любов Остроградського до науки. Вже два місяці по тому студент вражав Павловського своїми успіхами - несподівано виявився його непересічний математичний талант. Після закінчення Харківського університету Михайло Остроградський протягом 6 років удосконалював  математичні знання в Колеж де Франс (1822-1828). Був учнем Лапласа і Ампера. Працював переважно у Франції та Росії. Академік Петербурзької АН, професор вищих навчальних закладів Петербурга. Основні праці присвячені математичному аналізу, математичній фізиці й теорії механіки. Остроградський вважається одним з провідних математиків середини XIX ст. У 2001 році ЮНЕСКО внесла Михайла Васильовича Остроградського до списку видатних математиків світу. Професор приятелював із Шевченком. Помер у Полтаві, похований на батьківщині – в селі Пашенівка.

Михайло Чалий (1816-1907), педагог і громадсько-політичний діяч, біограф Тараса Шевченка.

Народився в місті Новгород-Сіверський на Чернігівщині. Спочатку навчався у приватній школі, згодом вступив до Новгород-Сіверської гімназії, яка на той час вирізнялася досить високим рівнем освіти (її очолював видатний учений Ілля Тимковський). У гімназії навчався разом із Костею Ушинським, який стане згодом відомим педагогом. Після закінчення гімназії – студент історико-філологічного факультету Київського університету, який закінчив у 1844 році. Того ж 1844 року починається його педагогічна діяльність. Спочатку Михайло Чалий учителює в Немирівській гімназії, Другій київській гімназії (вчителем словесності, а згодом й інспектором гімназії), потім його призначають директором гімназії в Білій Церкві. У 1869 році Михайло Чалий обіймає посаду директора ліцею й гімназії князя Безбородька в Ніжині (був останнім директором ліцею до реформування того в історико-філологічний інститут). Вийшовши у відставку, мешкав у Києві. Був організатором недільних шкіл, товаришував з художником Іваном Сошенком. Саме на квартирі Сошенка Михайло Чалий познайомився з Тарасом Шевченком і став згодом його першим біографом. Михайло Чалий був співорганізатором похорону Шевченка в Україні та промовцем над домовиною в Києві під час перевезення тіла Кобзаря до Канева. Належав до гуртка вчених, що гуртувалися довкола журналу «Киевская старина». Автор книг «Жизнь и произведения Тараса Шевченка» (1882) і спогадів.

Роман Купчинський (1894-1976), поет, прозаїк, журналіст, композитор. Автор текстів багатьох стрілецьких пісень.

Народився на Тернопільщині. Навчався в Духовній семінарії у Львові. Був активістом українського спортивного руху; рекордсмен з легкої атлетики Запорозьких ігрищ, чемпіон Галичини з легкої атлетики.

1914 року записався до легіону УСС (рядовик, командант чоти, сотні, ад’ютант полку в ранзі поручника). Брав участь у багатьох боях. Від 1916 був членом таємного стрілецького Ордену. У 1918 командував сотнею Вишколу УСС на румуно-буковинському кордоні, в січні 1919 — пішим полком УГА у боях за Львів.

Належав до так званої Артистичної горстки УСС, яка збирала різноманітні матеріали, документи, фотографії для увічнення пам’яті стрілецького чину, випускала періодичні видання, компонувала архіви УСС.

Йому належать слова і музика багатьох стрілецьких пісень, зокрема, «Ой там при долині», «Заквітчали дівчатонька», «Як з Бережан до Кадри», «Ой шумить, шумить», «Вдаряй мечем», «Пиймо, друзі», «Лети, моя думо» та багатьох інших.

На межі 1920-1930-х років пише роман-трилогію зі стрілецького життя «Заметіль». Наприкінці Другої світової війни виїхав до Німеччини, де продовжував займатися літературною творчістю, а потім – до США.

 Після смерті автора вийшли друком на еміграції збірники вибраних пісень «Ми йдемо в бій» (1977) та вибраної лірики і прози «Невиспівані пісні» (1983).

Микола Стороженко (1928-2015), живописець, графік,  монументаліст. Лауреат Шевченківської премії.

Народився  на Сумщині. У 1956 році закінчив Київський художній інститут.

Працював в галузі станкового та монументально-декоративного живопису, книжкової графіки. Він був одним з перших, хто втілював у художніх творах образи довгий час замовчуваних діячів науки і культури — Максима Березовського, Петра Могили, Феофана Прокоповича, Григорія Сковороди та інших.

Дізнатися більше про художника: https://day.kyiv.ua/uk/photo/pershoprohodec-u-mystectvi-ta-zhytti

Подивитися твори Стороженка: мозаїки, храмові розписи, ілюстрації до різноманітних книжок, зокрема цикл ілюстрацій до «Кобзаря», а також живопис: http://uartlib.org/downloads/MykolaStorojenko_uartlib.org.pdf

Та сама книжка у формі горталки: https://issuu.com/lesiamazanik/docs/mykolastorojenko_uartlib.org

Віталій Жежера (1953), письменник, журналіст, театрознавець.

Народився у с. Сулимівка на Київщині. 1976 року закінчив Київський театральний інститут імені Карпенка-Карого. За фахом театрознавець.

У «Газеті по-українськи» регулярно друкувалися колонки Віталія Жежери, які згодом були видані двома окремими книжками - «Господні комарики» та «Відкладене літо». Ці коротенькі нотатки можна перечитувати нескінченно, відкриваючи нові та нові відтінки смислів. На позір вони прості і невигадливі, а насправді це чисті криниці, з яких скільки не пий, а кришталевої води в них не убуде.

Віталій Жежера співпрацює з газетою «День», журналами «Театрально-концертний Київ», «Український театр». Як великий книголюб  є експертом номінації «Візитівка» рейтингу «Книжка року».

Надзвичайно цікаві автобіографічні нотатки Жежери:  https://gazeta.ua/ru/articles/opinions-journal/_samotnist-povertaye-do-sebe-vitalij-zezhera/420881

Арсен Савадов (1962), художник-концептуаліст, фотограф. Один з найвідоміших за кордоном і «найдорожчих» українських митців.

Народився в сім’ї художника-графіка Володимира Савадова, вірменина родом з Баку. Закінчив Республіканську середню художню школу ім. Т.Г. Шевченка і Київський державний художній інститут. Учасник київської художньої групи «Паризька комуна». Працює в галузі концептуалізму. Представляв Україну на 49-й Венеційській бієнале.

Критики вважають Арсена Савадова однією з ключових фігур українського сучасного мистецтва, покоління, що заявило про себе в кінці 80-х, українського трансавангарду, необароко.

Найбільшу популярність Арсену Савадову принесли найпровокативніші фотографічні проєкти: «Донбас-Шоколад» та «Книга мертвих». В останні роки Арсен Савадов повернувся до живопису.

Артем Полежака (1975), поет, автор текстів пісень кількох українських рок-гуртів. Прославився текстом до кліпу гурту ТНМК «Історія України».

Народився в Харкові, закінчив Харківський інститут інженерів комунального будівництва за спеціальністю «архітектор». Під час студентських років активно виступав у «КВН».

2011 року з гуртом «Барабас» записав та випустив диск «Весна, Любов, Полежака». 2016 року побачила світ його перша повноцінна поетична збірка «Стіхи о жизні» видавництва «Люта справа». У 2018 році у світ вийшла друга поетична збірка «Навісні пісні».

Артем Полежака - автор текстів пісень таких гуртів і виконавців, як «Kozak System», Орест Лютий, «Телері», «Бумбокс».

Інтерв’ю з Полежакою: https://www.ukrinform.ua/rubric-culture/2831397-artem-polezaka-poet-avtor-virsiv-dla-klipu-istoria-ukraini.html

Кліп гурту ТНМК «Історія України» на вірш Полежаки: https://www.youtube.com/watch?v=BhuWhgS_HlA