Гендерні стереотипи вдаряють і по чоловіках - Левченко
Таку думку урядова уповноважена з питань гендерної політики Катерина Левченко висловила в інтерв’ю Укрінформу.
«У гендерних стереотипів є зворотний бік, який болісно вдаряє по чоловіках. Проте гендерна проблема продовжує асоціюватися виключно з правами жінок», - сказала вона.
Левченко наголосила, що для впровадження принципів рівних прав і можливостей насамперед має бути інституційна спроможність - структури і люди, які за це відповідають (зокрема, радники з питань забезпечення рівних прав та можливостей для керівників міністерства і управлінь освіти). Але основною складовою є гендерна компетенція вчителів. При цьому важливо, щоб проблеми рівних прав та можливостей не підмінялися питаннями так званого статево-рольового підходу.
«Взяти уроки трудового навчання: приготування їжі, шиття, вишивання – це для дівчат, а для хлопчиків – столярна майстерність чи щось інше. Але саме через це ми вже дуже багато років отримуємо зауваження від міжнародних організацій – бо у нас є предмети, в яких абсолютно штучно відбувається розподіл статевих ролей, який суперечить здоровому глузду. Чому хлопці не повинні вміти готувати?», - наголосила урядова уповноважена.
За її словами, в цьому є одна з проблем – поширення гендерних стереотипів, адже дуже багато людей скажуть: так це ж добре, що дівчата будуть гарно готувати і шити! Але ж і хлопці мають і можуть це гарно робити!
«Це стереотипи, які панують у суспільстві, з одного боку, а з іншого – це структурне насильство, яке є в системі освіти. Бо всі вже звикли, що добре, коли дівчата хочуть куховарити, але хлопець, який вибере це для себе, скоріш за все, стане об’єктом булінгу», - додала Левченко.
Водночас, за її словами, навички шиття, - це ще й розвиток моторики, якщо говорити про маленьких дітей.
«Це заняття, яке дає естетичне задоволення, і яке, врешті-решт, заспокоює нервову систему, що дуже важливо в наші часи стресів. А чоловіків завдяки стереотипам позбавляють цих дуже важливих і життєво необхідних речей. Як наслідок (хоча це не єдина причина) ми маємо 10 років розриву в очікуваній тривалості життя: 67 років – для чоловіків, 77 – для жінок. Вчені довели, що 2-3 роки це те, що пов’язано з біологічними розривами, а решта - це соціальні речі: та незрозуміла «мужність», яка вимагає не скаржитися, коли болить, не плакати, не ходити до лікаря. А потім ми приходимо до того, що чоловіки звертаються до лікарів лише на пізніх стадіях розвитку тієї чи іншої хвороби… Звідти у нас, на жаль, чоловіча смертність у 60+», - резюмувала Левченко.
