21 жовтня. Пам’ятні дати
Після завершення радянсько-німецької війни, діяльність Української повстанської армії спрямовувалась проти радянських владних структур. Занепокоєне складною ситуацією в Західній Україні, політичне керівництво СРСР постійно шукало нові форми нейтралізації повстанського руху. Саме депортація стала потужним та ефективним інструментом для розправи з «інакомисленням» українців.
У 1944-1946 роках з теренів Західної України у віддалені місцевості СРСР було депортовано 14728 родин учасників національно-визвольного руху. Проте партійне керівництво вимагало від силових структур не зупинятися на досягнутому. Найбільша депортація населення із Західної України відбулася 21 жовтня 1947 року. Вона увійшла в історію під кодовою назвою операція «Захід».
Операція розпочалась у Львові о другій годині ночі: в помешкання львів’ян вривалися військові й після нетривалого обшуку дозволяли похапцем зібрати особисті речі, після чого цілі сім’ї у вантажівках доправляли на залізницю. З 2 до 4 години ночі те саме спіткало жителів Рава-Руської, Жовкви, Бузька, Городка, Яворова. На Буковині, Волині, Івано-Франківщині, Рівненщині, Тернопільщині все розпочалось о 6 годині ранку. Під час виселення силовики вилучали зброю, націоналістичну літературу і антирадянські листівки, брали у полон учасників підпілля. Майно виселенців конфісковувалось та передавалось у державну власність. Протягом доби в Західній Україні виселили 26 682 родини або 76 192 осіб: 18866 чоловіків, 35152 жінки та 22174 дитини.
Наступного дня перші потяги вирушили до віддалених районів СРСР. На всіх депортованих чекали каторжні роботи на копальнях та в колгоспах Сибіру. Операція «Захід» стала однією з найбільш масових і короткотермінових депортацій західних українців. Проте вона була не першою і не останньою. Загалом з 1944 по 1953 рік в Західній Україні було репресовано понад 500 тис. осіб, заарештовано близько 134 тис., вбито 150 тис., виселено за межі України на довічний термін понад 200 тисяч людей.
У цей день народилися
Максим Шимко (1979-2014), Герой Небесної Сотні.
Максим жив у Вінниці, змінив багато робітничих професій – був і слюсарем, і фрезерувальником, і ковалем, і гравірувальником. Усі ці навички стали йому в нагоді, коли він захопився історичним минулим України і вступив до клубу історичної реконструкції «Білий Вовк». Виготовляв реконструкторський одяг собі і друзям, разом зі своїм побратимом-ковалем зробив справжню козацьку гармату.
У 2004 році Максим брав участь у Помаранчевій революції, потім був спостерігачем під час виборчих кампаній в країні, учасником податкового та мовного Майданів.
А коли розпочався Євромайдан, став до лав 4-ї козацької сотні самооборони. Востаннє приїхав на Майдан 18 лютого, не сказавши про це рідним.
«За Україну! Всі, хто може, їдьте в Київ!» – це останній запис, який він залишив на своїй сторінці в соцмережі.
Ранком 20 лютого він був убитий пострілом снайпера, коли допомагав рятувати та виносити поранених на вулиці Інститутській.
Ховали Максима як лицаря – в труну поклали шолом, меч, щит, предмети історичного одягу. А ще побратими-козаки поклали йому прапор України, який він, як прапороносець козацької сотні, носив під час Майдану. Похорони тривали сім годин. Провести в останню путь Максима прийшло кілька тисяч вінничан.
 |
Володимир Янів (1908-1991), вчений, громадський та політичний діяч, ректор Українського Вільного Університету в Мюнхені.
У своїх працях доводив, що українці за своїм психологічним складом є народом західного, європейського типу (а росіяни – східного). «Ми, що належимо в основному до Європи, надмірно відхилилися від неї, щоб могти викресати в собі досить волі, необхідної для збудування держави, але не наблизилися настільки до Азії, щоб дати себе вести власному деспотові…» (Володимир Янів, «Нариси до української етнопсихології»)
Зірка Мензатюк (1954), письменниця, казкарка, журналіст.
Народилася у с.Мамаївці Чернівецької області. Її батько був засуджений «за націоналізм», тому вступ до Львівського університету для дівчини виявився нелегким. Але Зірці допомогли численні публікації у газетах, здобуте перше місце на обласній олімпіаді з української мови і літератури та ще рекомендація Спілки письменників, яку вона дістала як авторка-початківець.
У різні роки вела в дитячому журналі «Соняшник» рубрики «Храми України», «Фортеці України», «Щоб любити», «Щоденник мандрівника», також рубрику про святині України в освітній радіопередачі для школярів «АБЦ» на Першому каналі Українського радіо.
У 1990 році вийшла друком перша книжка казок Мензатюк «Тисяча парасольок». Невдовзі побачила світ і друга книжка «Арніка» — казка про найчарівніше зілля Карпат. А потім далі в українському книговиданні почалася затяжна криза.
З середини «нульових» письменниця регулярно видає книжки. Це не лише казки для дітей, а й твори для підлітків. Зокрема, це повість «Як я руйнувала імперію», видана «Видавництвом Старого Лева» 2014 року. Це перша українська книжка для підлітків про останні роки радянської імперії. Також для підліткової аудиторії призначені пригодницькі повісті «Таємниця козацької шаблі» та «Дике літо в Криму».
Інтерв’ю з письменницею – про особливості роботи в царині дитячої та підліткової літератури: https://day.kyiv.ua/uk/article/ukrayinci-chytayte/sovkova-svidomist-zhyva-yiyi-potribno-zminyuvaty
