22 жовтня. Пам’ятні дати
У січні 1918 року міська дума Кам'янця-Подільського звернулась до Центральної Ради з проханням про відкриття в місті якщо не університету, то принаймні філії Київського університету. За дорученням Міністерства освіти УНР 22 березня до Кам'янця прибула делегація з Києва, яка ухвалила створення на Поділлі самостійного навчального закладу. І вже у серпні 1918 гетьман України Павло Скоропадський підписав Закон про заснування Кам'янець-Подільського державного українського університету.
Тодішня преса писала: «У вівторок 22 жовтня (нов. стилю) 1918 року в місті Кам'янці-Подільському відбулося урочисте свято відкриття нового огнища вищої української науки – Кам'янець-Подільського Державного Українського Університету».
Однак за радянської влади він «не вписався» в концепцію вищої школи. У 1921 році цей університет – останній український – було розформовано, а на базі його факультетів і навчально-допоміжних інституцій утворені Інститут народної освіти та Сільськогосподарський інститут. Впродовж наступних років виш зазнавав чимало реорганізацій: у 1930 році це був інститут соціального виховання, у 1933-1934 роках – педагогічний, а з 1939 року – учительський інститут, який з 1948 знову став педагогічним.
У 1997 році на базі педагогічного інституту було створено університет, який у 2003 став Кам’янець-Подільським державним університетом. У 2008 році університету надано статус національного.
У цей день народилися
в Україні…
Дарія Гнатківська (1912-1989), діячка УВО, ОУН.
Народилася в с. Смодна біля Косова на Гуцульщині, навчалась у Львівській консерваторії – непересічне обдарування гарантували їй успішну музичну кар’єру, але Дарія обрала інший шлях.
У 1930 році вступила до ОУН. Була зв’язковою, входила до бойової розвідувальної групи ОУН протягом 1933–1934.
Заарештована польською поліцією у 1934 році за підозрою у причетності до організації вбивства міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького.
Оунівцям Дарії Гнатківській та Миколі Лебедю було доручено вивчити звички генерала Перацького, скласти точний план його переміщення в районі праці і проживання, та розташування вулиць, провулків, дворів, під’їздів будинків того району.
По закінченні розгляду справи суд затвердив вирок – Дарії Гнатківській 15 років, Степану Бандері, Миколі Лебедю – смертну кару. Іншим учасникам Варшавського процесу – дванадцять, вісім, сім років тюрми. В такі трагічні години свого життя Дарія Гнатківська і Микола Лебедь вирішують одружитися. Їм не дають на це дозвіл. Звінчалися вони у тюремній капличці.
На волю Дарія вийшла у вересні 1939 – коли нацисти і совєти окупували західноукраїнські землі і випускали політичних в’язнів. Але невдовзі й ті, і інші почали переслідування українських націоналістів.
У січні 1944 Гнатківська була заарештована гестапо та перевезена до концтабору Равенсбрюк.
І їй, і чоловіку пощастило залишитися живими. Після війни Дарія спочатку проживала у Німеччині, а згодом разом із чоловіком емігрувала до США. Там вона написала спогади «Бачу як сьогодні», «Катруся Зарицька».
Більше про цю дивовижну жінку та Миколу Лебедя:
https://incognita.day.kyiv.ua/mikola-lebed-j-demokratichnij-naczionalizm.html
Василь Свида (1913-1989), скульптор-різьбяр, один із засновників закарпатської школи скульптури.
Народився в селі Потокош Потконьовц Австро-Угорщини (нині – Пацканьово Закарпатської області) у багатодітній родині.
Після навчання у професійній школі з обробки дерева працював різьбярем у приватних майстернях в Ужгороді, в Мукачево, згодом виїхав до Праги.
У 1945 році після возз’єднання Закарпаття з підсовєтською Україною, Василь Свида повертається на батьківщину, де бере участь у республіканських та всесоюзних художніх виставках, його твори експонуються у Третьяковській галереї. У 1951-1961 роках очолював Закарпатську організацію Спілки художників України.
Василь Свида був неперевершеним майстром жанрових композицій з дерева, його керамічні роботи відзначаються специфічною пластичністю форми, округлою м’якістю силуету.
Добірка творів скульптора: http://www.wikiwand.com/uk/%D0%A1%D0%B2%D0%B8%D0%B4%D0%B0_%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
Вілен Калюта (1930-1999), кінооператор, лауреат премії «Оскар» за операторську майстерність у фільмі «Стомлені сонцем».
 |
Народився у місті Гуляйполі (тепер Запорізької області). У 1952 році з відзнакою закінчив Васильківське військове авіаційно-технічне училище, де йому пророкували блискучу кар’єру.
Але очікуючи у Києві чи то переатестації, чи то проходячи лікарську комісію, він навідався у 1955 році до старого приятеля на кіностудію імені Олександра Довженко – і затримався там на все життя.
У 1960 році закінчив курси операторів Київської кіностудії імені О.П.Довженка. Вищої освіти так і не здобув, що виявилося неважливим, оскільки, знявши фільм-шедевр національного кінематографу режисера Юрія Іллєнка «Білий птах з чорною ознакою», став знаменитим.
«Оскар» (1995) отримав за стрічку «Стомлені сонцем» режисера Нікіти Михалкова у категорії «Найкращий зарубіжний фільм», кінооператором якого він був.
До роботи над своїми картинами його запрошували такі знані режисери, як Роман Балаян, В’ячеслав Криштофович, Олександр Адабаш’ян, Кірк Дуглас.
У доробку оператора десятки фільмів, зокрема, «Вечір на Івана Купала» (1968), «Білий птах з чорною ознакою» (1970, Золота медаль VII Міжнародного кінофестивалю, Москва, 1971), «Хвилі Чорного моря» (1975, т/ф, 4 а),«Польоти уві сні та наяву» (1982), «Легенда про княгиню Ольгу» (1983. Приз на найкращу операторську роботу XVII Всесоюзного кінофестивалю, Київ, 1984), «Храни меня, мой талисман» (1986), «Урга – територія кохання» (1991), «Стомлені сонцем» (1994, Премія Американської кіноакадемії «Оскар» за найкращий іноземний фільм року, 1995).
Богдан Логвиненко (1988), письменник, телеведучий, громадський діяч. Автор проєкту Ukraїner – про Україну і українців.
Народився в Києві. Навчався на хімічному факультеті Могилянки, у Київському університеті театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого.
Працював у різних газетах, на телебаченні. У 2009 вийшла друком книга казок Богдана Логвиненка під назвою «Богдан Логвиненко про Нестора Махна, Шарля де Ґолля, Олеся Бердника, Джохара Дудаєва, Романа Шухевича».
2010 року засновує арт-агенцію NaturalEast, яка впродовж кількох років організовує тури іноземних гуртів в Україні. З 2011 року – менеджер гурту Zapaska.
у 2016 році Богдан організовує команду для роботи над проєктом Ukraїner – це суспільно-культурне мультимедійне видання про Україну та її людей. Всі матеріали видання засновані на власних експедиціях його команди.
Мета проекту Ukraїner – шляхом ретельних досліджень зрозуміти і сформулювати, ким є українці, та донести це світу в доступній медійній формі.
Ukraїner знайомить іноземців з невідомою історією та культурою регіонів, показує локальних героїв та професії, що зникають, а також місця, які переважно не входять до путівників. Саме брак інформації про достойні уваги місцевості Богдан Логвиненко називав найбільшою проблемою для розвитку туризму в Україні.
Перша антропологічно-етнографічна експедиція Ukraїner тривала з червня 2016 до жовтня 2018 року й охопила 16 історичних регіонів по всій Україні – від Слобожанщини до Волині, від Закарпаття до Таврії, крім тих територій, що тимчасово окуповані.
Результатом цих розвідок стали понад 200 виданих історій на сайті, артбуки «Ukraїner. Країна зсередини» та «Ukraïner. Ukrainian Insider», документальна стрічка «Ukraїner. The Movie».
Відеоматеріали проекту демонструються в потягах Інтерсіті, в аеропортах Києва та Львова, в січні 2020 року творці Ukraїner запропонували водіям міжміських автобусів свої матеріали як легальну і безкоштовну альтернативу російським серіалам.
Сайт проєкту: Ukraїner
…і у світі
Ференц Ліст (1811–1886), угорський композитор, піаніст і диригент.
Засновник і перший президент Академії музики в Будапешті. Написав понад 1200 творів, зокрема 13 одночастинних симфонічних поем, два концерти для фортепіано з оркестром, 19 рапсодій, пісні. Був неперевершеним виконавцем. По суті, Ліст відкрив «нову еру піанізму», вивівши фортепіанну гру зі сфери камерності і салону до масової аудиторії та великої концертної зали.
Катрін Деньов (1943), французька кіноактриса.
Успіх Деньов принесла роль у фільмі Жака Демі «Шербурзькі парасольки» (1964), до того вона виконувала лише другорядні ролі. По-справжньому її артистичний талант розкрився у фільмах режисерів «нової хвилі». Деньов була улюбленою актрисою Луїса Бунюеля. Фільми «Денна красуня», «Трістана», у яких вона зіграла головні ролі, на сьогодні є класикою світового кінематографа. «Знімати її – так само непросто, як танцювати танго з класною партнеркою», – каже Роман Поланський, у якого Деньов знялася в культовій стрічці «Відраза». Відповідаючи на запитання знаменитої анкети Марселя Пруста, ким би вона хотіла стати, якби після смерті мала б змогу перевтілитись, Деньов відповіла: «Лимонним деревом». Ще актриса боїться війни, вважає, що краса є надто переоціненою чеснотою, а головним досягненням свого життя називає створений нею сад.
