29 грудня. Пам’ятні дати

Володимир Симиренко (1891-1938) – український науковець, директор першої в Україні науково-дослідної сад-станції та Центрального державного плодового розсадника України. Походив зі славетного роду Симиренків – українських меценатів, цукрозаводчиків, підприємців, учених. 1918 року Володимир закінчив сільськогосподарське відділення Київського політехнічного інституту. Працював у відділі садівництва міністерства земельних справ, потім у Всеукраїнському сільськогосподарському науковому комітеті, але головна справа його життя розпочалася у рідному Млієві, коли на терені колишнього маєтку Симиренків 1920 року було засновано Садово-городню дослідну станцію та Центральний державний плодовий розплідник України. Симиренко був призначений першим директором цих установ. Завдяки подвижницькій праці Володимира Левковича та його однодумців очолювана ним станція, за науковим рівнем своєї діяльності стає однією із кращих у світовому масштабі. Наукові праці мліївців нотувалися англійською мовою, були засновані перші україномовні журнали з садівництва, виноградарства та городництва. У 1920-30 роки Симиренко заклав підвалини наукового, виробничого та промислового вирощування плодових та ягідних культур. Органічним продовженням діяльності вченого стала організація ним Всесоюзного наукового-дослідного інституту плодового та ягідного господарства у Китаєві на півдні Києва. Він заклав та організаційно завершив «Помологічну книгу України», вів велику педагогічну роботу у вишах, виховав сотні фахівців. Але в результаті конфлікту з «мічурінцями», які були в фаворі у влади, Володимира Левковича арештували (з 1933 року його арештовували тричі), а потім і розстріляли у ніч з 17 на 18 вересня 1938 року під Курськом.

На фото: Володимир Симиренко (справа) з батьком Левком Платоновичем, братом Платоном і сестрою Тетяною

Події дня

29 грудня 1995 року стала до ладу перша і єдина черга Дніпровської підземки.

Дніпро став третім містом в Україні, після Києва та Харкова, в якому є підземний транспорт. Спорудження метро у Дніпрі почалося у листопаді 1981 року. Тоді проектом передбачалося прокладання лінії довжиною 11,8 км із дев’ятьма станціями. Однак будівництво розтяглося на довгих 14 років – у складні часи припинялося фінансування. Нині це найкоротше метро не тільки в Україні, але й одне з найкоротших в Європі. Воно має тільки одну гілку протяжністю 7,8 кілометра і налічує всього шість станцій, які зв’язують залізничний вокзал з кількома спальними мікрорайонами правобережної частини міста. П’ять із шести станцій метрополітену – глибокі, причому глибина закладення доходить майже до 70 метрів. Депо підземки налічує 45 вагонів, а поїзди складаються з трьох (відразу після відкриття вони були п’ятивагонні). Дніпровський метрополітен відкриває свої двері о 5.30 і закінчує роботу о 23.00. Інтервал руху в годину пік – 5 хвилин, у непіковий час – 15 хвилин. Час поїздки в один кінець займає 14 хвилин.

У цей день народилися

в Україні…

Йов Княгиницький (1550-1621), церковно-освітній діяч, письменник-полеміст.

Відомий як відновлювач православного чернечого життя. Реформатор українських монастирів та ініціатор створення Манявського скиту (1612). Один із засновників книгодрукування. Народився в м. Тисмениця (нині Івано-Франківської обл.). Учився в монастирській школі в Уневі, потім – в Острозькій школі, де згодом учителював. Змолоду двічі побував на Афоні, там прийняв чернецтво під іменем Ієзекіліїля і прожив 12 років. Повернувшись в Україну, жив в Уневі (в місцевому монастирі прийняв схиму під іменем Іова), Угорниках (заснував там у 1603 році монастир), Маняві, Дермані. Довгі роки дружив і листувався з Іваном Вишневським. 15 липня 2004 року був канонізований. Пам’ять святого вшановують (разом з Феодосієм Манявським) 7 липня, в день Різдва Іоанна Предтечі.

Данило Лепкий (1858-1912, літ. псевдонім Сава Сливич) — письменник, етнограф, публіцист, священик УГКЦ.

Був священиком у різних селах Галичини, з 1900 року – у Старому Самборі, де в 1901-му організував кредитне товариство, керував філією товариства «Просвіта» тощо. Друкувався в місцевих галицьких газетах, журналах, календарях.

Автор повістей з галицького життя, автобіографічної повісті «Селянська дитина». Писав також оповідання для дітей, досліджував народні обряди і звичаї.

Твори Данила Лепкого: https://zbruc.eu/taxonomy/term/25937

Микола Стражеско (1876–1952), лікар-терапевт, кардіолог, фундатор вітчизняної терапевтичної школи.

Походив зі старовинного румунської боярської династії та українського гетьманського роду, до якого належав Петро Конашевич-Сагайдачний. Народився Микола Стражеско в Одесі, втім, майже все життя провів у Києві, так і не спокусившись на пропозиції поміняти його на Москву. Остап Вишня писав, що Стражеско своєю особою «прикрашає Київ», а ще називав ученого «красою медицини». 1936 року Стражеско заснував Український науково-дослідний інститут клінічної медицини (у 1952 році інституту було присвоєно його ім’я). Разом з Василем Образцовим уперше в світі описав клінічні ознаки тромбозу вінцевих артерій серця, що зробило діагностику інфаркту міокарда доступною практичним лікарям.

Так само, як офтальмолог Філатов, Микола Стражеско був одним із небагатьох медиків, з авторитетом яких змушена була рахуватися радянська партійна верхівка. Про лікарський талант професора Стражеска ходили легенди. Він був блискучим діагностом – це зазначали всі – і хворі, і співробітники. Його пацієнтами були Михайло Коцюбинський, Марія Заньковецька, Павло Тичина. Восени 1912 року Михайло Коцюбинський, виписавшись із клініки Образцова (нині Олександрівська лікарня), розповідав: «Там були хороші, приємні люди. Особливо подобався мені один молодий ще приват-доцент, учень і права рука Образцова, – серйозний, розумний і витриманий, з тих людей, про яких думаєш: вони входять у життя впевнено, і зоставляють по собі гарний і тривкий слід». Письменник мав на увазі Миколу Стражеска.

Шанувальники творчості киянина Булгакова знають, що прототипами героїв «Собачого серця» – професора Преображенського та його асистента Борменталя – стали кардіологи Образцов та його учень Стражеско.

Роберт Лісовський (1893- 1982), художник-графік, послідовник Михайла Бойчука і Георгія Нарбута. Займався станковою та книжковою графікою, декоративно-ужитковим мистецтвом, сценографією та дизайном.

Народився в м. Кам'янське на Дніпропетровщині. Професійну освіту отримав у Миргородській художньо-промисловій школі ім. М. Гоголя, майстерні Миколи Мурашка в Києві, в Українській державній академії мистецтв під керівництвом Г. Нарбута та М. Бойчука. 1919 року був художником-декоратором вистави «Ромео і Джульєтта» у «Молодому театрі» Леся Курбаса. У 1920 році поселився у Львові, співпрацював з Гуртком діячів українського мистецтва, працював оформлювачем книжкових видань – зокрема, ілюстрував третє видання збірки поезій Павла Тичини «Сонячні кларнети» (1922). У 1927 р. Роберт Лісовський закінчив Берлінську академію мистецтв. Між 1929-м та 1945 роками був професором графіки Української студії пластичного мистецтва в Празі. Після війни Лісовський мешкає в Італії, Великій Британії (де певний час очолював місцевий Союз українців), Швейцарії. Між іншим, саме Лісовському належить авторство на емблему ОУН «Тризуб з мечем» й низку українських шрифтів, які й сьогодні, в комп’ютерну еру, залишаються доволі популярними.

Більше інформації, фотографій та творів тут: https://www.dnipro.libr.dp.ua/Robert_Lisovskiy

…та тут https://100krokiv.info/2015/11/robert-lisovskyj-duh-liniji/

Віталій Годзяцький (1936), композитор.

Автор балету «Попелюшка», музики до документального фільму «Софія Київська», камерної музики.

Народився у Києві. Батько був з сім’ї священика, мав музичну освіту, керував церковними хорами Андріївської церкви і Св. Володимирського собору. Мати була піаністкою. Віталій Годзяцький з дитинства ріс в атмосфері музики, перші музичні твори почав писати ще підлітком. Закінчив Київську консерваторію по класу композиції Бориса Лятошинського. Викладав музично-теоретичні предмети у Вінницькому музичному училищі (1961–1963), музичних школах Києва (1963-74 рр. і з 1982). Музичний керівник естрадного ансамблю кінотеатру ім. Довженка (1975–1982). Віталій Годзяцький належав до «бунтівної п’ятірки» шістдесятників – Ігор Блажков, Валентин Сильвестров, Леонід Грабовський, Володимир Губа та Віталій Годзяцький, – яка відкрила для себе й показала іншим нові обрії творчості. Митці спиралися на експериментальні авангардистські принципи, котрі були досить далекими від музичних зразків соцреалізму. За це музикантів виключили зі Спілки композиторів і затаврували як «апологетів буржуазної ідеології». З часом композитор повернувся від авангарду до романтизму.

Більше інформації та фото: http://mus.art.co.ua/vitalij-hodzyatskyj-odyn-iz-buntivnoji-p-yatirky-1960-h/

Андрій Котельник (1977), боксер.

Народився у Львові. Вихованець заслуженого тренера України Дмитра Сосновського і Львівського училища фізичної культури. На любительському рингу провів 150 боїв, з яких 135 виграв. Срібний призер Олімпійських ігор 2000 року (Сідней, Австралія). Переможець Кубка Європи 1999 року (Львів, Україна). Переможець першості Європи серед юніорів 1995 року (Шіофок, Угорщина). 5-разовий чемпіон України.

За сім років Котельник провів 36 поєдинків на професіональному рингу: 31 перемога (12 – нокаутом), 4 поразки, 1 нічия. Загалом 6 разів відстоював пояс Інтерконтинентального чемпіона світу WBA та двічі – пояс чемпіона WBO Asia Pacific. Прощальний бій у професійному боксі провів 4 жовтня 2014 року на «Арені Львів» проти грузинського боксера Олександра Бенідзе. Андрій переміг одноголосним рішенням суддів.