Якою буде перемога, і якою стане Україна після перемоги?
Напевно, це також один з проявів єдності. Коли головні запитання для всієї країни звучать однаково.
Якою ви бачите перемогу України? Якщо рф відійде на позиції до 24 лютого, чи якщо відійде до кордонів 2014 року?
Чи можемо ми вважати перемогою ситуацію, коли ніхто не переміг, натомість у нас припиняться воєнні дії?
Якою стане Україна після омріяного дня закінчення війни? Наскільки глибокими будуть світоглядні зміни, чи зросте релігійність, чи навпаки вона поступиться місцем іншим цінностям?
Чи залишаться у вітчизняному політичному полі рештки проросійських партій? Раніше ж бо годі було уявити вибори без проросійського кандидата...
Ці запитання ми адресували людям із бездоганною репутацією. Не лише тому, що їхні думки звучать в унісон із нашими. А тому, що моральні авторитети йдуть у прогнозах трішечки далі і здатні передбачити майбутнє, порадити, яких помилок нам слід уникнути та до чого готуватися.
НАМ ТРЕБА ПРОДОВЖУВАТИ БУТИ В МЕЙНСТРІМІ СВІТОВОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ, І НЕ ТІЛЬКИ У СТАТУСІ ТИХ, ХТО ПОТРЕБУЄ ДОПОМОГИ
Ігор Козловський, український вчений, релігієзнавець:
- Для мене перемога - це процес. І перемоги існують на різних рівнях. Є перемога моральна, і тут, точно, наші перемогли і продовжують перемагати.
Є перемога екзистенційна, ціннісна. І тут ми також перемагаємо. Бо боремося не тільки за свою землю, не тільки за міста та села, ми боремося за цінності. Ми розуміємо, за що ми боремося, бо у нас мотивація спрямована не в минуле (як у рф), а в майбутнє. І цей процес є непростий.
Для того, щоб ми здобули остаточну перемогу, нам треба звільнити всі наші території, це точно. Але ж зрозуміло, що це все відбуватиметься поетапно.
З точки зору рф, яка всі свої поразки трактує як перемоги, зрозуміло, що там це так і буде описуватися. Це нормально для їх свідомості.
Але ми живемо не їх наративами, ми створюємо свою історію. І ми дивимося у майбутнє.
Тому на друге запитання - якою я бачу Україну у майбутньому, відповім: якщо ми орієнтовані на майбутнє, ми і розбудовувати будемо МАЙБУТНЄ. Так, пам’ятаючи про досвід, війну, жертви, але - рухаючись вперед.
Нам треба багато зробити на двох рівнях: перший — відбудова; другий -продовжувати бути в мейнстрімі світової цивілізації. Не тільки як ті, хто потребує допомоги (хоча ми дійсно її потребуємо). Ми повинні створювати країну, яка буде цікава світові. Ми повинні бути привабливими для світу. А це означає, що ми повинні вкладатися не лише в матеріальне, ми повинні вкладатися в людей. Ми повинні постійно працювати із свідомістю людини.
У нас вже є певні напрацювання: гідність, повага до захисників. Ми маємо нарощувати внутрішні грунти, щоб українська свідомість стала такою, на яку би звертав увагу весь світ.
Бо ми не тільки боремося за цінності, плекаємо цінності, а ми розвиваємо цінності, і показуємо приклад, як ми єднаємося.
Так, закінчиться війна і знову траплятимуться конфліктні ситуації у громадянському суспільстві. Все це нам притаманно. Але ми повинні вчитися поважати людей тих чи інших політичних поглядів, позицій, бачень розвитку України. Ми повинні і станемо такими, хто поважатиме іншу думку, якщо ця думка конструктивна та україноцентрична.
Делегуючи повноваження владі, ми будемо жити так, щоб влада не забувала, що ми є партнерами, щоб вона вчилася дослухатися до громадянського суспільства.
І я думаю, що події, пов’язані із війною, дискомфорт життя, який у нас є, має бути стимулом для того, щоб стояти на цій землі, розвиватися та рухатися вперед, у цивілізаційне майбутнє. Це буде непросто. Та ми навчимося, і ми повинні показати приклад світові, як розбудовувати сучасну державу.
Якими ми станемо у світоглядному сенсі, у плані релігійності? Для нашої громадянської нації, яка об’єднує різні етнічні групи, різні конфесійні позиції та людей із дуже різними конфесійними позиціями, завжди було характерно бачення, що світ складний.
Але є певні розчарування, пов’язані з інституціями. А розчарування виникли, бо були очікування. Щоб не розчаровуватися, не слід зачаровуватися. Зростання ролі суспільства буде викликом і для релігійних інституцій, вони також мають дотягуватися до нового бачення своїх позицій.
А що стосується внутрішніх процесів, які пов’язані із травмами, переживаннями екзистенційного характеру, то тут відбуватиметься пошук - у розумінні того, що все, що у вас було, може бути миттєво зруйновано - ваша домівка, життя, тіло; і єдине, що може вас тримати — сенси. А сенси даються в результаті духовних пошуків.
Я не виключаю, що в організованої релігійності буде певна криза. З іншого боку, я не виключаю, що глибинна духовність та глибинні пошуки сакральних текстів будуть навіть сильніші, ніж зараз.
ПІСЛЯ ВІЙНИ БУДЕ ФОРМУВАТИСЯ НОВА ІДЕЯ УКРАЇНСЬКОСТІ
Євген Головаха, директор Інституту соціології НАН України:
- Якщо дивитися на цю війну з точки зору тисячолітньої історії людства, то це співставно із битвою греків під Фермопілами. Ми тримаємося вже другий місяць. І саме тому перемагаємо. Сподіваюся, що нам допоможуть. Ми перемагаємо, рятуючи світ від ординської імперії, відсуваючи її подалі від наших кордонів.
Як би ми не билися, які б важкі втрати ми не понесли, поразка буде тільки у одному випадку: якщо ми втратимо свободу та незалежність.
Але якщо ми будемо вільні, і рішення щодо долі країни будуть ухвалюватися у Києві, то це буде перемога для нас та всього цивілізованого світу.
Я думаю, що країна вийде з війни іншою. Після того, як нас захотіли “денацифікувати”, знищити, українці об’єднаються, і звідси буде формуватися нова ідея українськості. Я дуже сподіваюся, що вона формуватиметься не на ідеях радикального націоналізму, а на ідеях розумної та цивілізованої нації. Яка, з одного боку, здатна чинити опір тим, хто хоче її знищити, з іншого - хоче стати процвітаючою європейською країною.
Щодо проросійських сил. Вони залишаться на маргінесі. Нагадаю, що у нас було три етапи. Високий рівень проросійських настроїв - аж до 2014 року. Уже в першій половині 2014 року він знизився, стало 20-25% проросійськи налаштованих. Зараз таких - лічені відсотки. Проросійські громадяни стануть таким самим рідкісним явищем, як і профашистськи налаштовані. Вони вже у жодному разі не визначатимуть порядок денний чи напрямок країни.
Україна стане мілітаризованою країною, і швидше за все - назавжди. Звісно, що диктатори смертні, але не один путін визначає настрої суспільства. Це - спадщина дуже тривалої імперської політики. Те, що Україна — “недодержава”, стверджується там на державному рівні.
Щоб позбавити росіян від імперського синдрому, потрібні колосальні зусилля всього людства. Це дуже серйозна хвороба. Тому ми маємо бути озброєні.
У нас є приклад держави Ізраїль. Нам варто вчитися у них бути озброєними, але не перетворювати життя країни у військовий табір. Нам також доведеться жити у перманентній напрузі, але при цьому вести нормальне людське життя.
Політичні еліти будуть і далі відкриватися. Ми позбулися радянського чиновництва, радянського способу управління, що було нашим каноном. І ми вперше спостерігали у суспільстві неймовірний духовний підйом.
МИ БУДЕМО МІЛІТАРНОЮ, МОДЕРНОЮ ТА ДЕМОКРАТИЧНОЮ ДЕРЖАВОЮ
В’ячеслав Брюховецький, один з ініціаторів створення Народного Руху України, учасник групи «Першого грудня», колишній ректор, а нині почесний президент Києво-Могилянської академії:
- Звичайно, що я би вважав повною перемогою України - якби ми могли повернути всі наші території станом до 2014 року.
Втім, гадаю, це нічого не дасть, це буде відкладена війна. Повне виведення військ — це вже перемога. Але якщо - на кордон 2014 року, вони перегрупуються, ми відпочинемо, і знову буде війна...
Перемога - це повна деокупація України, і навряд чи це можливо, поки живий путін. Тому лише коли він помре, чи його “помруть”, можемо говорити про реалістичність цілей. А зараз їх, звичайно, ставити треба, але вони (росіяни — ред.) на це не підуть.
Розумію, що зараз будуть спроби запропонувати компроміс, який навряд чи стане перемогою. Будуть шукати виходи. Але це не буде вирішення проблеми, хоча, напевне, такий компроміс допустимий, як тимчасове явище.
Чи зміниться політичний ландшафт в Україні? Це не міняється за бажанням. Мусимо визнати, що невеличкий відсоток проросійськи налаштованих (я не думаю про ідіотизм типу Медведчука) залишиться. Хоча... я таки думаю, що політичний ландшафт зміниться. Бо вбивати будуть і людей з їхнього (проросійськи налаштованого - ред.) середовища.
Зміниться пріоритет у державних витратах. Головні кошти ітимуть на армію. А не на дороги. І, розумію, що для Україні буде свій план Маршалла. Бо війна знекровлює. Тож, ми будемо приймати всі його умови.
Україна залишиться релігійною країною, хоча прояви патріархальності зменшаться. Бо життя під сиренами не кличе до патріархальності. Україні треба бути модерною нацією. Ми будемо мілітарною, модерною та демократичною. Молодь до цього готова, їй тільки треба трохи оговтатися.
З’явиться певний професійний ценз, ліфти вже не будуть відкриватися так легко, як 2019 року. Дурники вже перестануть потрапляти в заступники міністрів. Кадрова політика стане продуманішою.
Війна багато чого навчила людей. Змінився президент, який робить позитивні кроки. Мене тішить, що в Україні з’явилася верхівка армії. Ми побачили нових українських офіцерів. Це було неможливо за усі попередні часи незалежності.
ЦЕ БУДЕ КРАЇНА З ПОТУЖНИМ ПОСТІНДУСТРІАЛЬНИМ СЕКТОРОМ, З ВЕЛИКИМИ ІННОВАЦІЯМИ ТА ДЖАВЕЛІНАМИ В РУКАХ
Валерій Пекар, бізнесмен, громадський діяч, викладач Києво-Могилянської бізнес-школи:
- Україна переможе (а я в це вірю), бо наші сили демонструють неабияку стійкість, а вони (рф — ред.) забирають солдатів звідусіль - з Центральної Азії, Вірменії, Далекого Сходу, недовчених кадетів з військових училищ. Зараз у них служать соціальні низи, і там бояться оголошувати масову мобілізацію, бо вона вдарить по промислових містах.
Зараз ми підходимо до третьої фази війни, яку правильно назвати - “ядерний шантаж”. У якийсь момент путін почне шантажувати Захід ядерною зброєю. Захід не дуже готовий реагувати, та я вірю, що до реального використання ядерної зброї справа не дійде. Але шантаж буде. Знаєте, як поводиться шантажист: тримайте мене, я божевільний, всіх поріжу!
Будь-яка війна завершується переговорами. Здається, що переговори тривають і зараз, але насправді - ні. Це дим, туман війни, інформаційне прикриття. Позиції сторін категорично розходяться. Україна наполягає на виведенні російських військ, росія наполягає на невиведенні російських військ. Їм просто нема про що говорити.
Справжні переговори почнуться тоді, коли закінчаться активні бойові дії. Там будуть інші люди й інша динаміка. Зараз основний трек переговорів ведуть ЗСУ на полі бою. Це визначає, як ітимуть переговори за столом.
Але я не виключаю ще один варіант - бунт російських еліт. Бо рано чи пізно може виникнути бунт тих, хто сьогодні згуртувався навколо путіна. В рф не може бути ніяких майданів, революцій, бо це розпорошене, атомізоване суспільство, в якому лідерів немає. Тому там можливий тільки палацовий переворот.
Втім виведення військ рф не означає перемоги, якщо путін залишається керівником держави. Така росія завжди становитиме загрозу для України. Просте виведення військ - це шанс для неї перепочити.
Мета війни - це мир, який кращий за попередній. Якщо ми отримаємо мир кращий за попередній, то ми перемогли. Справжній мир не перерва перед війною, для нас це ситуація, за якої рф більше не становитиме загрози.
Як це може виглядати? Усунення путіна, виведення російських військ, суд над військовими злочинцями. Але про реальне зникнення загрози ми зможемо говорити, коли в рф відбудуться якісь зміни.
Я думаю, що рф розпадеться на фрагменти, і Україна матиме непогані стосунки із більшістю цих фрагментів.
Нова Україна буде мати впізнаваність у всьому світі, тому що Україна — бренд, Країна номер один. Україна, яку ми побачимо, не буде архаїчною. Це буде Україна у вишиванках на свята, але це буде країна із потужним постіндустріальним сектором, з великими інноваціями та джавелінами в руках.
Українці після війни матимуть інший рівень толерантності до корупції і до схематозу. І це може дуже налякати тих, хто звик так працювати.
З іншого боку, якщо Україна впроваджуватиме сильні економічні свободи, то для корупції просто не лишиться місця. Економічні свободи — це перехід від обмеженого порядку, до відкритого порядку.
ПОПРИ ВДАВАНУ НЕРЕАЛІСТИЧНІСТЬ, ПОПРИ ПІДЙОМ ТА ГОТОВНІСТЬ ВБИВАТИ НАМ ПОРА ПОЧИНАТИ ДУМАТИ ПРО ПЕРЕГОВОРИ
Ігор Юхновський, академік, перший віце-прем’єр в уряді незалежної України (1992-1993 рр.):
- Я вірю в нашу перемогу. І вважаю, що остаточною перемогою буде те, коли Україна повернеться у кордони 1991 року.
Але хотів би зробити застереження. На піднесенні багато що відбувається. Розв’язується жага взаємного вбивства. Ми вважаємо, що чим більше росіян вб’ємо, тим краще; вони вважають, що чим більше вб’ють нас, тим краще. І навіть, якщо наші жертви - один українець до десяти росіян, з часом таких наших буде багато. І якщо ви вважаєте, що буде краще, коли після війни у нас залишаться самі жінки, то - не буде. Ви не уявляєте, наскільки ми будемо ослаблені.
Тому попри вдавану нереалістичність, попри підйом та готовність вбивати нам пора починати думати про переговори. Коли їх розпочинати? Росіяни стають більш слухняними, коли їх поб’єш. Можливо, не варто чекати Великої Перемоги, можливо варто подумати про стратегію малих перемог. Коли сукупність малих перемог буде достатньою, ми змусимо їх до переговорів, а не до імітації.
Скільки б ми не вбили росіян, вони ніколи не жаліли своїх солдат, але ми маємо жаліти своїх.
Лана Самохвалова.
