Річка-Герой Ірпінь 1000 років рятувала киян. Тепер ми маємо врятувати її
Про нинішню війну колись знімуть фільми й напишуть безліч романів, п’єс та наукових досліджень. Там будуть розповіді про мужніх оборонців Києва і трагічну долю мешканців Ірпеня, Бучі, Бородянки…
Але зараз йтиметься про невелику річку – річки ж, по суті, теж є живими створіннями Божими. Це річка Ірпінь, яка підковою огинає древню українську столицю, і саме вона дала назву однойменному місту. Хто ж з киян не бував у Ірпені?
Кажуть, що вода є кров’ю Землі, тоді річки – її артерії та вени, які живлять і очищують. Які напоюють і захищають наші міста. Ви звертали увагу на те, що навіть найкрасивіше місто, в якому немає річки, здається якимось… недоробленим, чи що? Ну, це не про Київ – тут, крім Дніпра, нараховується близько 70 малих річок і струмків.
Але Ірпінь – то особливе… Адже саме Ірпінь відіграв одну з найсуттєвіших ролей у захисті нашої столиці за останні тисячу років. І кілька тижнів тому, під час фашистської російської навали, Ірпінь, разом з ЗСУ і Теробороною, теж зупинив ворога на околицях золотоверхого Києва.
«Мабуть, ангел своїми крилами взяв і прикрив Київ: праворуч – річка Стугна, а ліворуч Ірпінь..»
Розповідає відомий природозахисник, директор громадської організації «Київський еколого-культурний центр» Володимир Борейко:
– Ще тисячу років тому, за часів стародавньої Русі, річка Ірпінь не раз захищала Київ з півночі та північного заходу від набігів половців і печенігів. Вона має довжину 162 кілометри, а її заплава – це широка, близько кілометру, болотиста долина, через яку не могла пройти ворожа кіннота. Західні кордони столиці Київської Русі обороняли дві сильні фортеці – Білгород (тепер селище Білогородка) і фортеця Вишгород (тепер місто Вишгород).
Наші предки, засновники Києва, були геніальними – важко й придумати більш вдале зі стратегічної та тактичної точок зору розташування для міста. Ніби сам ангел своїми крилами взяв і прикрив Київ: праворуч – річка Стугна, а ліворуч Ірпінь. Зі сходу місто прикривав повноводний Дніпро, а далі на заході – Змієві вали.
Монументальні фортифікаційні споруди, які колись простягалися на сотні кілометрів і на правому, і на лівому берегах Дніпра, стали у пригоді для оборони й на цій війні.
13 березня під Білогородкою московити так і не змогли подолати давньоруські Змієві вали. «Під Білогородкою орки вперше дізнались про історію Русі на власному досвіді. Їхня техніка не змогла форсувати Змієві вали. Давньоруські оборонні системи проти Орди – 2000 років гарантії! – йшлося тоді у повідомленні Сухопутних військ ЗСУ.
– Під Білогородкою Змієві вали найкраще зберіглися у Київській області. Мають висоту десь до п’яти метрів – не розорали ще, на відміну від інших місць Київщини, де від них майже нічого не залишилося, – пояснює фахівець.
Та повернімося до історії. В липні 1941-го року, продовжує Володимир Борейко, від Житомира на Київ просувалася 13-та танкова німецька дивізія. Але цей наступ провалився. Ще до Другої світової війни тут була створена перша лінія оборони Києва з ДВТ – довготривалими вогневими точками. Коли частини дивізії вийшли до річки Ірпінь, вони просто застрягли у болотистій долині й були частково знищені радянською артилерією.
– Ось так, не Дніпро, не Стугна, а саме Ірпінь затримав тоді навалу, – говорить Володимир Борейко.
Оборонила річка Ірпінь столицю і тепер, у березні 2022-го, коли йшли бої за Київ. Наші військові підірвали мости через Ірпінь, щоб не пустити ворожу техніку до столиці. Вибухом була пошкоджена дамба в районі села Демидів, вода з Київського водосховища потекла у долину річки Ірпінь, і росіяни, які перли з району Чорнобильської зони, разом зі своєю технікою опинилися перед залитою водою заплавою річки-рятівниці.
Рашисти намагалися навести понтонні мости через річку, а наші авіація та артилерія їх щоразу розбивали. Ось що можна було прочитати в ті дні про обстановку на північний захід від столиці.
«У селі Мощун під Києвом 58-ма окрема мотопіхотна бригада ЗСУ імені гетьмана Івана Виговського вчетверте розбомбила понтонний міст росіян, повідомляв 19 березня інформаційний портал “Моя Київщина”. У пресслужбі військової частини зауважили: «У нас, звісно, не Чорнобаївка, але «виговці» у своєму районі відповідальності теж вже чотири рази розфігачували росіянську понтонну переправу на одному і тому ж місці. Наша артилерія з посмішкою стверджує, що не Чорнобаївкою єдиною – у кцпів, мабуть, тактика така».
Якби не річка Ірпінь, бої тоді точилися б уже у Святошині та Нивках, вважає Володимир Борейко.
А тепер – про інше, про нашу невдячність.
«Якби путін напав через рік-два – Ірпінь захистити столицю вже не зміг би»
– Врятувала не стільки річка, яка зараз практично вбита, а те, що ще жива її заплава. Якщо б путін вирішив напасти трохи пізніше – через рік або два – річка Ірпінь вже не змогла б захистити столицю. Вся її заплава вже була б зацементована-забудована, сама річка – схована у колекторі й не становила б перепони ворожим танкам, – каже Володимир Борейко.
…Раніше заплава Ірпеня була такою собі українською «амазонією» – з заростями очерету та різних болотних трав. Сама річка була ширше, на її берегах був чудовий золотий пісок, а Ірпінь – містом-санаторієм. Знаменитий своїм Будинком творчості письменників, а також численними дитячими таборами.
Коли я писала цей текст, говорила зі своїм знайомим, чиє дитинство, як і в безлічі киян, було пов’язане з Ірпенем. Ах, які то були місця – тихенька звивиста річка протікала в розкішних луках, прозора вода, лілеї, золотавий пісок, рибалка... Луки знищили, річку заразили лептоспірозом, побудувавши меблеву фабрику – знищили викидами столітні дуби та сосни...
Так, нищити річку Ірпінь почали ще десь у 70-х роках минулого століття. Якомусь радянському ідіоту, як каже пан Володимир, спало на голову всю заплаву осушити, розорати і засіяти. Незважаючи на те, що чорнозему там немає – суцільні пісок і торф’яники. Та ще й випрямили русло бідної річки, щоб збільшити площу тієї псевдо меліорації.
Нічого доброго з тієї затії не вийшло – через кілька років стало зрозумілим, що вирощувати там будь-що – просто неможливо.
Відтоді, щороку, у спекотні літні дні саме звідти накривав Київ сірий задушливий смог – горіли торф’яники…
А ще – у тих же 70-х роках «зробили» Київське море, шкода від цього радянського злочину перед природою та економікою України – окрема тема. Водна поверхня річки Ірпінь тепер знаходиться нижче рівня водосховища на 6-8 метрів, залежно від сезону. Тому води Ірпеня доводиться перекачувати насосами, щоб скинути до Київського водосховища. «Уявляєте, скільки це електроенергії?» – обурюється фахівець.
Далі – ще гірше. Це дефіцит води у річці Ірпінь. Знищення лісів, які затримують вологу, призводить до обміління річок. Вздовж річки Ірпінь лісів наразі практично не залишилося. І у планах забудовників було взятися ще й за заплаву річки, тоді там виросли б чергові житлові комплекси, а на саму річку-рятівницю Києва очікувала б доля доживати свій вік у бетонній трубі колектору…
І ще факт. Перед річкою Унавою, що протікає у Фастівському районі на Київщині і живить річку Ірпінь своїми водами, теж незадовго до війни постала загроза. Торік, розповідає еколог, декілька рейдерських фірм підробили документи, за якими мали відібрати під забудову тисячу гектарів лісу вздовж річки Унави. А саме талі води з цього лісу наповнюють Унаву водою. І це – теж удар по Ірпеню.
Страшний висновок: наша річка-Герой Ірпінь, який пережив стільки запеклих боїв за Київ, сам може остаточно загинути.
Звання Героя може стати «охоронною грамотою» і врятувати Ірпінь
– Я вважаю, річка Ірпінь має отримати звання «Річка-Герой». Якщо у нас є міста-герої, то чому б не бути і річці-герою, – вважає Володимир Борейко. – Ця річка вже тисячу років захищає Київ, і цього геть ніхто не цінує. І, по друге, це стане для Ірпеня оберігом – щоб вже ніхто не зміг річку знищити.
До того ж, продовжує природозахисник, наш кровожерливий сусід найближчим часом ані на Місяць, ані на Марс не переселиться, нам і надалі життєво важливо перейматися безпекою. Зрозуміти і врахувати, нарешті, оборонне значення наших рік, озер, лісів. Назавжди втлумачити собі, що, наприклад, ліс – це не склад дров, які стоять вертикально, як звикли вважати деякі «бізнесмени» і «начальнички».
– І як «Річка-Герой» Ірпінь має набути статусу юридичної особи, – каже Володимир Борейко. – До речі, отримання річками статусу юридичної особи – зростаючий тренд у всьому світі.
У 2008 р. статус юридичної особи отримали кілька річок в Еквадорі, у 2017 р. – річка у Новій Зеландії та дві річки в Індії, у 2020 р. – дві річки у США. У 2021 р. у Бангладеш річки взагалі набули статусу «живих істот». А ще потрібно зробити в Ірпені меморіальний парк.
– Так, наш президент сказав, що ми зробимо там меморіальний комплекс, залишимо той зруйнований міст, спалені ворожі танки, але цього замало – вважає еколог. – Наприклад, у США місця боїв Громадянської війни позаминулого сторіччя ретельно охороняються, там створені Національні військові парки та Національні поля битв, де зберігається природа, а не лише архітектура та військова техніка, що брала участь у тих битвах. А поки потрібно здійснити хоча б програму-мінімум – створити заказник «Заплава річки Ірпінь», щоб раз і назавжди заборонити там будь-яку забудову.
Ми повинні залишити річку Ірпінь живою нащадкам, а не вбивати її, забудовуючи і заганяючи під асфальт – як це вже сталося з численними українськими річками.
Лариса Гаврилова, Київ
