Випадковий репортаж з "пухнастого" рейду волонтерів
А коли вже збиралася назад, у дворі між розтрощених будинків зустріла київських волонтерів з великими сачками та переносками. За домовленістю з ветклінікою вони приїхали відловити і перевезти до притулку котиків. Звісно, я напросилася до молоді в цей «пухнастий» рейд. І дві години бігала за ними висолопивши язика, намагаючись сфотографувати процес, який умовно можна назвати «хто кого переграє».
Бородянка завжди дуже добре ставилася до котиків. Ну, в розумінні її мешканців та місцевої влади… До війни тут в багатьох місцях були встановлені котячі хатки, біля яких пухнастиків підгодовували. Вони також селилися в підвалах будинків. Мені завжди боляче дивитися на вуличних тварин. Тож, не будучи прихильницею їх життя на вулиці, я завжди возила їм корм, особливо взимку.
Після того, як багатоверхівки Бородянки були знищені та пошкоджені рашистами, а деякі власники залишилися без житла, або взагалі загинули, до вуличних зграй додалася величезна кількість домашніх тварин. Тож, зоозахисники прийняли рішення - виловлювати з вулиць, обстежувати, лікувати в разі потреби та шукати котам сім’ї.
Одразу скажу, ловити муркотиків – ще той квест. Якщо спочатку вони підходять до тебе і дають себе погладити, при спробі взяти на руки стають справжніми тигролевами – шиплять, ричать, пручаються та пускають в хід кігтики. Тому до кінця операції кожен з волонтерів мав численні подряпини. А деякі коти – тактичні та стратегічні перемоги, після яких так і залишилися на волі.
Хлопцям прийшлося спускатися в підвали. Скажу одразу, після війни ми повинні переобладнати їх раз і назавжди. В цих приміщеннях не повинні перебувати ані люди, ані тварини, бо це дно – захаращене, занедбане дно.
Найскладніше було шукати котів в розбитих квартирах. Взагалі ми туди не мали права заходити, але нас попросила жінка. Сказала, що в сусідній знищеній квартирі ховається кіт. Тож, заручившись її дозволом, ми туди зайшли… Звір так до нас і не вийшов, і знайти його там було нереально, але я зробила жахливі фото кімнат, де колись жила родина з дітьми…
Побачивши волонтерів з сачками, до нас підбігли дві жінки, що шукають свої домашніх улюбленців.
«Коли будинок бомбили, кішка втекла крізь вибитий балкон. Живе в підвалі разом з іншими отами, я її бачила. Кожен день ходжу і кличу її, приношу їжу. Вона спочатку виходить, а потім знов ховається. Якщо ви її спіймаєте, віддайте мені», - благає вона і показує в телефоні фото.
Маючи на увазі, що не всі підвальні котики бродячі, волонтери не всіх забирали. Тому за дві години пошуків до переносок потрапив бідаха з пошкодженою лапою, його собрат з подертою шиєю і ще 5 різнокольорових красунь і красунчиків, вигляд яких не давав надії, що в них є власники. Втім, коли ті знайдуться, в притулку готові віддати цих котиків.
Власне, про «Притулок Ірини Добролюбової», куди ми доправили живий вантаж. Він знаходиться на Троєщині, наразі в ньому перебуває біля 200 мешканців. За словами Наталії, яка приймала наших чотирилапих, вони потрапляють сюди різними шляхами.
«Нещодавно померла хвора на онко жінка-киянка, вона мала 5 котів та дві собаки. Усіх привезли до нас. Для чотирьох ми вже знайшли родини. Залишився один, йому 14 років і шансів на те, що хтось його візьме, не дуже великі», - каже Наталія.
Поки дівчата після уколів розселяють прибульців по домівках, я чую, як хтось торкається моєї спини. За словами Наталії, це саме той кіт. А він витягує до мене лапи і муркоче, наче кричить: люди, візьміть мене, я ж такий гарний!
Вже на вулиці, коли волонтери та працівники притулку визначаються з подальшими маршрутами, до нас підходить собака.
«Це Злата, вона колись також потрапила до нашого притулку. Потім її забрали до себе наші працівники. Зараз вона приходить з ними на роботу. Заспокоює інших собак. А ще вона донор, завдяки їй врятовано багато інших собак», - розказують дівчата.
Я дивлюся в мудрі коричневі очі Злати і чомусь плачу...
Ольга Коростельова
* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
реклама