Недовіра Денісовій та десятки викрадених росією українських дітей: що спільного?

Наприклад, слід розуміти, що часто сказане нашими бійцями в полоні не означає правдивість свідчень: військові піддаються тортурам від російських окупантів, тому іноді змушені йти на поступки рашистів, щоб зберегти своє життя. Втім, є інша сторона медалі. Коли люди на високих державних посадах з тих чи інших причин видають стратегічну інформацію, яка несе пряму загрозу життю українців.

Сьогодні парламентська більшість висловила недовіру омбудсмену Людмилі Денисовій та ініціювала її звільнення через численні недоліки у роботі. Однозначно, рішення це дискусійне і навряд знайде єдиної думки у суспільстві. Втім, щоб вгамувати емоції, розповім один факт. 

Наприкінці квітня Уповноважена Верховної Ради України з прав людини у соцмережах та ЗМІ розповіла про місце переховування 58 дітей-сиріт в одній з церков Херсона. Це оприлюднення призвело до того, що російськими спецслужбами ці діти були миттєво ідентифіковані та вивезені у невідомому напрямі. Гадаю, цього факту було б достатньо для того, щоб Уповноважена з прав людини подала у відставку добровільно. Бо ж виходить дивний подвійний стандарт: з одного боку, ми запроваджуємо покарання за оприлюднення пересування наших військ та іншої воєнної інформації. Ми виявляли і застосовували засоби адміністративного реагування на людей, які з необережності (інакше не назвеш) публікували в соцмережах фото та відео влучання ракет і бомб в житлові квартали наших міст. І тим самим допомагали ворогу відкривати вогонь. А тут державний службовець, людина, на яку покладена відповідальність за додержання прав людини, фактично здала окупантам дітей, яких і так було позбавлено батьківського піклування, яких доля один раз вже покарала. І тепер – за допомогою омбудсмена, хай і несвідомо – покарала вдруге.

Все це продукує багато риторичних питань: чого прагнула Уповноважена з прав людини? Привернути увагу суспільства до своєї роботи? Показати, що вона в курсі справ на тимчасово захоплених територіях? Мені складно про це судити. Але факт залишається фактом: діти викрадені окупаційними військами. Відразу ж після оприлюднення інформації про їхнє місцезнаходження. Така поведінка для державного службовця неприпустима. Бо на таких людях лежить відповідальність набагато більша, ніж на інших громадянах.

Ротації під час війни серед військовослужбовців - річ цілком буденна. Чому ж ми повинні ігнорувати потребу в ротації держслужбовців, на плечах яких лежить висока відповідальність, і які подекуди з нею не справляються? Гадаю, ігнорувати такого не слід, бо це може призвести до ще жахливих наслідків. Нині Україна працює над тим, щоб повернути всіх незаконно викрадених громадян, в тому числі і діток, які є абсолютно безневинними жертвами цієї безглуздої війни. Вірю, всі повернуться додому. А зараз нам слід робити “роботу над помилками” і не дозволяти людському фактору бути присутньому там, де його бути справді не має. Війна - це не час для заробляння політичних балів та дивідендів чи заохочення власних інтересів. У всіх має бути лише одна ціль: перемога та повернення українців в Україну.

Олена Шуляк

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства